ДИСКУСІЯ

У Дніпропетровську обговорили майбутнє вітчизняних машинобудівних підприємств

Українська економіка, за підсумками 2012 року, продемонструвала спад промисловості на 1,8%. Експерти вважають, що причини цього слід шукати  передусім в застарілій концепції розвитку промислової політики. Нагальність змін підтверджує й сповільнення темпів розвитку в одній з провідних галузей економіки — гірничо-металургійній.  Ситуація для виробників металу торік була складною, бо попит на нього зменшився, а конкуренція на світовому ринку пожвавішала.

Прогнози не вселяють оптимізму

 У підсумку, Україна замкнула десятку світового рейтингу-2012 основних виробників сталі. Втім,  досягнення не радують. Адже обсяги виробництва в різних підгалузях металургії знизилися на 7—20%, експортна виручка — на 5%, а річні збитки галузі сягнули 1,6 мільярда доларів! Через наростання ризиків повторення кризових явищ  у світовій економіці не додають оптимізму і цьогорічні прогнози. В уряді, схоже, також розуміють нагальність  змін, бо на останньому засіданні в закритому режимі розглянули проект «Державної програми активізації розвитку економіки на 2013—2014 роки».

Своє бачення розв’язання означеної проблеми днями обговорили під час засідання «круглого столу» «Чи стане вітчизняне машинобудування локомотивом розвитку економіки?» в Дніпропетровську й експерти. На їхню думку, рятівною  опорою для металургії стане машинобудування. Вигоди від галузевої кооперації очевидні, переконані фахівці. Збільшення протягом двох-трьох років на 10% внутрішнього ринку споживання металу (до 30%), прогнозує заступник завідувача кафедри з наукової роботи Національної металургійної академії України Андрій Педько, та поліпшення економічних показників машинобудування. Адже частка останнього в обсягах виробництва скоротилася до 12%, а у формуванні ВВП — до 5—7%.

Окремі сектори машинобудування розвиваються успішно (ракетно-космічне,  суднобудівне). Інші майже повністю деградували (радіоприладобудування, верстатобудування). Найкраще, продовжує Андрій Педько, відображають реальний стан справ дані Держстату: з 2008 року в Україні не вироблено жодного автокрана, бурякозбирального комбайна, мотоцикла, газонокосарки, мікроскопа, офтальмологічного приладу, термостата, пилососа, електропраски чи мікрохвильової печі. Є кілька причин такого невтішного стану:  застаріле виробництво, зменшення постачань на російський ринок, зниження кредитування, висока енергоємність та низький рівень впровадження інновацій. «За 22 роки не було у нас активної державної промислової політики», —  підсумовує експерт.

Укрупнення не уникнути

Однак це можна виправити. За словами  завідувача відділу системного аналізу проблем воєнної безпеки Дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень Олексія Їжака, слід учитися на досвіді потужних приватних компаній, таких як ПАТ «Мотор Січ». У 2004 році воно утворилося внаслідок об’єднання в єдину інтегровану структуру дев’яти колишніх державних заводів і сьогодні ефективно працює.

Учасники зустрічі впевнені, що  розвиток машинобудування надасть другого дихання економіці України. Зокрема Дніпропетровській області. А для успішного розвитку потрібні потужна держпідтримка на всіх рівнях і масштабні інвестиції,  зазначають експерти. Задля цього потрібно завершити процес приватизації промислових підприємств, а нові власники повинні розвивати виробництво. Зокрема, підприємствам задля прогресу час виходити на новий якісний рівень. Слід приділити особливу увагу приватним підприємствам, власники яких не можуть забезпечити стабільного довгострокового розвитку. Та не використовують повного потенціалу підприємств для зростання країни. 

— Втім, не всі приватні компанії успішні, — зауважує головний редактор бізнес-порталу реального сектору економіки UGMK.INFO Володимир Головко. —Так, після приватизації з’явилося чимало заводів, які хоч і приносять прибуток, але не мають потужного розвитку. І не тому, що власники цього не хочуть. Вони просто з об’єктивних причин не можуть сконцентрувати потрібний капітал для цього. Приміром, у одного з потужних машинобудівних підприємств, «Дніпровського стрілочного заводу», з виробництвом усе нормально, але його потенціал можна збільшити, лише якщо залучити потужні інвестиції.

Як зазначають експерти, тоді як подібне йому підприємство — Керченський завод — стрімко розвивається і лише за минулий рік на 13 мільйонів гривень збільшило свій статутний капітал. Натомість дніпропетровський завод кілька років поспіль перебуває на одному і тому самому рівні продажу і залучення капіталу. Крім того, як зауважив гендиректор обласної організації роботодавців сектору машинобудування Григорій Шепель, «завод останнім часом зазнає труднощів з постачанням комплектуючих, що негативно впливає на його розвиток».

Тож, резюмують експерти, щоб машинобудування витримало конкуренцію, має відбутися його укрупнення і зрости притік іноземних інвестицій. На думку Андрія Педька, Україна має піти шляхом створення вертикально інтегрованих машинобудівних корпорацій під державним контролем.

Радник голови Дніпропетровської облдержадміністрації, голова Федерації обласної організації роботодавців Віктор Сергєєв також за укрупнення,  але у вигляді приватних вертикально інтегрованих холдингів. Він вважає, що «приватні підприємства більш мобільні і результативні в досягненні своїх цілей» і тому забезпечать машинобудівні підприємства достатнім обсягом інвестицій  і пакетом замовлень. 

Інвестиції в галузь приведе завершення реформи, додає Олексій Їжак. Зокрема, продовжує він, завершення переходу державних підприємств в акціонерні холдинги і спрощення процедури створення спільних підприємств. «Розділити прибуткові та неприбуткові, зробити якесь об’єднання за виробничим принципом. Наприклад, поляки замість одного великого оборонного холдингу створили два. Один  працює прибутково, виконує замовлення. А другий об’єднує проблемні підприємства, які сануються, продаються, приватизуються, а отримані гроші спрямовуються на розвиток працюючих підприємств. Тобто використовуються як реальна інвестиція. Після всього цього (не відразу) повинна відбутися приватизація за участю інвесторів, які мають досвід роботи в галузі. Тому що прийти, купити і здати на брухт ці підприємства — дуже велика спокуса сьогодні», — підсумовує Олексій Їжак.