Схоже, у столицю повернулися буремні 1990-ті. Київ захлеснув дев’ятий вал стихійної торгівлі. Причому не десь на околицях працівники збанкрутілих колгоспів торгують своїми чи прихопленими з колективних ланів дарами природи. Нині все куди фундаментальніше: станції метро з усіх боків так щільно обліплені хлівами і хлівчиками з крамом, що в разі екстреної евакуації пасажирів може статися трагедія не так через якусь технічну несправність, як через тисняву та неможливість під’їзду швидкої чи пожежної машин.
Про естетичний бік справи я вже не кажу. Погляньте з вікон електрички на станції «Лівобережна», «Гідропарк», «Дарниця» чи на будь-яку іншу. Таких нетрів, бруду та сміття, мабуть, ще треба пошукати в емігрантських кварталах латиноамериканських мегаполісів. У нас же цьому вже перестали й дивуватися. Протискуючись крізь стаціонарні та імпровізовані ятки, долаючи з неабияким зусиллям вузькі підземні переходи, переповнені торговцями найрізноманітнішим крамом, щодня тисячі людей дорогою на роботу і з роботи прагнуть одного: якнайскоріше подолати це пекло. Який вигляд мають такі «ярмарки» у пізню вечірню пору, коли торговий люд їх залишає, годі й казати. На розгрібання залишених гір сміття йдуть кошти з куцого міського бюджету. А ось від стихійної торгівлі у бюджет — відома комбінація з трьох пальців.
Мабуть, значно легше вкотре перенести добудову єдиної станції метро, аніж зібрати якусь копійчину у міську скарбницю чи спробувати навести лад хоча б у центрі міста. Скажімо, біля станції «Хрещатик» прямо через дорогу від міської адміністрації посеред тротуару стоїть одна, а то й дві кавоварки на колесах з бочкою вина на капоті. Що за вино, чи є ліцензія на виробництво і торгівлю, чи сплачені акцизи — нікого це не турбує.
На верхньому виході з цієї ж станції, який веде до урядового кварталу, й того гірше. Донедавна тут стояли два красивих, стилізованих під класику кіоски. Нікому не заважали і краєвиду не псували, однак стали жертвами «боротьби» з орендарями, у яких закінчився термін договору. МАФи прибрали, і на їхньому місці вмить виросло стихійне торжище: розмальований намет з якимось непотребом, кавоварка на колесах з бочкою пива на капоті і вже зовсім посеред дороги вантажівочка із шаурмою. А ще торговці трусами, яблуками, отрутою для тарганів, роздавачі безплатних газет і реклами…
Усе це не лише «прикрашає» історичну частину міста, а й прямо загрожує безпеці перехожих. Не знаю, скільки ще має вибухнути кавоварок на колесах, аби заборонити цей з дозволу сказати сервіс або хоча б прибрати його з людних місць. Адже охочих пити каву, а тим паче, вино, стоячи посеред вулиці, й закушувати вихлопними газами не так уже й багато. Куди більше тих, кому вони перегороджують вихід з метро. На периферії (у спальних районах) і того гірше. Приміром, санкціонований ринок неподалік Дарницького залізничного вокзалу впору закривати. Тут, мабуть, так і вирішили, прибравши цілий торговий ряд. Зате у сквері навпроти буйним цвітом розквітнув стихійний базар. Торгівля за ринковими цінами вирує на кількох гектарах випаленої сонцем зони відпочинку. Причому продають не лише городину та садовину, а й попри 30-градусну спеку, м’ясні та молочні продукти. Задля замилювання очей громади інколи з’являється міліція і змушує продавців поховати крам у сумки, щоб через кілька хвилин розкласти його знову. Місцева влада розводить руками: мовляв, нічого не можна вдіяти, повноважень мало. Однак, виявляється, їх достатньо: несанкціонована торгівля карається штрафами і навіть конфіскацією реалізованої продукції. Ось тільки ніхто цих санкцій не застосовує. А могли б і лад навести, і бюджет міста поповнити, і дитячим будинкам допомогти харчами в разі конфіскації якісної продукції.