РЕАЛІЇ БУТТЯ
Нотатки неупередженого ліквідатора напередодні трагічного ювілею
...У регламент майже вклалися. "Наші слухання, як завжди, розраховані приблизно на три години..." Більше часу на дебати голосно ніхто не вимагав. Може, саме тому майже з десяток бажаючих, котрі попередньо записалися на виступ, на трибуну не потрапили. Понад три години доповідей, співдоповідей і виступів - і Адам Іванович стримано підводить риску:
- На 2011 рік на чорнобильські проблеми передбачено лише 7 млрд гривень, тобто в 10 разів недофінансування. А в цілому 70 млрд, котрі треба дати, а всього 320 млрд чи 310, які взагалі є в державному бюджеті... І, завершуючи, хочу побажати кожному з тих, хто дотичний до цієї планетарної біди, здоров'я і можливості ще не раз зустрітись на парламентських слуханнях і поговорити вже більше про перспективи, ніж про проблеми.
На ці слова А. Мартинюка, першого заступника Голови Верховної Ради, один із сусідів за депутатськими кріслами, які цього сесійного дня надали після обіду для учасників слухань, хмуро промовив до свого сивочолого колеги:
- Чи доживемо? Пішли кличмо хлопців, хоч усі разом сфотографуємося. На пам'ять.
- Ну що, випустили вам пару? - чулося поруч. То вже виходили до фойє парламенту члени Всеукраїнської Чорнобильської народної партії. Хто-хто, а вони мали велику "дотичність" до ліквідації наслідків двох вибухів на четвертому реакторі ЧАЕС 26 квітня 1986 року. Декого я знав в обличчя. Володимира Щербину, першого директора підприємства "Об'єкт "Укриття", Михайла Уманця, директора ЧАЕС у 1987-1992 роках...
Так "проходили військові збори"
У паперах, які роздавали журналістам у ложі преси (а вона була майже порожня, як і увесь другий поверх сесійної зали), на підтвердження цих слів вичитав чимало цікавого. Наприклад, статтею 49 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", щорічна допомога на оздоровлення інвалідам 1-2 груп та учасникам ліквідації аварії 2 категорії має бути в сумі 4535 грн, а реально виплачується на лікування і санаторно-курортне оздоровлення 172 грн на рік. Усього у 2010-му було оздоровлено лише 3,5% (!) чорнобильців.
Водночас матеріальна допомога народному депутатові на оздоровлення становить розмір його двох місячних заробітних плат. Тобто як мінімум 30 тисяч грн з урахуванням того, що лише ставка нардепа - 14 тисяч грн, а з різними доплатами - 23-24 тисячі.
- Мені навіть соромно казати, - промовляла з трибуни Ніна Карпачова, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, - що на лікування одного чорнобильця в рік спрямовується менш як 2,5 грн. Такий підхід прирікає людей на безвихідь.
Серед інвалідів-чорнобильців найвища смертність. З цієї категорії ліквідаторів уже пішли в інший світ понад 6 тисяч чоловік! Ось кричущий факт. Із 700 бійців двох перших формувань 731 батальйону спеціального захисту вже немає серед нас 400. У матеріалі "Батальйон приречених" ("Урядовий кур'єр" за 29 вересня 2006 р.) я розповідав про долю цих учорашніх фрезерувальників, слюсарів, токарів та інженерів київських заводів та НДІ, яких протягом кількох годин в ніч з 28 на 29 квітня було мобілізовано військкоматами "для проходження військових зборів" за всіма для командирів правами служби "в умовах воєнного стану". І вже 29 квітня їх кинули в саме пекло. Без елементарних засобів захисту від радіації та умов харчування і відпочинку. У постійному пилу з гамма-випромінюванням 100-400 мР/год, який здіймали своїми гвинтокрилами гелікоптери, для яких "партизани" з ранку до вечора завантажували мішки з піском, доломітом та свинцем, що скидалися в "кратер" зруйнованої ядерної домни. А потім багато років добивалися через суди визнання себе учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС. Лише після особистого втручання Ніни Карпачової, про що вона говорила з трибуни з гнівом у голосі, вони отримали відповідні посвідчення.
