Органіст
Світлана Бардаус
Якщо архітектура — це застигла музика, то Чернівці звучать величними партитурами органу. Серед унікальних архітектурних ансамблів міських вулиць і площ, створених видатними майстрами віденської сецесії, особливим звучанням (в прямому і переносному сенсі) виділяється шедевр європейського зодчества — Вірменська церква Святих Апостолів Петра і Павла. Її збудував у 1875 році для вірян вірмено-католицького східного обряду видатний чеський архітектор Йозеф Главка. Він же звів у Чернівцях Резиденцію Буковинських митрополитів, визнану однією із семи чудес України і занесену у Список світової культурної спадщини ЮНЕСКО.
Від самого початку Вірменська церква з її дивовижною акустикою слугувала також концертною залою для вечорів церковного співу, камерної музики, тут звучав орган. Час був нещадний до храму. Врешті, 1988 року його реконструювали й передали Чернівецькій обласній філармонії. Тоді місто вирішило відновити й орган. Попри фінансові труднощі, інструмент замовили у знаменитої чеської фірми Rieger-Kloss.
І тільки коли все було зроблено, керівництво філармонії нарешті отримало змогу зайнятися іншою проблемою: а хто, власне, гратиме на новому інструменті? У ту саму хвилину, як питання озвучили (легенда побудована на цілком реальних подіях), у кабінет до директора філармонії Володимира Старшинова увійшла юна світловолоса дівчина зі світлим ім’ям і такими самими (як потім з’ясувалося) світлими мріями: «Ви шукаєте виконавця для органу? Ось я й приїхала!..»
18 серпня 1992 року, до першої річниці Незалежності України, в Чернівцях урочисто відкрили зал органної та камерної музики. Перший концерт зіграла випускниця Львівської консерваторії Світлана Бардаус. З тих пір її ім’я невід’ємне від Чернівців, де, як у кожному поважному європейському місті зі статусом високої духовності й культури, постійно звучить жива органна музика.
Оплески — не головне
— Пані Світлано, музиканти, що концертували в нашому місті (а це виконавці світового рівня), в один голос засвідчують: Чернівці мають один із кращих органів в Україні…
— Повністю з цим погоджуюсь. Більше того, цей прекрасний інструмент надзвичайно гармонійно вписався в акустичний простір Вірменської церкви. Тому його звучання надзвичайно гарне. Грати в нашому залі велика радість і для виконавців, і для слухачів. Загалом наявність органу завжди свідчить про високий мистецький статус міста. А в Чернівцях, наголошу, два діючих органи — є ще в римо-католицькому костелі Воздвиження Святого Хреста.
— Проте, здається, в органістів незавидна виконавська доля. Вони перебувають в цілковитій тіні інструмента, якому служать. Їх імена не на слуху. Ви не шкодуєте, що обрали саме орган?
— Я марила органом і безмежно вдячна ректору Львівської консерваторії, професору Зенону Дашаку, що дозволив мені як виняток навчатися одночасно у двох класах — фортепіано і органу. Вдячна відомому органісту, одному з кращих у країні, Віталію Півнову, що навчив виконавській майстерності, відкрив мені цей дивовижний інструмент. А також схиляюся перед світлої пам’яті іменем колишнього директора Чернівецької філармонії Володимира Старшинова, який тоді, у 1992 році, повірив мені, вчорашній випускниці консерваторії, і так щасливо визначив моє життя.
Справді, всі органісти — надзвичайно скромні люди. Зоряні хвороби їх оминають, бо мають у душі спокій. Цього вчить орган. Нам чужа жага слави, оплесків. На першому місці — музика, а не концертна мішура. Музика вимагає не просто віддачі всієї енергії — вона вимагає чистої енергії, чистих помислів. Інакше буде не до гри. Будеш думати, скільки людей прийшло на концерт, чи принесли вони квіти.
Мені подобається європейська манера проведення органних концертів. Органіста не видно, він захований на хорах. Слухачі отримують програмку із зазначенням творів і коментарями до них. Під час концерту не аплодують, аби не збити високу атмосферу музики. Стримані оплески наприкінці. Виконавець може просто вклонитися слухачам з хорів, а може, за бажанням, вийти до них, поговорити, вислухати зауваження.
— Але в нас прийнято вважати: що гучніші оплески, тим був кращий концерт.
— Мені раніше дорікали, мовляв, після виступу швидко зникаю за лаштунками. Але для мене головне як тоді, так і нині, щоб слухачі не втратили настрій, який подарував орган. Його музика зворушує душу, піднімає вихор емоцій, причому не завжди приємних. Загалом серйозна музика не ублажає. Якраз навпаки — будить думку, спонукає до переживань. Це може засмутити, навіть роздратувати.
