На сьогодні Україна — один з лідерів у Європі за масштабами поширення ВІЛ-інфеції. Згідно з даними ВООЗ, в Україні у 2010 році  кількість нових випадків зараження ВІЛ-інфекцією серед населення становила 9500, а у 2017-му — 15 800. За інформацією Фонду Олени Пінчук, станом на 1 жовтня 2018 року на офіційному обліку в Україні стоять понад 144 тисячі ВІЛ-позитивних пацієнтів. Проте варто брати до уваги, що лише половина людей із цією смертельно небезпечною інфекцією знає про свій діагноз.

Коли українські урядовці та громадські експерти оприлюднюють цю тривожну статистику, вони рідко згадують про існування закритої для решти суспільства спільноти, де показники поширеності  ВІЛ/СНІДу, за різними даними, перевищують такі самі показники серед населення щонайменше у сім разів. Ідеться про місця позбавлення волі.

На сьогодні ніхто не має чіткої картини поширення ВІЛ-інфекції в українських тюрмах. Оскільки, за словами європейських експертів, кількість  офіційно задокументованих випадків захворюваності на ВІЛ/СНІД і статистика, надана громадськими організаціями, істотно різняться. Проте за  даними різних опитувань, від 8 до 20% ув’язнених в Україні ВІЛ-позитивні.  Можна порівняти ці дані з  показником поширеності ВІЛ/СНІДу серед загального населення країни, який становить  1%, і з середнім показником поширеності ВІЛ серед населення у більшості західноєвропейських країн, який становить 0,1—0,2%, і зрозуміти, що проблема СНІДу в українських тюрмах доволі загрозлива.

Згідно з останніми даними Центру охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби, серед загальної кількості осіб (понад 57 тисяч), котрі перебувають у місцях позбавлення волі, близько 3900 — ВІЛ-позитивні. Це майже 7%.  Але це лише ті ув’язнені, які зробили тест на ВІЛ-інфекцію, мають підтверджений результат і стоять на офіційному обліку. Проте як стверджує голова БО FREE ZONE, що об’єднує спільноту ув’язнених та звільнених, Олексій Загребельний, показник поширеності ВІЛ/СНІДу  7% дуже високий. Він визнає: якщо взяти до уваги недостатній рівень системи обстеження для виявлення ВІЛ-інфекції в місцях позбавлення волі, кількість хворих може бути більшою.

Одне з головних джерел зараження на ВІЛ/СНІД у тюрмах України — ін’єкційні наркотики. За словами експерта групи Помпіду, яка займається боротьбою з незаконним обігом наркотиків, Роберта Телтцрова, обіг наркотиків існує у більшості тюрем світу. Вони потрапляють за ґрати, навіть якщо рівень безпеки там дуже високий. Ув’язненим їх передають відвідувачі, їх перекидають через паркан, деякі наркодилери навіть використовують дрони, що скидають наркотики в тюремний двір. Інколи до передачі залучені й самі співробітники тюрем.  При цьому ув’язнені мають у розпорядженні дуже обмежений доступ до інструментарію для введення наркотичних речовин. Адже шприц за ґратами офіційно заборонений. Тому якщо в барак чи відділення потрапляють наркотики, то один шприц переходить з рук у руки. 

Тільки заходи надзвичайної безпеки можуть стати на заваді нелегальному обігу наркотиків у тюрмах. Але такі заходи нерідко порушують права людини, дуже дорогі й непрактичні для управління виправним закладом. Тому запобігти потраплянню наркотиків у тюрми майже неможливо. Ефективніше й доступніше запроваджувати програми з лікування наркозалежності серед ув’язнених.

Одним з найефективніших методів боротьби з поширенням ВІЛ/СНІДу в місцях позбавлення волі на сьогодні у світі вважають запровадження програми замісної підтримувальної терапії хворих з опіоїдною залежністю (OST).  Це один з методів лікування опіоїдної залежності, коли під наглядом лікарів хворий вживає препарати — замінники важких наркотиків. Вони дають змогу контролювати залежність людини від нелегальних опіоїдів. Крім цього, усуває проблему обігу нелегальних наркотиків, загрозу передозування, зараження ВІЛ/СНІДом та іншими небезпечними інфекціями. Препарати замісної терапії недорогі, їх випускають у формі таблеток та суспензій, тож для їх введення шприци не потрібні. У межах ОST з наркозалежними працюють психологи та соціальні працівники, допомагачи їм соціально адаптуватися до нормального життя та реінтегруватися в суспільство.

Державна програма замісної терапії для наркозалежних, які перебувають на волі, функціонує в Україні вже близько десяти років. Проте якщо така людина скоює злочин і потрапляє за ґрати, вона змушена перервати лікування, бо OST в українських тюрмах не функціонує.

Минулого місяця в Києві європейські експерти провели спеціальний семінар для персоналу кількох українських в’язниць щодо впровадження програми OST. Роберт Телтцров стверджує, що принаймні ті, хто взяв участь у семінарі, хочуть змінити ситуацію з поширенням наркотиків та ВІЛ у тюрмах. «Не бачу причин для зволіканням із запровадження OST в українських тюрмах.  Для цьому вже все є: потреба, гроші, правова база і досвід. Хтось просто має зробити перший крок», — наголошує він.