Аграрний сезон, як відомо, рахують від урожаю до врожаю, тому в новий рік переходять не лише здобутки, а й проблеми та загрози, що виникли раніше. Певна річ, про здобутки говорити приємніше. Але, на жаль, деякі загрози, що їх українські аграрії успадкували від року, що минає, не лише нікуди не зникнуть, а й можуть посилитися.
Скорочення поголів’я та екологічні війни
За даними Державної служби статистики, на 1 грудня 2016 року в Україні налічувалося 7,14 мільйона свиней, що на 5,5% менше, ніж у відповідний період 2015-го, або на 10,6% менше, ніж рік раніше. Щоправда, скорочення стосувалося господарств населення, у промислових свинарських підприємствах скорочення менше — на 3,7%, але ж і свиней там — лише половина поголів’я в Україні — 3,69 мільйона.
Винне тут найперше певне скорочення споживання на початку 2016-го. Щоправда, як стверджує президент асоціації «Свинарі України» Артур Лоза, мінімальну точку падіння споживання ми вже пройшли, тож спостерігається певне зростання споживчої активності, але дуже обережне —на 3%. Попри незначне збільшення споживчого попиту, в новому році, на думку Артура Лози, тенденція до скорочення поголів’я збережеться. Якщо збережеться і тенденція до зростання споживчого попиту, це призведе до певного дефіциту й зростання цін, і відповідно до збільшення імпорту, що може спричинити подальше скорочення поголів’я.
Окреме питання — відповідність свинарських підприємств екологічним вимогам. Рік, що минає, відзначився гучними скандалами, іноді до відкритого протистояння, як це сталося з підприємством «Сільські традиції», що на Полтавщині. Свинарі вважають, що місцеві громади навмисно збурюють певні сили (які саме, не уточнюють), але те, що свинокомплекси часто є основними забруднювачами сільського довкілля — щира правда.
Вочевидь, аби таких конфліктів було менше, слід досягати компромісу між трьома силами: свинарями, сільськими громадами та екологами. Скажімо, деякі сучасні свинокомплекси почали будувати біогазові установки — це європейський шлях розвитку. Так, додаткові витрати, але вони окупаються, бо підприємства отримують додаткове джерело енергії. До речі, й цукровики переходять на виробництво біоетанолу з жому — все одно його нема куди подіти, а за кордоном купують не дуже жваво.
Узаконити відносини між підприємствами, екологами і місцевими жителями мав законопроект 2009 а-д(?) «Про оцінку впливу на довкілля», але Президент наклав на нього вето, і правильно зробив. Заступник голови Всеукраїнської аграрної ради Михайло Соколов зауважує: загалом закон начебто і непоганий, там передбачено публічне обговорення, але останнє рішення все одно лишається за чиновником. Чи брати до уваги підсумки публічного обговорення, чи ні — залежить цілковито від настрою чиновника, він не зобов’язаний пояснювати підстави для свого рішення, тому й оскаржити його через суд не можна. Який тут поживний ∂рунт для корупції, хабарництва та зловживань, можна навіть не пояснювати. До того ж це стосується не лише свинарських, а й будь-яких підприємств країни.
Ящур біля воріт
Молочна галузь України 2016 року поставила антирекорд рентабельності: умовний молочний індекс, яким молочарі оцінюють підсумки своєї роботи, із січня по вересень впав більш як на 30%. Це найбільше падіння за п’ять останніх років. Виробництво молока за підсумками року буде на 300 тисяч тонн менше, ніж торік (щоправда, якість поліпшилася), а експорт за 10 місяців 2016-го впав на 12,5% порівняно з аналогічним періодом попереднього року.
Лише ящуру нам не вистачало! Він і зловісний нодулярний дерматит великої рогатої худоби вже наблизилися до кордонів України і стукаються у двері. Віце-президент Асоціації виробників молока Ганна Лавренюк застерігає: якщо вони прорвуться, то спричинять загибель 40—70% поголів’я ВРХ, якого у нас і без того небагато: 2,13 мільйона корів станом на 1 грудня — на 3,9% менше, ніж торік. Нагадаємо: свого часу слушно застерігали про наближення африканської чуми, але належних заходів у повному обсязі не вжили, і тепер вона вирує в Україні, забираючи життя бідолашних свинок.
Проти цієї біди існують вакцини, але на їх закупівлю потрібно 54 мільйони гривень, а їх нема і в бюджеті не передбачено: приблизно таку суму надано на фінансування всієї діяльності Держпродспоживслужби, зокрема й вакцинацію не лише від цих хвороб, а й інших.
Міндобрива — надмірна розкіш?