Сучасні композитори не можуть писати, як Бах і Гендель. Сучасна органна музика не така мелодійна, як бароко. У неї інші тональності. Вона народжується з нерву сповненого проблем сьогодення. А композитори гостро відчувають час, навіть випереджають його. Слухач у свою чергу відчуває цей дискомфорт. Інколи дехто не витримує і виходить із залу під час концерту. В цьому нема нічого поганого — значить, людину зачепило і в ній щось неодмінно зміниться на краще. Тому оплески — не головне.
Впевнена, що після органного концерту ми стаємо чеснішими. У кожного з нас є світло і є тінь. Так от музика збільшує в нас світло. До того ж давно відомо, що орган фізично справляє цілющий вплив на все, що його оточує. Він звучить невидимими коливаннями всього простору концертної зали. Вода стає тоді кришталево чистою, особливо після музики бароко. Ми також очищаємося. Бажано частіше проходити цей чарівний курс.
— Кажуть, органна музика, особливо твори Баха, входить в резонанс з нашою душею.
— Орган — це камертон нашої душі. Бах налаштовує нас на гармонію — якщо не зі світом, то із самим собою. Коли звучить Бах, дивовижним чином, ніби самі собою, розв’язуються наші проблеми, важливі питання. Я знаю безліч випадків, коли до письменників, поетів у ці хвилини приходило осяяння, художники знаходили нові образи. Навіть кажу своїм слухачам: приносьте на концерт блокноти, папір, олівці. І знаєте — приносять.
— Судячи з концертних програм, ви, можна сказати, творите свою публіку, виховуєте її.
— У 1992 році наша зала була переповнена. Приходило багато інтелігенції, з дітьми, всією сім’єю. Панувала особлива атмосфера. Гралося легко і радісно. Можна було виконувати складні програми.
Раптово все зникло. Утворилася якась пустка. І я зрозуміла, що потрібно виховувати нову публіку. Тоді виник дитячий органний абонемент для різного віку — від дошкільнят до студентів. Тепер ці діти вже стали дорослими і продовжують приходити на концерти. Загалом багато молоді. Тому сьогодні легше грати сучасну музику. Раніше її не так добре сприймали, прагли більше класики. Намагаюся перед виконанням кожного твору щось розповідати про композитора, про органне мистецтво. У нас багато різноманітних тематичних вечорів.
Орган вимагає особистого з ним спілкування
— Цікаво, хто в органному виконавському мистецтві вважається каноном гри, як для піаністів всього світу наш Святослав Ріхтер?
— Такого взірця немає навіть серед представників однієї школи. Орган усім дає змогу себе проявити. Манера гри в органістів різна. Я не знаю, яка в мене гра. Я просто не уявляю іншої.
Єдиний об’єктивний критерій, вважаю, такий: якщо гра вражає, отже вона є правильною. А для цього треба їздити світом, вчитися у великих виконавців, переймати не тільки їх творчу манеру, а й манеру спілкування — з колегами, з публікою. Мені пощастило побувати на заняттях у Марі-Клер Ален у Парижі, яку в усьому світі називають генієм органу, а також у швейцарського органіста Гі Бове, відточувала майстерність у Варшаві. Навчання за кордоном у кращих органістів світу додало мені впевненості в собі. Я знаю, що мені треба робити, куди рухатись.
— Україна може похвалитися своєю виконавською, композиторською органною школою?
— Хоч загалом в Україні високий рівень музичної освіти, музичної майстерності, техніки виконання, але наша органна школа саме формується. Що тут скажеш, якщо на всю країну тільки один професор органного мистецтва. Шкода, що покинув композиторську діяльність киянин Віктор Гончаренко. Він написав для органу дивовижні твори. Коли я вперше побачила ці ноти, у мене перехопило подих. Публіка його також приймає дуже прихильно. Української органної музики майже немає. Роблю аранжування творів Бортнянського, Березовського, завжди включаючи їх у свої концерти.
— У вас багато записів на телебаченні та радіо, чимало дисків.
— Кілька років тому реалізували цікавий проект — записали диск органної музики в рамках регіонального партнерства між Чернівецькою областю та австрійською землею Карінтія в кооперації з музичним товариством «Оргельтон Клагенфурт». Але орган у запису не звучить. Це все одно, що тривимірний простір перенести на плаский папір. Тому я не дуже поспішаю робити студійні записи. Король інструментів орган вимагає, щоб до нього на аудієнцію приходили особисто.
Світлана ІСАЧЕНКО,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Світлана БАРДАУС. Народилась в Івано-Франківську. Закінчила Львівський вищий державний музичний інститут ім. Миколи Лисенка одразу за двома класами — фортепіано й органу. З 1992 року працює в Чернівецькій обласній філармонії на посаді солістки-органістки. Проводить активну концертну, гастрольну діяльність.
Брала участь у численних міжнародних музичних фестивалях і конкурсах. Протягом багатьох років знайомить європейську публіку з творами українських композиторів. Отримала подяку Міністерства культури України за значний особистий внесок у розвиток національного музичного мистецтва, високу професійну майстерність та вагомі досягнення в мистецькій діяльності. Нагороджена Союзом Українок за активну громадсько-просвітницьку роботу для розбудови України.