Про походження назви Золотий Потік існує народна легенда. Під час тривалої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний час у підземеллі замку виявили джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців із потоку за межами твердині. Відтоді поселення стали називати Золотим Потоком.
Слід ренесансу
Історичні факти твердять, що в першій половині XVI століття польський король Сигізмунд І за заслуги подарував надвірному маршалку королевича графу Якубові Потоцькому волості Загайполе та Соколів. Проте 1570 року власник домігся для села статусу містечка і перейменував Загайполе на Золотий Потік. Не минуло й пів століття, як 1601—1620 роках польський шляхтич, військовик, урядник і державний діяч Речі Посполитої, меценат, дідич міста Бучача Стефан Потоцький та його дружина донька господаря Молдови Єремії Могили Марія Амалія Потоцька-Могилянка побудували замок. За Cтефана Потоцького поселення отримало 1601 року магдебурзьке право і герб «Пилява», привілей на проведення ярмарків двічі на рік — у дні святого Прокопа та святого Марціна. Золотий Потік став улюбленою резиденцію Стефана Потоцького і його дружини.
Замок стоїть на пагорбі над пологою долиною невеличкого потоку. За планувальною схемою, він являв собою квадрат із п’ятигранними наріжними баштами, що фланкують оборонні мури значно винесеними назовні гострокутними виступами. Ця оборонна споруда збудована з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору. Чотири кутові п’ятигранні вежі, надбрамна башта, палац і південно-східна оборонна стіна звернені до річки. З південно-західного боку замок був захищений ровом з ескарпом і валом.
Про могутність твердині свідчить товщина фортечних мурів, яка сягала майже двох метрів, а висота — понад п’ять метрів.
У замку залишив слід популярний в Європі стиль ренесансу, адже різьбленням рослинного орнаменту, виконаним в цьому стилі, було прикрашено лиштви вікон другого ярусу.
Посередині північно-східної оборонної стіни була триповерхова, квадратна у плані в’їзна брама, обкладена каменем. Мали кам’яне оздоблення два житлові будинки між північною та західною баштами і брамою.
У північно-західній стороні замку стоїть палац. Він прямокутний, одноповерховий, зі склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх пізнішого походження). Цікаве внутрішнє планування цієї будівлі — коридорне з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. І знову видно відгомін європейських тенденцій. Портал первинного входу і лиштви вікон було декоровано ренесансним різьбленням.
У жовтні 1630 року до Польщі на запрошення короля Сигізмунда ІІІ прибув із Франції інженер Гійом Левассер де Боплан. Він мав будувати фортеці, зміцнювати та відбудовувати замки, що вже існували, відповідно до потреб часу. Французький інженер був у Бучачі тоді, коли тривала ґрунтовна перебудова замку, а тому можна сміливо припустити, що він мав стосунок до проведення робіт і на замку в Золотому Потоці. На карті Подільського воєводства, яку склав цей інженер, позначено Бучацький, Язлівецький та Золотопотіцький замки. Тож можна дійти висновку, що Боплан брав участь в укріпленні замку в Золотому Потоці.
Із кінця ХVІІІ ст. власником цієї твердині став магнат Ольшевський, який 1840 році побудував біля неї великий палац. За переказами місцевих жителів, його проєктував якийсь італієць. Замок і був однорідним за стилем. Це була прямокутна одноповерхова будівля з дуже глибокими житловими пивницями, накрита невисоким чотирисхилим дахом. Головний фасад палацу був у стилі класицизму, а дворовий та бічний лівий мали неоготичні акценти. У центральному холі й житловій кімнаті у сусідстві з великим салоном із правого боку стояли вирізьблені з тесаного білого каменю ренесансні каміни із замку Стефана Потоцького.
На жаль, саме в той період замкові мури зазнали найбільших пошкоджень. Ольшевський повидирав майже всі білокам’яні деталі (балюстради, барокові обрамлення вікон і дверей).
Кошти, витрачені на побудову нового палацу, були настільки великими, що значно перевищували фінансові можливості господаря. Ольшевський збанкрутував і продав замок.
Наступним власником твердині у 1840-х роках став Ян Стойовський, який невдовзі продав його рабину Ізраїлеві Фрідману. Тоді місто занепало, а палац і замок стали руйнуватися.
1875 року черговий власник замку рабин Садогурський продав цю маєтність Володимирові-Іпполіту Гнєвошу з Олексова (1838—1909). Родина цього австрійського шамбеляна і посла державної ради у Відні володіла твердинею аж до 1939 року. Гнєвош намагався врятувати старі мури. І тому в замку розмістили суд, в’язницю і податковий уряд, який раніше перебував у Бучачі. Башти замку перебудували під стайні й хліви.
