«Ти у Семенівці давно була?» чи «Ну, все, старий, пора тобі у Семенівку!» Саме так чи приблизно так свого часу похмуро жартували місцеві жителі одне над одним, натякаючи на те, що співрозмовник не зовсім сповна розуму. Адже у цьому передмісті Слов’янська була розташована психіатрична лікарня. Втім, тепер цей населений пункт перетворився на символ руїни: Семенівка внаслідок минулих запеклих боїв знищена настільки, що, кажуть, легше збудувати нове селище, ніж відновлювати залишки старого. А ще будинки без дахів, з вибитими вікнами та дверима чи зруйновані та згорілі дощенту нагадують понівечені душі тутешніх жителів, для лікування яких знадобиться значно більше часу, зусиль, уваги і терпіння.
Медицина тут безсила
За два місяці, що минули після визволення Слов’янська від бойовиків самопроголошеної «ДНР», повідомлення з міста більше нагадують зведення з ударної будови. Це й не дивно, бо після серйозних руйнувань тут справді знайшлося багато роботи для будівельників. Насамперед взялися за ремонт і відбудову житлових будинків, навчальних середніх і дошкільних закладів, об’єктів соціальної сфери тощо. Активно у цей час трудилися не тільки ремонтні бригади, а й пересічні жителі, усуваючи пошкодження у власних домівках.
Приміром, трьох із чотирьох своїх знайомих задля спілкування довелося відривати саме від цього заняття: один склив вікна, інша замовляла склопакети замість старих, які «вилетіли» разом з рамами, третій ремонтував дах. Саме останній дуже емоційно висловився ще й про необхідність капітального ремонту «даху», який, мовляв, «з’їхав» у багатьох земляків. «Адже й руїни в місті — результат того, що чимало городян повелися на російську наживку, — в серцях каже він. — Деякі з них тепер дуже жалкують, бо нарешті побачили справжні наміри «захисників». А інші досі переконані: місцеві бойовики так званої ДНР та російські найманці захопили місто, аби воно не дісталося полчищам «бандерівців» чи «Правого сектору». І як тепер з ними далі жити в одному місті?»
Важко не погодитися зі співрозмовником щодо солідної кількості в місті носіїв відвертої ненависті до всього українського: влади, мови, преси і, звичайно, війська. За останні місяці маю чималий досвід спілкування з місцевими персонами, після чого мимоволі згадуються рядки Ліни Костенко: «Здається ж, люди, все у них людське, але душа ще з дерева не злізла». Може, це упереджене ставлення? Судіть самі.
Наприкінці червня розповідями про події у Слов’янську ділилася жителька міста, яка після поранення опинилася в одній з лікарень Донецька. Так-от, вона всерйоз доводила: осколок зачепив її ногу (вона в цей час поралася на городі) не випадково, бо їй та сусідам «помстилися українські фашисти». За що? Жінка переконана, що вони помітили реакцію людей(?) у той момент, коли у небі над містом бойовики підбили український вантажний Ан-26. «Коли літак задимів, ми дуже раділи і вигукували щось типу: «Туди йому й дорога!» — чесно й невимушено згадувала вона. — Побачили клубочки парашутів і бажали, аби жоден із тих, хто прилетів нас убивати, не дістався до землі живим!»
Ця розмова відбувалася приблизно саме в той час, коли у Вінниці на похороні плакало навіть небо. Тут проводжати в останню путь командира екіпажу збитого Ан-26 36-річного Костянтина Могилка, який ціною власного життя відвів палаючий літак від житлових кварталів міста. Прощалися з людиною, мужній вчинок якої відзначено званням Героя України посмертно. І ніхто тоді навіть не здогадувався, що, виявляється, в той момент подвигу та в останні хвилини життя членів екіпажу деякі слов’янці, контужені ненавистю до українських пілотів, щиро бажали їм смерті.
Хтось наважиться тепер заперечити, що капітального ремонту потребують не тільки пошкоджені дахи будинків Слов’янська?
Уроки ненависті
Уроки ненависті до України у місті, певна річ, найактивніше проводили під час перебування тут самопроголошеної «нової влади». Городян (і тих, хто підтримував «ДНР», і хто в душі був проти) ще заздалегідь почали лякати авіанальотами та артилерійськими обстрілами з боку жорстоких «укрів». Чи вірили люди цій цинічній нав’язливій пропаганді? Змушені були вірити, бо загарбники вдалися до чергової підлоти: обстрілюючи житлові квартали, лили крокодилячі сльози і видавали це за дії сил АТО. А хто не вірив цій очевидній цинічній брехні, той міг опинитися у підвалах захопленого приміщення тутешнього управління СБУ.
Серед тих, кого утримували і з кого знущалися, був і директор ТОВ «Друкарський двір» Віктор Бутко. Про його показову історію розповів у перерві між вставлянням віконних шибок місцевий ветеран журналістики Віктор Скрипник. Отже, надвечір поряд із друкарнею неподалік входу з вулиці Жовтневої революції розірвалася міна. Вибуховою хвилею та осколками побило майже всі вікна у приміщенні, зазнав пошкоджень житловий будинок навпроти.
«Огляд місця події та спостереження очевидців переконували, що бойовики влаштували такий собі «концерт на замовлення» для телеканалу Росія-24», — свідчить журналіст.
