У лютому заслужений артист України Віктор Павлік відзначив подвійний ювілей: 50 років життя і 30 — на професійній сцені. Відсвяткував його грандіозним концертом у Палаці культури «Україна» в супроводі естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Дмитра Антонюка, де вперше виконав 20 своїх хітів під акомпанемент 50 музикантів-віртуозів. Відкривала концерт пісня «Дай нам, Боже», яка об’єднала багатьох українських артистів, а виконані романтиком хіти «Афіни, Київ і Стамбул», «Ні обіцянок, ні пробачень», «Ти подобаєшся мені» перетворили зал на справжній данспол.
— Вікторе, як вам вдалося в кризовий час у Києві зібрати повний зал?
— Люди з’їхалися з усієї України. Звичайно, в такі часи складно влаштовувати концерти. Але не міг я через кризу засмутити своїх шанувальників і не зробити ювілейного концерту. Нині нам потрібно якнайбільше позитивних емоцій. Концерти роблять світ трішки добрішим. Адже завдання артиста — надихнути і підтримати своїх шанувальників у складний час. Щоб концерт не так сильно бив по кишені, ми відмовилися від різних спецефектів. Зробили просто, але якісно. Я в смокінгу і оркестр. Усе. Жива музика і виконання.
— Пам’ятається, ви робили повністю благодійний концерт у Палаці культури «Україна» в лютому 2014-го — в розпал революції.
— Так. Запросили людей, які тоді мерзли на Майдані, щоб якось їх підтримати, вселити надію. Та й дітвора з’їхалася з дитячих будинків. Коли планували концерт, не думали, що почнеться революція. А під час Майдану вирішили не скасовувати його, а провести безкоштовно. Спасибі команді та друзям, що підтримали.
— Вас вже можна вважати метром української естради?
— Є довгожителі на українській естраді. Хоч я наймолодший у зоряній когорті, де Павло Зібров, Віталій Білоножко, Михайло Поплавський та вічно молоді Софія Ротару, Оксана Білозір, Алла Кудлай. За нами йдуть Ірина Білик, Наталя Могилевська, Світлана Лобода, Слава Вакарчук, Наталія Бучинська, Сашко Пономарьов та інші.
— Не прикро, що більшість із них давно народні артисти, а ви тільки заслужений?
— Народними артистами стають, а не народжуються (сміється). Хоч за вислугу років уже мав отримати це звання ще 2009-го. Мої документи кілька разів подавали різним президентам, але, на жаль, зі званням народного артиста у нас пов’язано багато політики. Артиста могли оцінювати не тому, який він внесок зробив в українську культуру і скільки в нього пісень та альбомів, а за якого президента агітував. Якщо ти колись брав участь у концертах однієї політичної сили, то нова вже тобі не хоче давати звання. Я ніколи не ставив за мету отримати звання народного, але вважаю, що його заслужив.
— Чи було бажання взяти участь у конкурсі на Євробаченні?
— Була ідея. Але, гадаю, я неформат для такого конкурсу. Туди потрібно їздити більш колоритним персонажам або з політичним контекстом. Тих, хто красиво співає, в Європі багато. Хороші були представники від України: наприклад Вєрка Сердючка і Ані Лорак зі своєю Shady Lady. Джамала дуже актуальною буде на сцені Європи та принесе нашій країні іміджеві дивіденди. Радий, що обрали саме її. Вона добре співає, цікава, етнічна татарка з Криму ще раз нагадає всім, що Україна єдина.
— Які нові проекти плануєте?
— Нині з молодими українськими командами музикантів активно займаюся рок-проектом. Уже пройшла презентація рок-програми «З Новим Rockom!», у якій ми з хлопцями разом зробили рок-версії моїх пісень. У ній взяли участь молоді рок-гурти з усієї України, серед яких ті, які вже зарекомендували себе у рок-просторі: гурти «Мотор’ролла», «Був’є» (Сашко Положинський) та White, «Чумацький шлях».
Мені дуже подобається рок — я з нього починав. Кілька років тому мало не поїхав у США солістом в американську рок-групу Wiсked Monkey. Проте коли американські продюсери зажадали, щоб без групи я не виступав навіть в Україні, передумав.
— Чого не вистачає молодим українським артистам?
— Грошей для розкрутки. Щоб зробити хорошу пісню, потрібно заплатити за слова і музику. А потім записати її в студії теж не безкоштовно. Зняти кліп і пустити його в ротацію. Потім виступив на концерті, заробив — і знову записуєш усе наново.
Отримати пристойну грошову винагороду за виступи співак може на гастролях у США, Канаді, де українська діаспора нас підтримує. А в Україні нам нелегко навіть прогодувати сім’ю, то що вже казати про повноцінне фінансування творчості. Я досі виплачую кредит за квартиру, але співати не кину, тому що більше нічого не вмію.
— Який творчий проект вважаєте найважливішим у житті?
— Мою сім’ю. Пишаюся дітьми, онуками. Щасливий, що мама жива.
— Ви багатодітний батько і вже вчетверте одружені.
— Причому двічі на одній жінці — Ларисі (сміється). Хоч ворожка у рік нашого знайомства з Ларисою казала про п’ять дружин. Але я категорично не хочу, щоб так сталося. Навіть в душі шкодую, що дозволив тоді мені ворожити, погано розумів, чому це вважається гріхом. Як не крути, а інформація тисне. Доведеться, мабуть, одружитися з Ларисою ще раз.
— Коли ви з Ларисою познайомилися, були одружені з іншою жінкою?
