У відділі періодичних видань бібліотеки імені Василя Стефаника у Львові якось переглядала газету майже столітньої давності. Акуратно гортаючи сторінки, спало на думку: чимало подій перегукуються із сьогоденням.
Січень 1927 року був холодним. Як писало тодішнє видання «Новий час», «друга половина грудня ц.р. принесла із собою хвилю великих морозів, що йдучи з північних областей Радянського Союзу та Сибіру, перейшла всю північну Європу та Америку». Різдво понад 90 років тому мешканці Львівщини зустрічали зі снігом та морозцем. 7 січня 1927-го «Новий час» на першій шпальті публікує малюнок, на котрому зображено молодь — колядники, вбрані за модою 30-х років минулого століття. Під світлиною — вірш «За старим пророком» відомого галичанина, письменника та журналіста, січового стрільця Юрія Шкрумеляка:
«Лютуйся по сніжних ланах,
Зухвала хуртовино,
У нас огонь горить в серцях
Від Доброї Новини.
Гуляй собі на шпилях гір,
Скажена сніговіє,
Сіяє в нас ясніше зір
Міць Сильної надії...»
У цьому номері газети чимало оповідань та спогадів на воєнну тематику — «Святий Вечір 1919 року у Львові» О. Горожанської, розповідь про осередок Українського горожанського комітету, до діяльності якого впродовж 1918—1923 рр. долучилося чимало галицького жіноцтва. Українки працювали в секціях комітету й спрямовували зусилля на допомогу біженцям, пораненим солдатам, бездомним та дітям. Сучасна дослідниця, антрополог та історик Оксана Кісь у книжці «Українські жінки в горнилі модернізації» зауважує, що учасницями самаритянської секції були Ольга Мрицівна, Ольга Бачинська, Марія Ковалівна, Марія Боберська, Ірена Кобринська. «Жінки створили інформаційно-статистичне бюро, що складало списки українських полонених, інтернованих, політичних в’язнів, померлих жовнірів на території Польщі й сусідніх держав. Працівниці бюро листуванням із Міжнародним Червоним Хрестом віднайшли понад 2000 українських жовнірів, які зникли безвісти», — пише Оксана Кісь. Також у різдвяному «Новому часі» опубліковано спогад Юрія Шкрумеляка «Білий кінь», розмова-історія українського воїна, твір Василя Стефаника «Лист політичним арештантам-мужикам на Святий Вечір». Редакція не оминула й гумористичних мотивів. В оповіданні Василя Француза «Різдвяний спомин» йдеться про дідуся-каліку, який ненавидів газети, говорив усім, що часописи тільки те й роблять, що брешуть і закликав ніколи їх не читати. Адже свого часу прочитав жартівливий матеріал про те, як один німець виліз на дах будинку, взяв парасолю, стрибнув і перелетів на інший берег річки. Чоловік повірив в оповідку і захотів повторити цей подвиг. Проте польоту не трапилося — він упав із даху та покалічив ногу.
«Новий час» у різдвяний період друкував цікаві рекламні оголошення. В одному з них ішлося: «Чи знаєте, що одинока українська парова фабрика цукорків і помадок «Фортуна нова» у Львові, вул. Кордецького, ч. 23, виробляє найсмачніші цукорки, помадки з чистих, здорових складників, чим значно перевищує подібні чужі вироби». Підприємці закликали підтримувати «рідний промисл»: «Хай клич: «Свій до свого» стане ділом, а не порожнім звуком!».
У підбірці новин бачимо ту саму тематику, що майже сторіччя потому, міжнародні події — боротьба із злочинністю, «Бунт в Греції», «Криза німецького уряду триває й далі», «Тяжке положення на Литві», «Троцький амбасадором в Берліні». Українські новини охарактеризовані коротко: «Нема повстання на Україні. Численні газети принесли вістки з України, що там вибухнули селянські повстання. Радянська телеграфна агенція заперечує ті татарські вісти та стверджує, що на Україні панує повний спокій».
Як і понад дев’ять десятків років тому, ми зустрічаємо Різдво з тими самими подіями та споминами, читаємо те саме в пресі, змінюються лише світові акценти та інтерпретації.