За словами співдоповідача Анатолія Семиноги, голови Комітету ВР з питань екологічної безпеки, природокористування та ліквідації наслідків аварії на
ЧАЕС, сьогодні в Україні в судах різних інстанцій перебуває понад сто тисяч позовів на загальну суму понад 1 млрд грн.
На засіданні парламенту 15 квітня минулого року (з нагоди 24-ї річниці Чорнобильської катастрофи) йшлося про необхідність передбачити їх в бюджеті на 2011 рік, тобто вимагалося від держави взяти на себе зобов'язання з виконання всіх судових рішень - у повному обсязі. Цього не було зроблено.
Традиційні запитання - що робити і хто винен? На одну з причин такої непосильної для бюджету заборгованості саме на цьому засіданні звернув увагу народний депутат Михайло Чечетов. "Об'єктивності заради треба сказати, що, напевне, не завжди і далеко не завжди гроші доходили до адресата. Частина коштів розчинилася незрозуміло в яких схемах, частина грошей незрозуміло до яких рук "прилипала", частина грошей розкрадалася. І якби за 24 роки навіть ті мізерні ресурси, - підкреслив Михайло Васильович, - які виділялись, дійшли до адресата, то, напевне, сьогодні багато які проблеми були б розв'язані". Більш жорстко з приводу масового розкрадання державних коштів висловився глава держави Віктор Янукович. Його слова цитувалися в ході парламентських слухань: "Кричущою проблемою в роботі державної влади є корупція та зловживання повноваженнями. Посади в управлінській вертикалі часто перетворюються на приватні годівниці для чиновників".
Прикладів зловживань з їхнього боку, зокрема під час виконання державної програми інвестування будівництва та придбання житла для громадян, постраждалих унаслідок Чорнобильської катастрофи, чимало і в Житомирській, і в Київській, і в Рівненській областях. Ось один з вражаючих фактів, який навів Віктор Занфіров, заступник Генерального прокурора України. У 2008 році Міністерством надзвичайних ситуацій на закупівлю 40 квартир у Кагарлику, що на Київщині, вартістю 6 млн грн витрачено 17 млн грн Стабілізаційного фонду держбюджету. Кошти перераховано товариству, засновником якого є офшорне підприємство.
А загалом на поліпшення житлових умов чорнобильцям за останні три роки в бюджеті не передбачалося майже ні копійки.
Настав час прагматизму
та
оптимізації
Для більшості політиків та урядовців уже тоді, у лютому 1991 року, коли постановою ВР N797-12 вводився в дію головний чорнобильський закон, було зрозуміло, що реалізувати такі щедрі обіцянки сотням тисяч людей, дотриматися задекларованих соціальних стандартів та виплатити до копійки всі численні пільги і компенсації буде вельми непросто. Але на хвилі небувалої ейфорії від отриманої незалежності та суверенності все це ще гостро не відчувалося. Та вже через півроку, коли державні установи та органи місцевого самоврядування заполонили з відповідними заявами та вимогами тисячі людей, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, або з числа населення, що постраждало внаслідок аварії, стало зрозумілим, яким важким і непосильним для порожнього бюджету є цей далеко не досконалий базовий чорнобильський закон.
Визнати це відкрито і однозначно ніхто не наважувався. Але вже починаючи з липня 1992 року і по 2008 рік парламентом вносяться сотні змін і доповнень.
Хто міг навіть подумати, коли приймався базовий чорнобильський закон (хоча вчені й давали в той час не досить приємні прогнози), що кількість інвалідів з числа постраждалих від чорнобильського лиха за 20 років зросте в 50 разів?! Якщо у 1991-му таких осіб налічувалося близько двох тисяч, то на сьогодні - майже 113 тисяч. З них близько трьох тисяч дітей. За даними клініко-морфологічного реєстру Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. Комісаренка, за період 1986-2009 років в Україні з приводу раку щитовидної залози прооперовано 6021 особу, "яким на момент аварії було від 0 до 18 років". А прогнози ще гірші: у "Державному реєстрі осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", зберігається інформація на 1.529.363 особи, які на момент аварії були дітьми.