Хоч як дивно, саме на цей період припав розквіт палацу. За часів Володимира Гнєвоша тут зберігали родинні портрети, дві акварелі роботи Юліуса Коссака на військову та мисливську тематику, портрет Володимира Гнєвоша пензля Юліана Фалята, старе срібло й порцеляну переважно австрійського походження. Бібліотека палацу налічувала 2000 томів класики і белетристики німецькою, польською, французькою й англійською мовами.
Після смерті Володимира Гнєвоша, а пізніше його вдови Марії Кжевуновичівни Золотий Потік успадкував їхній син Олександр. 1818 року цісар Франц І Йосиф видав місту привілей на проведення ярмарків. Австрійські власті підтвердили його герб, який використовували на волосних печатках.
Бібліотека, ресторан, ігри
Згодом у замку відкрито ресторан, а при ньому невелику бібліотеку та кімнату для гри в більярд, шахи, карти. У довгі зимові вечори тут збиралась інтелігенція містечка. Улітку на подвір’ї на спортивному майданчику грали в городки, теніс, волейбол.
Цінну бібліотеку та більшу частину художньої добірки з палацу 1918 року вивезли до Москви. У 1920-х роках замкові мури розбирали на будівельний матеріал для спорудження парового млина.
Проте 8 березня 1926-го староство в Золотому Потоці звернулося до повітового відділу в Бучачі з повідомленням, що замок збережений порівняно добре, можна простежити сліди давніх валів і ровів. Ці матеріали для реєстрації історико-архітектурних пам’яток Східної Галичини зібрав урядовий комісар Кухецький.
Пожежа 1935 року знищила палац на території замку. Та власники відбудували споруду 1938 року. Рештки самої фортеці законсервували.
Вдихнути життя у твердиню
До нашого часу Золотопотіцький замок, на жаль, перетворився на руїну. Але це пам’ятка, що належить до найяскравішого періоду оборонної архітектури Поділля, зразок регулярної забудови з невеликим приміщенням садибного типу. Недаремно архітектор Чеслав Тульє зарахував замок у Золотому Потоці до типу чотирикутних фортець. Аналогами таких укріплень можуть бути замки у Жовкві, Свіржі, Микулинцях, Поморянах.
Упродовж 1989—1994 років колектив архітекторів Львівського філіалу Українського спеціального науково-реставраційного інституту «Укрпроєктреставрація» повномасштабно досліджував цю пам’ятку архітектури. 1994-го на замовлення управління архітектури та містобудування Тернопільської облдержадміністрації авторський колектив інституту «Укрзахідпроєктреставрація» у складі архітекторів Михайла Бендина та Наталії Муращенко провів додаткові натурні наукові дослідження Золотопотіцького замку. Було виявлено, що пам’ятка збереглася до нашого часу без істотних змін.
На думку професора викладача Львівського національного університету імені Івана Франка Михайла Рутинського, пожвавлення туристського інтересу до Золотопотіцького замку стане можливим за умови організації в замковому палаці молодіжної турбази й сільського краєзнавчого музею та об’єднанні зусиль щодо охорони й популяризації пам’ятки місцевою владою й представників одного з клубів національної Федерації історичного фехтування та реконструкції.
З 2008 року золотопотіцька твердиня стала однією з об’єктів Національного заповідника «Замки Тернопілля». За цей час провели певні роботи зі збереження й консервації замку, зокрема розчистили внутрішні приміщення палацу, доводили до ладу приміщення надбрамної вежі. Виконали аварійно-ремонтні роботи з накриття лівого крила надбрамної вежі, а також реставрацію північної оборонної стіни замку. Розчистили і відновили сходи й встановили двері та вікна в господарських приміщеннях. Розібрали аварійні приміщення, які вносили дисонанс в архітектурний ансамбль пам’ятки.
Селище Золотий Потік має вигідне географічне положення, адже через нього проходить шлях до гірськолижного курорту «Буковель». Тому важливо створити тут умови для перебування подорожніх. Багата історія замку і його власників, особливо роду Потоцьких, дає змогу залучити до співпраці іноземних партнерів, зокрема поляків.
Твердиню можна не лише відновити, а й використовувати у майбутньому як майданчик для проведення різноманітних фестивалів і культурних заходів. У цьому переконаний архітектор Юрій Вербовецький, який розробив концепцію реставрації замку із пристосуванням у феодальний маєток XVII—XVIII століття. За його ідеєю, в замку можна відреставрувати старі кам’яниці та оборонні вежі, в палаці облаштувати тематичний готель і панську їдальню, відкрити ремісничі майстерні, кузню-зброярню і стайню. Посеред замкової площі знову буде колодязь.
Та більш ніж очевидно: для втілення цього амбітного проєкту потрібні значні кошти. Проте архітектор сподівається, що неодмінно відгукнуться меценати або вдасться отримати грантову підтримку.
Марія ВЕЛЬГІЙ,
молодша наукова співробітниця
Національного заповідника
«Замки Тернопілля»,
для «Урядового кур’єра»