Батьки добре знають: в той цікавий період, коли дитинча починає вчитися читати, краще з ним поблизу міських парканів не ходити. Бо не в міру активне маля, намагаючись показати свою грамотність, починає по складах голосно озвучувати надряпане на дошках. Ця засторога хоча й застаріла, але актуальна й досі. Хоча тепер на солідній відстані від дітлахів (та й дорослих) є необхідність тримати не тільки оті паркани, а й... книжки. Так-так - книги художньої, вибачте, літератури, зразки якої цілком легально можна купити в книгарнях чи взяти в бібліотеках.
Побувавши якось у приятеля в квартирі, відразу побачив обновку - в кутку стояв новенький сейф.
- Багатієш? - спробував пожартувати.
- Думкою, - буркнув він. - Документи з фірми зберігаю, а жінка книжки...
- Які? Ощадні?
- Де там! Ці, як їх?... Б... Бібліотечні!
Поки я подумки чухав потилицю, приятель хутко потягнув мене за руку до вікна.
- Читай!
Роздивляюсь згори на подвір'я. На сірому бетонному паркані, під яким саме вечеряв жовтий кіт, червоніли величезні літери: "Люда! Сонечко моє, я тебе кохаю!"
- А тепер оце прочитай! - він поліз до отого металевого ящика, дістав звідти пару книжок і тицьнув пальцем у сторінку. - з оце! з це також! з спробуй тільки заперечити, що паркани й книжки чогосьпомінялися місцями!..
Я натомість ще зирнув на обкладинку, побачив прізвище досить "розкрученого" автора і швиденько закрив книжку.
- А як тобі оце подобається? - не вгавав господар і показав на штамп "Обласна бібліотека для юнацтва". - Якщо це для "до 16 років", то що тоді після 16-ти? Одне не розумію: їм, оцим писарчукам, що - нормальних слів не вистачає?.. Чи, може, клепок в бовдуруватих головах?
Виявляється, дружина приятеля, яка працює вчителькою, взяла в бібліотеці з півдесятка книжок сучасних "модних" авторів, аби ознайомитися з їхньою творчістю і рекомендувати старшокласникам. Але коли почала читати, мерщій згадала про сейф і сховала туди книжки. Бо уявила, що їх може погортати їхня дитина середнього шкільного віку.
Подібної друкованої продукції й справді зараз - хоч греблю гати. Причому складається враження, що писаки, які вправляються в ненормативній лексиці, немов хизуються одне поперед одним власною брутальністю та цинізмом. з їм, схоже, до шмиги, що тепер - перш, ніж занести ці книги до хати - кожна нормальна людина спершу захоче звідси святих винести. з мерщій дітей повиводити. Адже, як хтось влучно підмітив, якщо колись художні твори писали здебільшого філологи, нинішні тексти строчать сексопатологи та проктологи...
Так, безперечно, свобода слова і творчості та відсутність цензури і особливо - здорового глузду потребує жертв. з немалих. Тим більш, що в погоні за популярністю штампувальники ненормативщини, дуже схоже, на жаль, ще не нашкрябали свого останнього брутального слова. А тим часом ці надзусилля вже оцінили споживачі "модного" жанру. На власні вуха чув у одному підпилому, але "інтелектуальному" товаристві влучне порівняння: "Чого ти матюкаєшся, немов N?!." Тобто той, хто дорікав, назвав прізвище сучасного автора, який на сторінках своїх "шедеврів" занадто щедро пересипає слова добірним матюччям.
Відчуйте різницю! Колись у подібних випадках казали: "Лається, немов биндюжник!" Тепер - "Лається, як письменник!" Невже саме такої популярності й прагнули ті, хто взявся відверто й безперешкодно збиткуватися зі Слова?