З часу прийняття у 1991 році базового чорнобильського закону в повному обсязі він виконувався лише перші два роки. Останніми роками - на 10-15 відсотків. І річ не тільки в значній розпорошеності по різних відомствах тих мізерних сум, що закладаються в бюджет, у великій корупції і зловживаннях чиновників, які "сидять" на чорнобильських грошах. За нинішнього фінансово-економічного стану в державі, де понад 50 відсотків грошових потоків у "тіні" та конвертах, чорнобильські соціальні зобов'язання, які бралися 20 років тому, непосильні. І про це, нарешті, відверто говорили на парламентських слуханнях.
Кількість соціальних проблем, що накопичувалися роками і передавалися (кардинально не розв'язуючись з політичних міркувань) від одного уряду до другого, продовжує зростати. Що викликає зрозуміле і справедливе невдоволення людей, зокрема чорнобильців. Загальна сума коштів, конче потрібних щорічно для забезпечення всіх соціальних гарантій усіх пільговиків в країні, а це понад 250 позицій, сягає 160 млрд грн.
- У підсумку маємо ситуацію, коли наявні бюджетні кошти розпорошуються за принципом "усім потроху", а громадяни, які справді потребують допомоги з боку держави, в достатньому обсязі її не отримують, - підкреслив з трибуни парламенту Костянтин Ващенко, заступник міністра соціальної політики України.
Ще два роки тому аналогічну думку висловлював у нашій бесіді Олександр Леляк, голова Іванківської райдержадміністрації. Його регіон (це Київська область) межує з 30-кілометровою зоною ЧАЕС.
- Куди ми тільки не писали про необхідність концентрації державних коштів на розв'язання проблем, пов'язаних з наслідками аварії...
На придбання чистих продуктів, зазначив мій співрозмовник, держава виділяє щомісячно на особу по 1,6-2,10 грн. А за роботу в забрудненій зоні доплачує аж 10,50.
- Треба або скасувати ці ганебні статті в законі, або підняти виплати до реальних потреб, - підкреслював Олександр Іванович. - А може, слід ці смішні та принизливі для людей гроші (загалом це сотні мільйонів!) сконцентрувати на конкретні соціальні потреби регіонів.
Сьогодні влада нібито вже наважилась покласти край соціальному популізму, робить перші кроки до непопулярних рішень, які відкладалися попередниками роками, аби не втратити рейтинги та голоси. В основу "оновленої стратегії держави", за словами Костянтина Ващенка, передбачається покласти п'ять принципів: адресність, доцільність, системність, послідовність та поступовість. Йдеться про надання підтримки пріоритетним категоріям постраждалих, "проведення чесної і неупередженої інвентаризації наявного на сьогодні переліку пільг та виплат, відмовитися від тих, які не мають принципового значення". А це дасть можливість, як планується, сконцентрувати бюджетні ресурси на програмах, котрі насправді потрібні чорнобильцям, приміром, та сама медицина.
Дай, як кажуть, Боже, успіху в цій досить не популярній справі. Тішитимемо себе й надією, що разом з водою (оптимізацією та концентрацією ресурсів) не вихлюпнуть і дитя - навіть ті злиденні пільги та компенсації, які ще отримують дійсні учасники ліквідації аварії, інваліди Чорнобиля.
А поки що, напередодні 25-річчя, маємо те, що маємо. Повний провал чорнобильської програми 2006-2010 років і брак нової. Тому я ніскільки не здивувався цифрі, яку роздратовано промовив мій друг Олександр Побігай, відомий журналіст, ліквідатор першої категорії:
- Уявляєш, учора я виклав в аптеці 630 гривень за свої ліки! Що ж далі буде?!
Довелося "заспокоїти" його своєю цифрою:
- А мої лише дві упаковки пігулок, без яких уже не можу більш-менш нормально почуватися, коштують щомісяця 367 гривень.
Пам'ятаєте про ті дві гривні на ліки на рік, які держава дає чорнобильцям?!