Велика біла чапля поправила дзьобом кілька пір’їн свого ошатного (недарма її називають ще чепурною) вбрання, глянула на нас блискучим жовтим оком, ліниво піднялася у повітря і неквапом полетіла у своїх пташиних справах.
А ми залишилися милуватися білим лататтям у величній, порослій безкраїми очеретами заплаві чарівної річечки з милим ім’ям Хохора. Тече річечка територією майбутнього Дніпровсько-Тетерівського національного природного парку (НПП). У тому, що ці 30 тисяч гектарів між Здвижем, Тетеревом і правобережним верхів’ям Київського водосховища варті такого високого статусу, репортерська група «УК» днями переконалася на власні очі.
Хижі водорості та дикі кали
НПП пропонують створити в межах одноіменного державного лісомисливського господарства (у народі його ще називають Сухолуччям) на території Вишгородського та Іванківського районів Київської області.
Тут росте понад 260 видів вищих (себто — пригадуєте шкільну програму? — квіткових) рослин. Більшу частину території займають штучні (садили після Другої світової) сосняки, але є ще чимало ділянок, де збереглися природні діброви або вільшаники. Але особливу увагу ботаніків привертають тутешні болота. Зокрема науковці знайшли в них рідкісну вербу — чорничну. Назву рослина отримала завдяки формі й кольору листочків, дуже схожих на листя чорниці. Ця вербичка (її висота — від 20 сантиметрів до метра) — чудовий медонос, але через злочинну осушувальну меліорацію на наших теренах її залишилося небагато.
На території майбутнього нацпарку, зокрема у верхів’ях річечки Жидок, збереглися ще і драговини, і мочарі, й трясовини, і багна. Вони врятували чимало рідкісних рослин. Наприклад, бобівник трилистий, теліптеріс або образки болотяні. Вам ці назви нічого не говорять? А якщо скажу, що, наприклад, образки — близький родич культурних кал? Схожість із відомими нам декоративними їх братами дуже велика: листя темно-зелене, лакове, на довгих черешках; квітки загорнуті у своєрідне покривало — біле із внутрішнього боку (через що рослину ще називають білокрильником) і блідо-зелене зовні. Плоди білокрильника привабливі (але — обережно — отруйні, як і вся рослина) яскраво-червоні ягоди.
Загалом тутешні болота — живий музей. Варто було бачити, як раділи, наче діти, поважний доктор наук Віктор Мельник та співробітник департаменту заповідної справи Мінприроди Анастасія Драпалюк, коли знайшли в одному з болотець червонокнижну альдрованду пухирчасту. Ця рослина живиться… дрібними водними тваринами (мікроскопічними рачками). Її листові пластинки вкриті волосками. Із подразненням волосків половинки листка замикаються і затискують здобич. Листок при цьому набуває форми пухирця. Травлення може тривати понад місяць.
Для науковців різних спеціальностей у цих краях багато цікавого. Тож майбутній парк безсумнівно привабить і українських, і закордонних дослідників.
Фотоапарат замість карабіна
Вилізши з болота, мандруємо на північ. Робимо зупинку на крутому березі Київського моря. Над островами очеретів метушаться чайки та крячки, ширяє один з найбільших пернатих наших хижаків — орлан-білохвіст. У Сухолуччі він має все потрібне для життя: і великі дерева, на яких полюбляє робити гнізда, і багаті на рибу, якою харчується, води. А ще на території проектованого НПП живуть сіра сова, сич хатній, яструб великий та підсоколик великий. Усі ці птахи охороняють згідно з додатком ІІ Бернської конвенції. Гніздиться тут й червонокнижний чорний лелека. Орнітологи-любителі (на Заході їх ще називають бьордвотчерами) душу продадуть за можливість посидіти десь на спостережній вишці з біноклем в одній руці й потужним фотоапаратом в іншій, видивляючись птахів, яких у Європі і вдень зі свічкою не знайдеш.
