Часта зміна керівництва стала приводом для страйку працівників підприємства. У такий спосіб колектив висловлював невдоволення постійними змінами керівників заводу (з квітня тут уже третій виконувач обов’язків) та цілеспрямованим, на його думку, знищенням підприємства. Люди вимагали не допустити скорочення робочих місць (нині там близько 200 працівників), хотіли прямого підпорядкування Міненергетики, адже побоюються, що за таким розвитком подій піде приватизація заводу.
А події й справді розвиваються, як у детективі: лише за останній місяць зі складів зникло майже 70 тонн готової продукції, яку тепер шукають правоохоронці та ревізори.
Сьогодні «Смигаторф» — дочірнє підприємство державного «Рівнеторфу» і, власне, єдине, яке той-таки «Рівнеторф» утримує.
Одне слово, опалювальний сезон на носі, більшість котелень району (і не лише Дубенського, а всієї округи) має котли, що працюють на напівбрикетах «Смигаторфу», а тут — простій, один день якого — це щонайменше 150 тисяч гривень збитків.
Нинішня в. о. директора підприємства, вона ж — в. о. директора «Рівнеторфу» Ірина Тимощук вважає страйк безпідставним:
— «Смигаторф» — це оте серце галузі, яке на сьогодні працює і не є збитковим, ось і за результатами 2012 року є прибутки — нехай невеликі, але є. Тому ніхто нікого звільняти з роботи не збирається: навпаки, розробляється програма розвитку підприємства. Жодної приватизації теж не буде — адже ми захищені законом, — обіцяє в інтерв’ю місцевим ЗМІ.
Втім, спільної мови з працівниками вона не знаходить. Тож колектив висунув на посаду директора Сергія Ващука, який понад 20 років працював на заводі, останні 10 — начальником транспортного цеху. Люди впевнені, що саме він, місцевий житель (двоє попередніх в. о. були приїжджими з Чернігівщини та Черкащини), достеменно знає не лише специфіку роботи підприємства, а й логістику галузі.
Підтримав колектив бюджетоутворюючого підприємства і схід селища Смига, що відбувся днями:
— Нам потрібно, щоб воно працювало стабільно, — каже селищний голова Микола Шандрук. — Адже ми з квітня вже відчуваємо, що то таке — недоотримання податку з доходів фізичних осіб. — Поклади торфу тут чималі, підприємство за попереднього директора шанованого Василя Пахалюка збудувало вузькоколійку до села Майдан, де розміщене торфородовище, до того ж має 11 власних великотоннажних автомобілів для доставки власної продукції. Для чого ж, як кажуть, різати курку, яка несе золоті яйця? Невже сьогодні так багато підприємств працюють стабільно? Так, модернізація тут потрібна — то нехай держава як власник вкладає кошти в лінії з виробництва інших видів торфопродукції, що затребувана на ринку.
Зрештою, є й механізми державно-приватного партнерства: на підприємство міг би прийти й приватний капітал, але ж на умовах прозорості та достовірної інформації. Бо однією з причин того, що сьогодні відбувається, є саме інформаційний вакуум, брак достовірної офіційної інформації.
Сьогодні «Рівнеторф» входить до переліку державних підприємств, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані. Кілька місяців тому народні депутати-«свободівці» зареєстрували у Верховній Раді проект закону про заборону приватизації «Рівнеторфу», бо корпоратизація, вважають вони, відкриває шлях до приватизації.
Втім, не знаю, чи державна форма власності, якої домагаються, буде панацеєю для підприємства. Адже, приміром, єдину в Україні сірникову фабрику (державне підприємство в Березному на Рівненщині) теж уже офіційно визнано банкрутом, тоді як Українська сірникова фабрика (приватне підприємство, що на тій самій території) — не банкрут. Тобто держава, на жаль, власник неефективний.
Схоже, це розуміє й сьогоднішня в. о. директора підприємства, котра торік, будучи на посаді директора «Рівнеторфу», в інтерв’ю одній із місцевих газет сказала:
«Через обмежені можливості бюджетного фінансування підприємства торф’яної та вугільної галузі за попередні роки накопичили багато боргів. Найшвидший і найефективніший метод їх оздоровлення — приватизація. Тоді будуть фінансові вливання, адже приватний інвестор охочіше вкладатиме кошти в те, що належить йому» (Рівне-ракурс, 21.06.2012 р.)
Коли ж щира Ірина Іванівна — торік чи сьогодні, коли раптом «змінила погляди»?
До речі, приватний капітал у перспективну насамперед для розвитку внутрішнього ринку галузь таки приходить: ось у поліському Дубровицькому районі на стадії завершення найбільший інвестиційний проект року загальною вартістю 400 мільйонів гривень. Тут вироблятимуть понад 100 видів торф’яних субстратів, угоди на постачання яких у країни ЄС вже укладено. У виграші й Дубровицький район, адже за останній місяць до місцевого бюджету підприємство переказало 3,5 мільйона гривень, створюються нові робочі місця.
ДОВІДКА «УК»
Щороку «Смигаторф» постачає споживачам краю близько 5 тисяч тонн торфобрикету за річної потужності 60 тисяч тонн — різниця йде в інші регіони. Торік середня зарплата на підприємстві становила понад 4 тисячі гривень, що вище від середньообласного рівня.
КОМЕНТАР
Василь БЕРТАШ,
голова Рівненської облдержадміністрації:
— Після того, як представники трудового колективу розповіли мені про проблеми на підприємстві, я одразу ж побував у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості. Як і просили люди, запропонував кандидатури місцевих фахівців на посаду директора підприємства: адже, вважаю, на Рівненщині є достатньо фахівців, які, очоливши «Смигаторф», забезпечили б його розвиток. До того ж наказом міністра створено робочу групу, яка достеменно вивчить ситуацію, до її складу за моїм проханням увійшли також двоє працівників підприємства, котрі відстоюватимуть інтереси своїх колег. Зібрані матеріали та висновки експертів обговорять на загальних зборах трудового колективу, щоб у жодному разі знову не утворився інформаційний вакуум. Натомість важливе для регіону підприємство запрацювало, перша партія продукції вже зійшла з конвеєра. Переконаний: разом у нас вистачить мудрості, щоб вирішувати наболілі питання у правовому полі.
Ми в Google+