Школа №18 єдина в Сумах і області, яка має статус закладу національних меншин. Директор Олександр Серпенінов розповідає, що нині тут навчаються представники 19 національностей, хоч за 30 років, відколи він на цій посаді, її вихованцями були представники більш як 40.
Нині серед учнів 70 росіян, 15 азербайджанців, 9 узбеків, 6 вірменів, по троє італійців, турків, палестинців, грузинів, персів, євреїв. А ще болгари, швейцарці, чеченці, французи. Одне слово, справжня інтернаціональна сім’я.
А ось її надійним духовним осердям із першого дня стала українська мова, література, все, що пов’язано з національними традиціями. Директор із гордістю називає знаковий успіх. Торік за результатами ЗНО з української мови школа, в якій викладання ведуть російською, була у першій умовній четвірці серед усіх загальноосвітніх закладів України.
Це урок виховання любові й поваги до рідного краю, який назавжди стане другою батьківщиною тим, хто, шануючи своє, рідне, поважає і цінує національні здобутки і багатства інших народів.
.jpg)
У Ташкенті добре, але в Сумах краще
Жавохіру Маткурбанову 15 років. Навчається у 9-му «В» класі разом з братом Жахонгіром. Їхня батьківщина — місто Ташкент. Але так склалися обставини, що після народження синів батьки переїхали в Україну. Спершу мешкали в місті Ромни Сумської області, а два роки тому оселилися в Сумах.
Як розповів Жавохір, його улюблений предмет — біологія. Але також цікаві географія, фізика, математика. Не кажу про українську мову й літературу, до яких у нього особливе ставлення.
За якусь хвильку починає декламувати уривок з поеми «Кавказ» Тараса Шевченка — хоч і з акцентом, однак натхненно, з душею. Охоче називає імена і прізвища численних друзів, з якими потоваришував у Сумах. Каже, що колись доведеться повертатися в Узбекистан. Але хоч би де був, завжди згадуватиме місто над Пслом, у якому йому і його родині так добре.
Та чи тільки братам Маткурбановим? Усі, з ким говорили того дня, одностайно стверджували, що місто Суми і їхня 18-та школа — найкращі.
Педагоги-україністи — основа колективу
За всієї поваги до вчительського колективу, по-справжньому професійного і досвідченого, все-таки україністам відведено особливу роль. Адже на них — головна відповідальність за освіту хлопців і дівчат, для яких Україна стала другою домівкою.
Заступник директора школи Любов Ноженко, до речі, за освітою український філолог, знайомить із величезним масивом виховної та культурно-пізнавальної роботи, яку постійно ведуть у закладі. І насамперед завдяки старшим учителям Ользі та Ірині Титаренко, Тетяні Корольовій, методистові Олені Коленченко та іншим.
Щороку в листопаді проходить Тиждень міжнародної злагоди, назва якого свідчить про призначення і місію. Вчителі та бібліотекарі організовують години спілкування «Я, ти, він, вона — разом дружна шкільна сім’я», книжкові виставки «Єдність культур різних народів», тренінги «Про толерантність та полікультурність», інші представницькі заходи.
А закінчується тиждень святом «Наша школа — єдина багатонаціональна родина», під час якого діти презентують свою національну символіку, культуру, звичаї, обряди.
Вихованці, серед яких шестикласниця Анастасія Рижкова та десятикласниця Поліна Титаренко, — активні учасники, призери і переможці предметних олімпіад з української мови і літератури та конкурсів імені Тараса Шевченка, імені Петра Яцика.
Справжнім розмаїттям національних культур стають випускні вечори. Наприклад, торік лише в 11-му «В» класі навчалися юнаки і дівчата дев’яти національностей. Вони підготували художні номери, в яких струменіли любов і до свого історичного коріння, і до української школи, де вони одержали уроки добра, толерантності, поваги.
Уроки Мехрібан Салманової
З-поміж учнівських «земляцтв» чи не найактивніше азербайджанське. І не тільки через те, що одне з найчисленніших, а завдяки значній допомозі Центру азербайджанської культури в Сумах, на чолі якого Мехрібан Салманова. До речі, колишня учениця школи, нині відома громадська діячка, активістка, яка щиро вболіває за Україну, рідні Суми і, звісно, за юне покоління.
За словами педагога-організатора ЗОШ №18 Світлани Коломієць, до Мехрібан усі настільки звикли, що інколи здається: вона повноправний член учительського колективу. Щойно наближається якась пам’ятна дата — відразу до неї по підтримку і допомогу.
Ось і того дня Мехрібан зустрічалася з вихованцями у шкільному музеї, який давно став центром національно-патріотичного виховання. Обговорюючи особливості проведення випускного вечора, вчителі й учні уточнювали деталі сценарію, пропонували власні національні родзинки, що нагадувало черговий урок колишньої випускниці для нинішнього юного покоління.
Подумалося: якщо в українському місті маємо таку надійну національну спадкоємність поколінь, то над усіма неодмінно сяятиме мирне і щасливе сонце, промінці якого кожному даруватимуть тепло і затишок.