— Мамо, а цей йогурт смачніший, ніж той, що продається в Україні, — сказала мені доня, витрушуючи з маленької пляшечки останні краплі питного йогурту відомої на весь світ компанії, купленого у страсбурзькому супермаркеті. — Він не такий солодкий і смак — ну точнісінько ніби справжні чорниці…
Я не вперше помічала разючу відмінність у якості товарів з однаковими назвами одних і тим самих брендів, які відрізняються лише тим, що куплені в різних країнах. Віддушка у шампунів та кремів з українських магазинів набагато різкіша, ніж у їх побратимів, наприклад, у США, які мають набагато делікатніші аромати. Цукерки, печиво чи шоколадні креми, упаковки яких мають уніфіковані форми і лейбли у всьому світі, в Україні вражають нудотно-солодким смаком і низьким вмістом какао. Нещодавно колеги з відділу скептично підсміювалися з моїх категоричних запевнянь, що американська кока-кола істотно відрізняється за смаком від українського варіанта.
Проте, як з’ясувалося під час останнього засідання Комітету з питань захисту довкілля, громадського здоров’я та якості харчування Європарламенту, яке пройшло на початку жовтня, ці враження зовсім не суб’єктивні і турбують не лише українських покупців. Підсумки дослідження, яке провела Асоціація споживачів Словаччини, обравши для нього продукцію трьох транснаціональних харчових компаній у восьми країнах ЄС, підтвердили: інгредієнти, використані виробниками для виготовлення ідентичної продукції, різняться залежно від «бюджету, вартості, смаків і традицій» у різних країнах.
Цікаво, що першим, хто порушив питання «харчового рівноправ’я» у Європарламенті, стала представниця Румунії Оана Антонеску. Депутат заявила своїм колегам, що продукти, які вона привозить у Бухарест з Брюсселя та Страсбурга, мають набагато ліпший смак. Її підтримали депутати від Чехії, Словаччини та Польщі, які наголосили, що існує реальна загроза поділу споживачів ЄС на перший та другий сорт. Євродепутат від Угорщини Янош Адер повідомив, що деякі виробники і не приховують того, що для продукції, яка йде на ринки Східної Європи, вони використовують дешевші інгредієнти. Внаслідок цього продукт має такий самий вигляд, на ринку його просуває та сама рекламна кампанія, лише якість його різниться, і, як ви розумієте, далеко не в ліпший бік.
Але Євросоюз не має повноважень для запровадження у наказовій формі єдиного рецепта, за яким компанії були б зобов’язані виготовляти свою продукцію. Так само як і немає закону, згідно з яким карали б виробників, котрі змінюють рецептуру своїх продуктів залежно від ринку збуту.
Ці висновки євродепутатів навівають невтішні думки. Адже якщо навіть суворі норми і вимоги ЄС не здатні забезпечити однакові стандарти якості продуктів на території країн Євросоюзу, то що ж тоді підмішують кмітливі виробники у харчі, які призначені для невибагливого і небагатого українського споживача? Порада може бути лише одна: уважно читайте інформацію на етикетках продуктів і не довіряйте наосліп великим компаніям-виробникам та розкрученим брендам.