Є небезпека, що діти наших дітей питатимуть, що таке сало. Адже перед українськими свиньми постає загроза перетворитися на вид, що вимирає, через африканську чуму свиней (АЧС).

Одразу наголосимо: для людини АЧС не становить небезпеки — чи то контакт із зараженою твариною, чи то споживання її м’яса. Але для свиней жодних ефективних вакцин чи ліків проти цієї хвороби не існує. Запобіжними  заходами можуть бути лише жорсткий карантин на свинарському підприємстві та знищення тварин — не лише тих, які вже загинули від АЧС, і хворих, а й тих, що з ними контактували. І це знищення у чітко встановлений спосіб, який не дасть змоги збудникам хвороби розповсюдитися через навколишнє середовище.

Хто відшкодує збитки?

Якщо підприємство велике  (сотні й тисячі голів), це колосальні збитки. За підрахунками фахівців ЄБРР, у разі знищення поголів’я свиней через АЧС втрати у невеликому господарстві сягають близько 200 доларів за голову, у великому — майже 500. У збитки мусимо врахувати не лише вартість знищеного поголів’я, а й витрати на знезараження трупів, приміщень та устаткування підприємства, а також на відтворення поголів’я.

Про які саме суми йдеться, достеменно ніхто не знає. Називають цифру 150 мільйонів. То хто їх відшкодує? Держава? Це не дуже виходить. За словами генерального директора ТОВ «Центр підвищення ефективності в тваринництві» Миколи Бабенка, за сім років відтоді, як в Україні зафіксовано поширення АЧС, свинарським господарствам компенсовано менш ніж відсоток їхніх збитків. Це підтверджує і президент асоціації «Свинарі України» Оксана Юрченко.

При цьому, наголошує вона, йдеться саме про великі підприємства, власникам присадибних господарств компенсації сплачують справно. Як повідомив директор департаменту безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Мінагрополітики Борис Кобаль, їм було сплачено 160 мільйонів гривень. А з великими виробниками ситуація інша: компенсувати їхні збитки мають із місцевих бюджетів. Але якщо йдеться про тисячі голів, то ці суми їм не під силу.

Шляхи в нікуди

Ще один шлях — компенсація з резервного фонду уряду, отримати яку вкрай важко. Крім того, якщо велике підприємство не перебуває у державній власності, така компенсація з резервного фонду не безповоротна.

Аби отримати безповоротну допомогу, треба, щоб ситуацію з АЧС було визнано надзвичайною на державному рівні. Але це означає поставити під загрозу експорт майже всієї аграрної продукції з України як потенційно небезпечної. Проголосити надзвичайний стан в окремих областях також непросто із законодавчих причин, і це знову пляма на репутації.

Є також страхування, але отримати його надзвичайно складно і дуже дорого, бо осередків АЧС багато, і більшість господарств розташовані більш чи менш близько до них, отже потрапляють у зону ризику. Тобто, підбиває підсумок Оксана Юрченко, механізму компенсації для юридичних осіб нема.

Щоправда, в асоціації «Свинарі України» розробили проект закону «Про забезпечення біологічної безпеки в Україні і збереження тваринництва», в якому передбачено компенсації підприємствам промислового свинарства залежно від рівня біобезпеки у господарстві. Але цей законопроект вже третій рік перебуває в різних державних установах, навіть до Верховної Ради його ще не передали, тому надій на його швидке ухвалення немає.

Замість боротися — приховати

Виходить, що держава власними руками підштовхує виробників свинини до недостойних дій: замість повідомити про випадок АЧС на своєму підприємстві вони воліють мінімізувати збитки. Тобто свиней, які ще не загинули від хвороби, відправляють на нелегальні чи напівлегальні бійні (скільки таких в Україні й де, ніхто достеменно не знає, бо місцева влада і правоохоронні органи з корупційних міркувань покривають їхню діяльність), м’ясо задешево реалізують, а малих поросят продають населенню.

Мало цього: щоб приховати появу хвороби на підприємстві, туші мертвих тварин можуть утилізувати не у встановлений спосіб, а просто потай закопувати, не ставлячи про це до відома відповідні санітарні служби. Такі таємні скотомогильники можуть знайти собаки, розрити і занести збудників хвороби в людські оселі.

Що випадки АЧС приховують виробники, стверджує Микола Бабенко. На його думку, про це свідчить кількість виявлених випадків в Україні: 477 із 2012 року, тоді як в інших країнах, де виявляють таку хворобу, — у десятки разів більше.

Тож носії хвороби неконтрольовано поширюються Україною. Порятунок від цього може бути лише один — повна ізоляція свинокомплексу, жорсткий санітарний контроль на вході, обов’язкова зміна одягу тощо. Які додаткові витрати це спричиняє, гадаємо, зрозуміло.

І все-таки держава

Тут доречно згадати, як цю проблему розв’язують в інших країнах. У деяких усі витрати в разі АЧС бере на себе держава — наприклад у Румунії, хоч її бюджет аж ніяк не бездонний.

В інших, зауважує Оксана Юрченко, діє механізм державно-приватного партнерства: власники аграрних підприємств сплачують внески у спеціальні фонди, з них виплачують збитки у разі надзвичайних ситуацій, якщо ж постраждалих багато і коштів у фонді недостатньо, на допомогу приходить держава. Утім, як неважко здогадатися, для нас ця модель неприйнятна, бо фонду ще нема, а випадки вже стаються, тобто шансів наповнити цей фонд за рахунок внесків аграріїв нема жодних.

Залишається все-таки держава. Голова Асоціації тваринників України Ірина Паламар зверталася до Кабміну та Прем’єр-міністра Володимира Гройсмана із пропозицією зниження чи скасування податків для свинарів у зв’язку зі складною ситуацією, в якій вони опинилися. Проте жодних наслідків це не мало.

Мусимо подбати й про міжнародний імідж України. Найпершою його намагається підірвати, певна річ, Росія. Россільгоспнагляд звинуватив Україну в поширенні інфікованої продукції свинарства.

Можна сказати: краще б мовчали, адже саме з їхньої території АЧС потрапила в Україну і нині ситуація у східного сусіда погана. Крім того, експорт свинини з України настільки менший за імпорт, що навряд чи може становити серйозну загрозу. За даними ДФС, Україна з початку року імпортувала 9,1 тисячі тонн свинини, а експортувала аж 480 тонн. Втім, повністю спростувати звинувачення за допомогою цих цифр все одно не виходить.

Ідентифікація

Отже, єдиний шлях зберегти свинарство в Україні й не зіпсувати обличчя держави на світовому рівні — це забезпечення простежуваності продукції й упровадження виробниками систем гарантування її безпечності. Але це додаткові витрати виробникам, тож держава не повинна обмежу-ватися роллю стороннього спостерігача.

Особливо кричуща ситуація із простежуваністю продукції  у господарствах населення. Там більшість тварин  не ідентифіковано: власники бояться, що наявність свиней можуть зарахувати як джерело додаткового доходу, і це спричинить скасування комунальних та інших субсидій.

Були пропозиції у разі виявлення АЧС не виплачувати компенсації тим власникам домогосподарств, де тримали не ідентифікованих свиней, але проти цього постала Держпродспоживслужба. Адже тоді власники не ідентифікованих тварин не повідомлятимуть про спалахи хвороби у своїх домогосподарствах.

Отже, маємо комплексну проблему, що зачіпає багато відомств аж до ДФС і правоохоронних органів. Тож і боротися з нею треба комплексно.