Але поки що в Сухолуччі немає жодної орнітологічної вишки. Натомість як пам’ятники екс-диктаторові та його свиті щедро натикані вишки для загонного полювання. Щедро — не перебільшення. Таких вишок — майже 800.
Створити тут національний парк екологи намагалися кілька разів із кінця 1980-х. Найближче підійшли до мети наприкінці 2009-го, зібравши майже всі погодження та підготувавши наукове об∂рунтування. Залишалося домогтися указу Президента, і Ющенко навіть дав на це попередню згоду. Віктор Андрійович в останні місяці свого президентства підписав укази про створення 11 національних природних парків, двох заповідників, ботанічного саду і ландшафтного заповідника загальнодержавного значення. Але до Дніпровсько-Тетерівського черга, на жаль, тоді не дійшла.
Кривавим розвагам — стоп!
Коли до влади на початку 2010-го прийшов Янукович, він перетворив ці місця на мисливські угіддя для себе та свого почту. На просіки завезли сотні тонн піску та гравію — щоб цими насипами мисливці могли під’їжджати до вишок на авто (хоч відстань від основної дороги до найдальшої такої вишки не перевищує кілометра). Під час полювання загонщики гнали дичину з цілого лісового кварталу (стандартна площа — квадратний кілометр) на просіку з вишками, на яких стояли чиновні стрільці. Туші вбитих оленів, косуль, кабанів вантажили у спеціальні машини і відвозили до зведеного неподалік білувального цеху. Мисливці тим часом переїжджали на сусідню просіку, й загонщики бралися гнати на них ту звірину, що змогла прорватися крізь лінію рушничного вогню.
До речі, насипи порушили гідрологічний режим території. Як наслідок, ліс в одних місцях почав усихати через осушення, в інших — через підтоплення. Тож дирекції майбутнього парку доведеться подумати, як відновити водний баланс.
А замість мисливських побудувати вишки для спостережень — я такі, наприклад, бачив у білоруській частині Біловезької пущі.
З вудкою та наметом
Зона із суворими обмеженнями на відвідування (заповідна) займатиме лише 20% майбутнього парку (болота, гирла Здвижа та Тетерева, кількасот гектарів радіаційно забрудненої території). Ще 50% залишиться у віданні господарників — тут вестимуть звичне лісівництво, зокрема всі види рубок. І нарешті 30% призначено для туристів. Це прибережна смуга Київського водосховища з чудовими пляжами. Тут облаштують зони відпочинку. Принаймні одну таку ми вже побачили — з місцями для розведення багаття, лавками, навісами, автостоянкою, баками для сміття.
Стежити за порядком на цій території можуть екс-співробітники мисливського господарства, яке чомусь існує тут і досі, але його, сподіваюся, закриють. Адже рішення Київської облради, яким ці угіддя надавали мисливському товариству на 49 років, викликало сумніви і під час його ухвалення в 2011 році, і ще більше викликає нині, коли стають відомими дедалі нові факти про методи «роботи» януковицьких посіпак.
У будь-якому разі час уже повернути цю територію науковцям і допитливим туристам й законодавчо закріпити науковий та рекреаційний статус цих поліських лісів та водойм.
З ПЕРШИХ ВУСТ
Остап СЕМЕРАК, міністр екології та природних ресурсів:
— Останніми роками громадськість і народні депутати ініціювали відновлення роботи над створенням парку, зокрема про це записано у рекомендаціях слухань у Комітеті Верховної Ради з питань екологічної політики. Нині є проект створення парку, отримано погодження Дніпровсько-Тетерівського лісомисливського господарства та місцевих органів влади. На їхній основі міністерство підготувало проект відповідного указу Президента України, який нині перебуває на погодженні у центральних органах виконавчої влади.
Заповідання «Дніпровсько-Тетерівського» — продовження роботи над створенням міжнародного заповідного резервату. Іншу частину цього резервату — Чорнобильський заповідник — уже створено указом Президента від 26 квітня цього року.
Ми в Google+