Україна, як і весь християнський світ, купається у різдвяній благодаті. Аби подарувати крихту радості, намотуємо кілометри у пошуках подарунків під ялинку для рідних, презентів для приятелів. Не забуваємо принести частинку втіхи й бідним, обдарувати й зігріти знедолених, хворих і самотніх людей літнього віку. Чинити добро (від цього й походить «доброчинність») поспішає чи не кожен, бо так, кажуть, віддавна заведено, що сильніший слабшому допомагає. Тож у містах і селах — масове паломництво святих Миколаїв, Дідів Морозів з торбинами пакунків у руках. Та одні приміряють на себе ролі благодійників від щирого серця, інші — аби своєю активністю нагадати про себе, підтримати власний імідж. Тож свої візити організовують з розмахом.
Та так, аби вручити пакунки неодмінно під спалахами фотокамер, а відтак щоб ще й у випусках телевізійних новин усі побачили масштаби їхньої доброти. Не вимірюватиму в грамах на терезах міру їхньої благодійності. Бо вона радше — доброта напоказ. До того ж нерідко зроблена чужим коштом, а не за свої кревні. Секретом такої, з дозволу сказати, благочинності поділилась давня приятелька Аня — підприємець одного з найпотужніших львівських ринків, власник якого щороку напередодні свят демонструє особливу активність і сиротинці та малозабезпечені сім’ї об’їжджає неодмінно у товаристві телевізійників. Зворушені такою увагою, звісно, не нахваляться його добротою.
Проте мало хто здогадується, у який спосіб зібрані ті гостинці, що подарунки до торби благодійника складав, як колись данину, кожен бізнесмен: хто торгує одягом, має принести вбрання для дітей; радіотехніка, побутові товари, забавки, канцтовари, солодощі теж таким шляхом потрапляють до яскравих пакунків.
— Звісно, хай тим, хто потребує, приносять радість куртки від Володі, шалики й шапочки від Ані, черевички від Богдана, — зичить співрозмовниця. — Вони, зрештою, й самі б охоче допомогли, якби подарунки вручали від всього колективу ринку, а не особисто від боса. А виходить як: підприємці, чиїм коштом все оплачено, залишаються у тіні, зате шеф — дивує щедрістю!
.jpg)
І краплинка, і сніжинка — то дитяча втіха. Фото з сайту i.allday.ru
Щоправда, так чинять не всі. Є й такі, що з власної кишені дати не пошкодують. Як, приміром, депутати Львівської міської ради. На гостинці для сиротинців здавали свої кревні. Дарма, що небагато спромоглися зібрати — всього кілька тисяч гривень. Щедрість бо ж у кожного своя: на каві у дорогих львівських кнайпах за вечір кожен з них може й на більшу суму відпочити, але, як мовиться, і за те — спасибі. Але не про них, олігархів і підолігархів мова, котрі зі своїх мільйонно-мільярдних статків відірвали якусь дещицю на недорогі подарунки дітям-сиротам, а про тих, хто, властиво, сам живе на копійки, проте ділиться ними з іншими, в чиї родини прийшло лихо.
Можливо, для когось незайвим буде урок доброти і людяності від родини Корчинських, долею чийого синочка перейнялися тисячі небайдужих львів’ян. Горе у їхню родину прийшло рік тому, саме в таку пору, коли світ купався у передріздвяній благодаті: в ці дні зупинилося хворе сердечко їхнього єдиного сина. А вижити у хлопчика був шанс, його врятувала б термінова операція за кордоном. Українські лікарі оперувати не бралися, натомість трансплантацію серця мали зробити в німецькій клініці. Необхідно було зібрати понад 500(!) тисяч євро. Сума астрономічна для родини зі скромними статками — невеликою батьковою зарплатою та кімнатою у гуртожитку. Блискавично спливали тривожні дні пошуків коштів, відтак катастрофічно зменшувалися шанси малого Павлика, стан якого стрімко погіршувався.
Ті важкі дні з родиною переживали всі, хто здатний збагнути, розділити чужий біль. Люди молилися у храмах міста за його одужання, приносили свої заощадження до лікарні, де всі ці тижні з Павликом були батьки. Давали хто скільки міг, по «сотні» викроювали зі своїх скромних пенсій дідусі-бабусі, аби лишень пішли хлопчикові на користь. Дива не сталося. За місяць на операцію вдалося зібрати лише частину від необхідної суми — 600 тисяч гривень. Боляче, але не відгукнулися на крик батьківської душі про допомогу люди заможні, спроможні не лише гривню-другу віддати, бо якби кожен з 800-тисячного міста, в якому мільйонні статки задекларували близько 100 (!) львів’ян, хоча б по кількадесят гривень викроїв, то хлопчика можна було врятувати. Його сердечко зупинилося якраз напередодні Миколая… Тих, хто приходив сюди з конвертами й гостинцями, зустрічало акуратно застелене вже порожнє ліжко…
Родина Корчинських недавно нагадала про себе. Неймовірно важко слухати згорьованих батьків. Та не зчерствіли їхні серця, не озлобились вони на весь світ за свій біль, за те, що не змогли врятувати свого єдиного сина. На людську доброту відгукнулись власною добротою і вдячністю всім, хто підтримав їх у ці важкі тижні: пані Зоряна та Іван Корчинські створили благодійний фонд пам’яті сина «Ти не один» для порятунку дітей з вадами серця. Зібрані для лікування Павлика гроші стануть стартовим капіталом фонду, а розпорядитись ними так їм підказала християнська мораль, на власні потреби не витратили жодної копійки. Відтепер допомога важкохворим дітям стане справою їхнього життя. Вони самі знають ціну тієї допомоги і готові поділитися власними копійками з тими, в чиї родини постукало горе, аби світ для них не втрачав своїх барв. Важливо не забувати, поки можна, творити добро! І не тільки тоді, коли світ купається у різдвяній благодаті.