«Тарас Бульба» вклав на лікарняні ліжка», «На рок-фестивалі в Дубні потруїлися люди», «Масове отруєння шаурмою», — стрічка новин, здається, не встигає приплюсовувати повідомлення на одну й ту саму тему.
Справді, відомий рок-фестиваль «Тарас Бульба», що звично проходить у липні у давньому Дубні, цього разу був із гірким присмаком несвіжої шаурми. Принаймні вже 14 людей, які купили її в одного підприємця, заявили про симптоми гострої кишкової інфекції.
— На превеликий жаль, це вже третє отруєння на Рівненщині за місяць, — каже директор обласного лабораторного центру Віктор Мороз. — Тиждень тому подібне трапилося в кафе у Мізочі Здолбунівського району, де на весіллі постраждало 84 людини, а наприкінці червня — в Рівному.
До честі фахівців центру, вони оперативно реагують на такі випадки й одразу інформують про них на сайті, що, як, коли і чому. І дуже просять нас: не купуйте продуктів (а надто влітку) у стихійних торгівців! Вимагайте документи, що підтверджують їх безпечність та якість!
Звісно, ні на рокфестивалі, ні на весіллі, яке, до речі, проходило зовсім не в стихійному закладі громадського харчування, ніхто жодних документів не вимагав. Якось, погодьтеся, не звикли ми до цього. Ось і розплачуємося за чиюсь халатність власним здоров’ям. Чуємо чи не щодня в новинах: то в оздоровчому таборі масове отруєння дітей, то на весіллі. Отруєння стали просто-таки невід’ємними атрибутами літа, хоч із гармонізацією нашого законодавства із європейським мало б бути навпаки.
Торік у квітні набрав чинності закон про державний контроль за якістю та безпечністю харчів.
«Система державного контролю харчової продукції виходить на якісно новий рівень», — поспішили відрапортувати тоді на сайті Кабінету Міністрів і в експертному середовищі.
Справді, європейський підхід у тому й полягає, що держава перестає диктувати підприємцям, що і як робити, але прискіпливо контролює безпечність продуктів для споживачів. Саме тому закон розв’язав руки контролерам: Держпродспоживслужбі повернули право на позапланові перевірки й навіть на закриття закладів громадського харчування, а штрафи нині становлять 200 і більше тисяч.
Ось тільки не працює все це в нас. У Європі власник закладу, де отруїлися люди, сплатить їм мільйонні суми євро. Тому таких ризиків там у рази менше: потрапити під збільшувальне скло перевіряльників — це для підприємців уже вердикт. У нас — ні. Інакше як пояснити, приміром, стафілокок на руках кухаря в кафе, про що офіційно повідомив лабораторний центр? І це в центрі Європи у ХХІ столітті! Нонсенс? Атож!
Українців за кордоном зокрема в ресторанних закладах вважають чи не найкращими працівниками і дуже цінують. Чому ж не дотримуємося елементарних вимог і правил у себе? Чому так легко ставимо під загрозу здоров’я земляків, сусідів? Бо немає невідворотності покарання. Така моя відповідь.
Якось дуже вже сильно застрягли ми в пострадянському минулому. Неначе той солом’яний бичок, приклеїлися до нього міцною смолою. Як її віддерти? Автори закону, вочевидь, гадали, що достатньо підвищити рівень самовідповідальності. Прорахувалися: пряник не спрацював.
Тоді берімося за батоги, панове контролери! Ось і Укрзалізниця вже хоче збільшити штрафи для безквиткових пасажирів у 30 разів. По-іншому з українцями, на жаль, не можна: дуже вже подобається нам роль солом’яного бичка.