Всеукраїнська аграрна рада та Асоціація свинарів України за підтримки Асоціації виробників молока звернулися до Кабміну з вимогою скасувати антидемпінгові мита на аміачну селітру та відмовитися від планів введення мит на карбамід та КАС (карбамідно-аміачну суміш) російського виробництва. Такі мита пропонує ввести Міністерство економічного розвитку і торгівлі нібито на захист вітчизняного виробника.
Таке мито начебто й справедливе — навіщо нам годувати агресора? Але це за умови, якби мав справедливість вітчизняний виробник. Хіміки нарікають, що не можуть конкурувати з дешевшою продукцією російських виробників. Може, й так, але чому тоді експортна ціна на добрива українського виробництва до 40% нижча, ніж для вітчизняного хлібороба? Невже ціну перевезення тепер не додають до ціни товару, а вираховують із неї?
Крім того, тут ідеться не просто про захист вітчизняного виробника, а про лобіювання інтересів монополіста в Україні — групи компаній OSTCHEM, що належить Дмитрові Фірташу. Представники аграріїв зауважують: в липні 2014-го вже було введено антидемпінгові мита на аміачну селітру російського виробництва, що призвело до монополізації ринку одним виробником, зростання цін на аміачну селітру та похідні добрива на внутрішньому ринку.
Попри гучні заяви компанії-виробника, вона не змогла забезпечити аграріїв необхідним обсягом добрив, і ті мусили вдатися до імпорту, а через мита додатково втратили майже 7 мільярдів гривень лише 2016 року. Певна річ, внутрішній ринок треба захищати, але не таким чином!
Сіре землеробство
Ще одна загроза, яка в новому році лише посилиться, — так зване сіре землеробство. Адже отримати відшкодування ПДВ — і досі велика проблема. Як наголосив Михайло Соколов, ДФС, порушуючи вимоги законодавства, не оприлюднює реєстрів заявок на відшкодування, аби не було видно, що хтось його не отримав або отримав не в повному обсязі. Крім того, якщо в реєстрі зазначено рішення відшкодувати комусь ПДВ не в повному обсязі, то його можна оскаржити, а нема реєстру — і оскаржувати нічого!
Дедалі більше аграріїв, щоб не сплачувати ПДВ без надії на повернення, переходять на обробіток чужих ділянок без офіційного оформлення, на основі усних домовленостей із землевласниками. Урожай реалізовують за готівку, частиною тієї готівки чи урожаю розраховуються з неофіційними орендодавцями. За деякими даними, нині до 50% орної землі в Україні обробляють так.
Вигода тут, здається, обопільна: той, хто обробляє, не сплачує податків, а власник землі не повинен оформлювати договір, відповідно не має жодних офіційних доходів, не сплачує податку на доходи фізичних осіб і зберігає право на отримання соціальної допомоги та субсидії. За таких умов аграрій, який веде господарську діяльність офіційно, опиняється у невигідному становищі. А держава не лише недоотримує податків — летить шкереберть уся статистика, ніхто вже не може достеменно сказати, скільки насправді землі перебуває в обробітку, який дійсний урожай тощо.
Це поживний ∂рунт для корупції та кримінальних злочинів. Адже місцеве керівництво має знати, чи перебуває насправді ця земля в обробітку і хто її обробляє, а якщо таки не знає, то, мабуть, особисто зацікавлене не знати.
Але це ще не найгірше — розквітає рекет. Ось вирощує аграрій урожай на чужій землі без оформлення оренди, а як підходить пора жнив — бачить на тому полі, яке сам обробляв, чужі комбайни в супроводі кремезних хлопців. Із ними відбувається приблизно такий діалог:
— Та це ж моє!
— Де воно твоє? Документ покажи!
А документа нема. Такі рекетирські жнива набувають уже масового характеру. Інформацію, на кого наїхати, отримують, мабуть, від того ж таки місцевого начальства, яке, коли не треба, не знає, а коли треба — знає. Певна річ, можна сказати: так їм і треба, нічого державу дурити. Але ж якщо зважити, що деякі сільські громади для захисту від рекетирів уже організовують власні озброєні загони, то радянський вислів «Битва за врожай» скоро може набути буквального значення. Нам ще гангстерських воєн на кшталт американських бракувало.
Щоправда, багато громадських організацій аграріїв пропонували запровадити оподаткування ріллі з розрахунку на гектар, незалежно від того, обробляють її чи ні. У такому разі власник землі, якої нібито не обробляють (а насправді обробляють нелегально), вже не матиме привілеїв порівняно з тим, хто уклав договір оренди. Але законодавці побоялися ухвалити такий законопроект: мовляв, постраждають бабусі й дідусі, для яких орендна плата — єдиний засіб існування. Хоч справедливо платити за них такий податок мав би орендар. А турбота про малозабезпечених непрацездатних селян — певна річ, заслуговує похвали, але ж не шляхом правопорушення.
Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»