Цю інформацію потім ніхто не спростував і не підтвердив. Прес-офіцери АТО воліють взагалі нічого не коментувати. Вони подають лише інформацію про кількість обстрілів позицій українців бойовиками за добу, загиблих і поранених наших вояків. Особисто я не розумію, кому потрібна така звітність? Багатьох українців уже дратує вивчене напам’ять повідомлення про чергові порушення мінських домовленостей знахабнілими «еленерівцями», «денеерівцями» та найманцями з Росії, в якому змінюються лише цифри і з якого можна зробити висновок: наша армія нічого не може протиставити агресору.
Я теж служив у 1970-х в армії (щоправда, радянській). За два роки в Калінінграді спілкувався з багатьма росіянами. Ще тоді відмітив, що нормальну мову вони не розуміють — лише «мать-перемать». А ще дивувала їхня злість на однополчан не російської національності: зверхність, бажання принизити салагу-узбека, вірменина чи латиша, змусити їх беззаперечно коритися «старшому братові», боятися його — хто цього навчав і досі навчає росіян? Навіщо? Щоб повернути Росії колишню одну шосту частину суші планети під назвою СРСР? Так це вже не вдасться, бо якщо ми, українці, через залишки «совковості» у свідомості ще не пізнали кращого життя, то народи країн Балтії назад до радянського ярма не затягнути жодній силі. Наш командир відділення, сержант із Костроми, спробував було литовця навчити жити по-руськи, то після служби в навчальній частині отримав по пиці.
Ми ж чомусь цю «пику агресора» ось уже понад рік боїмося віддухопелити на Донбасі. Хоча всюди й усім заявляємо: нам є чим це зробити. Тому український кордон й дотепер безкарно перетинають «путінські гумконвої»: 20 серпня 36-та така «гуманітарка» з-понад 100 автомобілів привезла від братньої Росії для солдатів «Новоросії» та найманців-виродків з усіх куточків великої «раши» паливно-мастильні матеріали, нову техніку, озброєння й боєприпаси. Назад вивезла тіла загиблих бойовиків, а також те, що «погано лежало» на підконтрольних «ДНР» та «ЛНР» територіях. «Двохсотих» з Росії не шкода (хоч вони теж чиїсь сини, брати, чоловіки), бо в Україну вони за гроші приїхали вбивати, ∂валтувати, палити, руйнувати мирні поселення. Ще й при цьому нас називають фашистами.
Але чому ми досі не перекрили цей смертельний для України «гуманітарний коридор»? Уявіть на хвильку, що не 100, а хоча б один автомобіль з подібним вантажем заїхав би на територію Ростовської області. Переконаний, у небо Путін підняв би одразу всі літаки ВПС Росії, дав би команду розчохлити ракетні установки, а з Далекого Сходу, Сибіру й Уралу транспортники за день доставили б до кордону з Україною особовий склад десятків військових частин. А ми, замість того, щоб стати всім миром на захист держави та омріяної незалежності, яку нарешті вибороли на Майдані кров’ю Небесної Сотні, лише на трибунах б’ємо ворога і просимо світ застосувати проти країни-агресорки нові санкції.
Але найбільше болить серце від того, що на Донбасі нині гине цвіт української нації, який з голими руками готовий іти на ворожі позиції, бо нової техніки, озброєння, які показують по телевізору, на блокпостах немає. Може, там, десь за кілька кілометрів від передової, вона і стоїть, але поки що по наших хлопцях б’ють із забороненої Мінськом (для нас) артилерії, а ми (у кращому разі) відповідаємо «калашами». Чи не тому й маємо втрати. Торік, наприклад, під Іловайськом загинуло (згідно з озвученими заступником Генпрокурора, головним військовим прокурором України Анатолієм Матіосом списками) 366 українських бійців та правоохоронців, 429 — було поранено, 128 — потрапили в полон і 158 — зникли безвісти. Пан Матіос назвав цих вояків «елітою та духом» нації. Але за їхню смерть чомусь і досі ніхто не відповів з українських генералів, які «розробляли» іловайську операцію.
Нагадаємо, наприкінці серпня 2014-го сили АТО намагалися визволити місто, але потрапили в оточення російських військ, які вторглися в Україну. Генеральний штаб ЗСУ за можливостей нинішньої розвідувальної техніки не помітив проникнення на територію України близько 3,5 тисячі (дані Анатолія Матіоса) російських військових. Натомість СБУ поклала провину за трагічні події під Іловайськом на… начальника Генштабу РФ Валерія Герасимова та 10 його підлеглих. Їм висунуто підозру в розв’язуванні збройного конфлікту на території України та оголошено в розшук. Дивно було чути й виправдання Генерального штабу ЗСУ, який нібито «готував» підкріплення для Іловайська, але воно надійшло туди запізно, про що на одному з брифінгів заявив радник начальника Генштабу Руслан Кавацюк. Більш-менш чесно про ту трагедію сказав радник Президента та помічник міністра оборони Юрій Бірюков: маючи доступ до звітності й документації, він заявив, що не знає, хто взагалі віддавав наказ українським воякам заходити в Іловайськ.