ТОЧКА ЗОРУ

Невеселі думки напередодні Дня працівників легкої промисловості

Професійне свято передбачає вшанування працівників галузі, підкреслення їхньої ролі в житті держави. День працівників легкої промисловості був чи не наймасовішим. А ще — майже другим 8 Березня, адже в галузі переважали жінки. Його чекали, до нього готувались. І, звичайно, відзначали на всіх рівнях.

Цього року, констатують в Українській асоціації підприємств легкої промисловості, святкувати нічого і практично нікому.

Це цинізм: одного дня виголошувати подячні і обнадійливі слова, а двадцять років знищувати галузь…

Підстав для такого твердження більш ніж досить. За період незалежності виробництво товарів скоротилося в десятки разів. Згортання виробництва призвело до втрати майже 700 тисяч робочих місць.

Легка промисловість забезпечувала не лише роботою і товарами. Обіг капіталу в ній чи не найшвидший, а тому бюджет поповнювала стабільно і вагомо. З її занепадом Україна втратила льонарство, коноплярство, вівчарство… Згорнулося не лише виробництво. Зникають традиції і вітчизняні школи. Люди, які творили, тепер продають на базарах чужинський крам, левову частку якого становлять недоноски з усього світу. 

Тож не свято маємо, а привід, щоб укотре проаналізувати ситуацію і зробити правильні висновки, після яких вживатимуться такі ж заходи для відродження галузі. Якщо цього не буде, то, впевнені в асоціації, День працівників легкої промисловості варто перейменувати на День похорону галузі.

Працівникам легкої промисловості нині "нелегко". Фото з сайту pix.com.ua

— Найпершою ознакою занепаду галузі є брак попиту на спеціалістів, які підтримують і оновлюють її технічний стан, — переконаний Микола Шеверун, директор Київського коледжу легкої промисловості. — В Україні попиту на механіків, які обслуговують обладнання швейних і взуттєвих фабрик, немає. Через це ми змушені були припинити їх підготовку. Для держави це трагедія, яка принесе величезні збитки в майбутньому. Адже Україна стає залежною не тільки від зарубіжної продукції легкої промисловості, обладнання для неї, а й не матиме власних спеціалістів. Ми ж готували їх не лише для України, а й для багатьох зарубіжних країн. Тому питання підготовки кадрів навіть в умовах кризи, занепаду виробництва не можна пускати на самоплив. Воно має вирішуватись відповідно до умов сьогодення, але так, щоб не втратити перспективу. Бо, вірю, галузь в Україні має відродитись.

Відомо, зазначає фахівець, що в Радянському Союзі були планова система підготовки кадрів, розподіл випускників та їх обов’язок відпрацювати на підприємстві три роки. Нині інший час. Але стереотипи залишились. Підприємства чекають, що їм направлять фахівців, але ж плану розподілу нікому давати. Освітянське міністерство зобов’язує керівників ВНЗ працевлаштовувати випускників, тому вони і шукають робочі місця. А зворотного від підприємств галузі ми не бачимо. Практично не надходять заявки на випускників, не бачимо ми  в навчальних закладах працівників кадрових служб, великі проблеми з влаштуванням на практику студентів. А головне те, що на багатьох підприємствах не займаються адаптацією молодих фахівців. Тому й не затримуються.

Сьогодні чимало нарікань підприємців на програму підготовки спеціалістів. І в цьому є раціональне зерно. Проаналізувавши аналогічні програми закордонних навчальних закладів, зокрема США, Канади, Великобританії, ми бачимо, що настав час вилучати деякі предмети і заміняти їх сучаснішими. Але для цього потрібна зацікавленість підприємств галузі. На мою думку, при розробці стандартів освітньо-кваліфікаційну характеристику повинні давати галузевики, а освітньо-професійну програму розробляти освітяни. А головне, що стандарти мають погоджуватись не з університетами, а з роботодавцями.

— Вважаю, — продовжує Микола Шеверун, —вже час об’єднати роботодавців галузі легкої промисловості та відповідних навчальних закладів у комплекс, спільно розробити нові навчальні програми, визначитися з базовими навчальними закладами та підприємствами, а план підготовки фахівців погоджувати не з місцевими органами влади, а з роботодавцями.

Лише так зможемо закласти підгрунтя для відновлення галузі.