Із набуттям чинності Закону України «Про державний контроль за дотриманням законодавства про харчові продукти, корми, побічні продукти тваринного походження, здоров’я та благополуччя тварин» (з 4 квітня 2018 року) змінюються правила забою тварин, які вплинуть на реалізацію готової продукції.

Ця тема породила чимало спекуляцій і безвідповідальних висловлювань у пресі на кшталт: «В Україні хочуть заборонити продаж домашнього м’яса». Хоч насправді йдеться не про заборону, а про впорядкування забою і продажу задля безпеки і споживачів, і самих виробників.

Згідно із Законом «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», тепер кількість тварин, забитих не на бійні (подвірно), зменшується за тиждень до трьох голів свійських парнокопитних або інших копитних тварин за умови проведення передзабійного та післязабійного огляду державним ветеринарним інспектором або уповноваженим ветеринаром. Це обмеження стосується тільки забою тварин для подальшої їх реалізації, а не для власного споживання.

Наближаємося до європейських норм

А з 1 січня 2025 року продукти, отримані в результаті забою не на бійні, що має експлуатаційний дозвіл, можна використовувати виключно для власного споживання або реалізації на агропромисловому ринку в межах 50 кілометрів від місця забою або в області, в якій його здійснено.

Крім згаданого закону, готують ще один: проект про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення заходів стосовно забезпечення простежуваності. Відповідний законопроект №7489, зареєстрований у Верховній Раді 16 січня 2018 року, вже схвалений профільним комітетом і очікує на розгляд. Ним запропоновано з 1 січня 2020 року заборонити забій свійських тварин, птиці, кролів, нутрій не в бійні, яка має експлуатаційний дозвіл, кількістю більш як 10 голів на день. Пропоновані нормативи набагато ліберальніші за закордонні: скажімо, в ЄС ніхто не має права виставляти на продаж м’ясо тварини, забитої не на бійні.

Поняття простежуваності означає, що оператори ринку мають надавати документ, який містить повну інформацію про продукт: назва харчового продукту, назва й адреса потужності його виробництва із зазначенням номера експлуатаційного дозволу або реєстраційного номера та іншу необхідну інформацію. За порушення цих вимог запропоновано запровадити штраф від 30 до 50 не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Чи достатньо боєнь?

Опоненти такого заходу, як правило, аргументують свою позицію тим, що наявна кількість і розташування боєнь, що мають дозвіл, не завжди влаштовують власників худоби.

Голова Держпродспоживслужби Володимир Лапа в одному з інтерв’ю повідомив, що в Україні функціонують майже 400 боєнь. Але, за словами тваринників, значна їхня кількість не працює, а до тих, що працюють, відстань інколи сягає 100 км і більше, на таку відстань ніхто не везтиме худобу на забій. А якщо на бійню ніхто не везе, то й оснащувати її необхідним обладнанням, оформлювати відповідний дозвіл нема сенсу.

В Асоціації тваринників України зазначають: вони готові організуватися й побудувати власні забійники. Однак на практиці люди розповідають про численні факти, коли на звернення в сільську, селищну чи міську раду із проханням відвести земельну ділянку під забійник їм банально відмовляють.

Крім того, держава передбачає компенсації вартості будівництва підприємств з переробки сільськогосподарської продукції. Але ж, нагадаємо, компенсацію надають уже після завершення будівництва, а не на його початку. Тобто спочатку побудувати треба за свої, а чи в усіх вони є? Крім того, розміри цієї компенсації не перевищують 30%.

Влада забула  свої обіцянки

Відповідь, що робити, випливає сама, якщо згадати історію питання. Рішення заборонити подвірний забій було прийнято ще 2005-го, але на нього відразу було накладено мораторій до 2010 року, доти передбачалося створення нових забійних цехів, які б відповідали європейським стандартам. Однак цього зроблено не було.

До питання повернулися 2009 року і подовжили відстрочку введення заборони до 1 січня 2015 р. Тоді КМУ було доручено у тримісячний термін розробити і затвердити держпрограму створення та відкриття пунктів закупівлі молока і боєнь тварин, яких утримують у господарствах населення, а також щорічно під час розроблення проекту державного бюджету передбачати фінансування заходів цієї програми. Було це зроблено? Знову-таки ні! Законодавча влада пішла найпростішим шляхом — подовжила дію мораторію до 2025-го.

Ця тяганина з мораторіями остогидла і самим тваринникам. Асоціація тваринників виступає за скорочення терміну дії згаданого мораторію, натомість зазначає: розробивши нові вимоги, потрібно створити і механізм адаптації до них, ухваливши відповідну державну програму з підтримки та розбудови мережі забійників у регіонах. Мінагрополітики має розробити порядок будівництва пунктів забою, визначити їхню кількість, провести інформаційно-роз’яснювальну роботу серед населення.

Крім того, необхідне належне фінансування, щоб побудувати пункти забою тварин у кожному районі. Зокрема тим, хто їх створює, варто надавати податкові пільги, пільгові кредити тощо. Так само й процедура видачі документів про забій має бути прозорою і відкритою.

Скільки коштує епідемія?

Скажете, у держави нема грошей? Це як порахувати. Адже упорядкувати подвірний забій конче необхідно для запобігання поширенню особливо небезпечних хвороб, зокрема африканської чуми свиней.

Нагадаємо, з 2016 року в Україні через епідемію цієї хвороби було утилізовано близько 80 тисяч голів свиней, а збитки від епідемії АЧС вже перевищують мільярд гривень. І збитки ці має компенсувати держава. Думається, на ці кошти можна було б побудувати боєнь значно більше, ніж 400 наявних.

Ідеться про хвороби не лише тварин, а й людей внаслідок споживання продукції невідомого походження. Нині внаслідок сумнозвісної дерегуляції скасовано видачу супровідних ветеринарних документів на харчові продукти тваринного походження, залишилася тільки товарно-транспортна накладна, яка не містить інформації про походження товару.

А чесне слово дядька, який забив тварину власноруч, нічого не варте — він може і сам не знати, що тварина була хворою. І з кого тоді питати?