— Офіційно так. Але на той момент ми з колишньою вже подумували про розлучення, у неї був шанувальник, і мене весь час удома не було, — охолола. Але нас пов’язувала дочка Христина, якій тоді було сім років. Я її дуже люблю, тож непокоївся, що ми рідше бачитимемося. На щастя, зі Світланою ми розлучилися мирно, жодних заборон зустрічатися з дочкою не було. Христина виросла красунею і народила мені двох онуків.
— Які моменти життя залишаються у серці?
— Ми з дружиною живемо разом більш як 20 років. З нею познайомилися ще 1994-го, коли був вокалістом тернопільської групи «Анна-Марія», а Лариса танцювала при Тернопільській обласній філармонії. Щодня ми бачилися. Лариса на 7 років за мене молодша, в неї була шикарна фігура. Ми навіть зважилися на відверту фотосесію, зняли Ларису до пояса оголеною. Можливо, це фото навіть у мене із собою в гаманці. А, ось вона! Нічого собі! Скільки гаманців змінив, а фото це не забираю, перекладаю — таке воно мені дороге. Бачите, на що я клюнув (сміється).
Цікаво, що її покійна мама мріяла, щоб чоловік у дочки був високий ставний військовий. А їй пощастило: таке волохате диво маленького зросту в порваних джинсах, та ще й із життєвим багажем.
— На що ви готові заради жінки?
— Я тоді настільки закохався, що заради неї був готовий на все. Якось її запросили на півроку за контрактом у вар’єте в Анкару. 1995-го така пропозиція була подарунком долі. Та ще й платили по 16 доларів щодня. Коли я дізнався, що Лариса їде, трохи не збожеволів — зрозумів, що не переживу розлуки. А в мене на той момент було все гаразд, співав у групі «Анна-Марія», ми щойно перемогли у всіх наших фестивалях, тільки замаячили горизонти і взагалі джек-пот випав: Сергій Галузін привіз до Києва на стадіон легендарну рок-групу Smokie, дав їм послухати нашу групу і «Табула расу». І вони обрали нас для співу на розігріві! Здавалося, ми залізли Богові за пазуху. Концерт було заплановано на кінець серпня. І тут я дізнався, що в травні моя Лариса їде! Я впав у ноги продюсерові Лариси, мовляв, введи мене у групу. А він подивився на мене і каже: «Там хлопці не потрібні, як ти не розумієш? Там тільки жіночі колективи, ти відлякуватимеш клієнтів». Але разом із дівчатками ми все-таки якось його умовили. Вирішили, що я буду директором балету і паралельно співатиму іноземні хіти. Тому що між номерами дівчатка не встигали переодягатися, а пауз бути не повинно. Ось мене і взяли заповнювати паузи і контролювати касу.
Найприкрішим було те, що, коли я вже прийняв рішення їхати з коханою, а не виступати на концерті Smokie, і організатори вже замінили нас «Табула расою», то дата від’їзду Лариси почала відсуватися. І в якийсь момент я усвідомив, що міг би виступити на легендарному концерті! Уявляєте, що я тоді відчував! А інші учасники групи «Анна-Марія» були просто у сказі. Адже я позбавив їх цього шансу в житті.
Коли повернувся з Туреччини і захотів продовжити наші виступи, виявилося, що група вже розпалася. Хтось поїхав за кордон, хтось почав власну справу. І я покрутився-покрутився й поїхав виступати назад до Туреччини. На рік. А Лариса вже залишилася в Україні.
Так, закохавшись у Ларису, я почав життя знову: пішов від Світлани і групи Smokie, від своєї групи «Анна-Марія» і, по суті, почав сольну кар’єру.
— До вашого дня народження в Києві висів цікавий плакат із освідченням вам у коханні незнайомки.
— Ця історія наробила багато шуму в ЗМІ (сміється). Але я й справді не знаю, хто це зробив. Журналісти телефонують, а ми всією сім’єю катаємося на лижах у Буковелі. Напевно, якась прихильниця вирішила здивувати.
— Ви професійно катаєтеся на лижах?
— Так. Навіть у змаганнях беру участь. Це моя пристрасть після музики. Коли взимку є кілька днів відпочинку, все кидаю і їду кататися. Навіть у березні, коли сніг ще лежить, буває, катаюся на Драгобраті. Вранці починаю і ввечері без сил падаю спати. Катаюся на «чорних» трасах.
Люблю й у футбол грати: у команді артистів «Маестро» навіть з професійними футболістами виходимо на поле. Та й загалом намагаюся зберігати форму і щодня відтискуюся по 20—30 разів.
— Кажуть, у вас велика колекція гітар.
— У 2012 році, коли збирався їхати у США, хотів її розпродати, але не наважився. Гітари збираю із 17 років. Експерти оцінили тоді мою колекцію більш ніж у чверть мільйона доларів. У ній є рідкісні екземпляри, вартість яких перевищує 30 тисяч доларів. Пишаюся.
— Чому вирішили стати співаком?
— Не вирішував. Просто пішов своїм шляхом, так, як відчував, що це моє. Не було бажання бути знаменитим — було бажання співати.
— Що побажаєте читачам «УК»?
— Здоров’я, терпіння і достатку.
Вікторія КУЛАКОВСЬКА
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Віктор ПАВЛІК. Народився 1965 року в Теребовлі. Закінчив Київський національний університет культури і мистецтв. Працював художнім керівником ВІА «Еверест» Микулинецького районного будинку культури (Тернопільська область), у Тернопільській обласній філармонії. 1994 року пісня «Ти подобаєшся мені» стала кращим ліричним шлягером України, а «Анна-Марія» — кращим поп-гуртом. Деякий час працював у Туреччині, а його пісня «Шикидим» стала хітом 1998 року не тільки в Україні, а й у країнах СНД. Знає турецьку мову. Капітан футбольної команди зірок української естради «Маестро».