Судіть самі. Сепаратисти попередньо обійшли квартири у цьому будинку і дуже наполегливо навіть не запрошували, а змушували людей іти до бомбосховища на вулиці Жовтневої революції. Чому? Бо ось-ось, застерігали вони, тут вибухне міна «укрів». І справді, невдовзі прогримів поодинокий вибух, а через кілька хвилин немов з-під землі виросли кореспонденти російського телеканалу і мерщій почали передавати «гарячий» репортаж зі Слов’янська. Вони показували не тільки пошкоджені будинки, а й записували монолог жіночки, яка щойно вийшла з бомбосховища і дякувала «захисникам», оскільки ті дуже вчасно попередили про обстріл з боку українців.
«Я дуже обурився і на своє лихо голосно назвав справжніх винуватців нашого горя, — продовжує розповідь Віктор Бутко. — А «доброзичливці» відразу ж донесли про це бойовикам, штаб яких розташований неподалік. Через кілька хвилин я вже опинився у підвалі, де мене «виховували» дві доби. Випустили ж тільки після того, як донька залучила до мого порятунку впливові сили».
Свідченням обстрілів бойовиками «ДНР» є й руйнування ринку «Слов’янський базар». Бо сюди ніяк не могли влучити снаряди чи міни, випущені з гори Карачун, де в той час були дислоковані підрозділи сил АТО. Проте людям вбивали в голови інформацію про намагання сил АТО зрівняти із землею місто разом із його жителями. Переконавшись у протилежному, більшість слов’янців зітхнула з полегшенням, коли бойовики «ДНР» нарешті залишили місто, і радо вітала українських визволителів. Однак не всі. Тепер вони зачаїлися, але періодично дають зрозуміти, що ніколи не примиряться з поверненням української влади.
Один зі свіжих прикладів. Місцевий житель вивісив на власному балконі Державний прапор, а вночі на цей вияв патріотизму відреагували звичним способом: на будинку написали: «фашист».
ПРиїхали
«Після визволення міста тут поменшало людей, схильних вірити російській пропаганді, — ділиться спостереженнями місцевий педагог, письменник і краєзнавець Валерій Іванович. — Переживши важкі часи, жителі міцніше згуртувалися і разом долають труднощі відбудови. Підтвердження цього — відзначення Дня Незалежності. Я вперше за багато років спостерігав таку єдність. Раніше було як? Спершу офіційну частину проводили «батьки міста», а вже потім збиралися і мітингували представники проукраїнських сил чи просто патріотично налаштовані слов’янці. Нині ж уперше влада і громада зібралися разом і вирішили діяти спільно».
Очевидно, що після перебування під контролем самопроголошеної «ДНР» у свідомості людей відбулися зміни. Однак жодних прогнозованих змін не відбулося у місцевій владі. І надалі спостерігається місцеве неписане правило: бути керівником на Донбасі й залишатися поза Партією регіонів неможливо. А тому місто досі очолюють регіонали. Колишній міський голова Неля Штепа, лояльність якої до «ДНР» перевіряє слідство, перебуває поза межами міста. Позбувся посади й секретар міської ради Олександр Самсонов, якого також підозрюють у співпраці з терористами. Проте на його місце депутати міської ради, а це переважно регіонали і комуністи, знову обрали свого. Секретарем став №4 у списку ПР на минулих виборах до міськради Павло Придворов, який тепер виконує й обов’язки міського голови.
Цікавий момент співпраці влади і громади: напередодні позачергової сесії відбулася зустріч кандидата на посаду з громадськістю міста. Результатом її стало неофіційне голосування: за регіонала віддали голоси три представники громадськості міста, а проти голосували 134. Втім, депутати не врахували думку громади, і 34 місцевих депутати із 38 присутніх підтримали Павла Придворова.
«Місто визволили лише від озброєних сепаратистів, а про зміни керівників місцевої влади поки що не йдеться, — переконана місцева жителька. — Люди, які формували у населення відверті антиукраїнські та антидержавні настрої, майже всі залишилися на своїх місцях. Потрібні перевибори депутатів і призначення нових керівників. Відбудувати місто — це, звичайно, нині найголовніше завдання. Хоч з іншого боку, якщо замислитися, чи не марні ці спільні зусилля? Адже у разі небезпеки владні персони з проросійськими настроями знову «здадуть» місто і нас всіх на поталу «захисникам».
Слов’янськ заплатив велику ціну за спробу самопроголошеної «ДНР» перетворити мирне місто на поле бою. Тільки за попередніми підрахунками, щоб повністю відновити життєдіяльність міста, потрібно витратити не менш як півтора мільярда гривень. Таку цифру назвав під час відвідин Слов’янська Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк.
Проте ліквідувати руїни — півділа. Серйознішої уваги потребує людський чинник. І конче потрібно наводити порядок не тільки на вулицях, а й у головах і душах місцевих людей.
ТОЧКА ЗОРУ
Сергій ТАРУТА,
голова Донецької обласної
державної адміністрації :
— У Краматорську і Слов’янську нині обов’язки міських голів виконують секретарі міських рад, регіонали. Це не означає, що вони сепаратисти і реакціонери. Просто раніше, якщо людина хотіла обійняти якусь посаду на Донбасі, у неї не було іншого виходу, як вступати у Партію регіонів.
Лідія ЖАТКА
для
«Урядового кур’єра»
Ми в Google+