Про пенсійну реформу тепер говорять усі й скрізь більше, ніж про погоду. Вона об’єднала людей різних політичних уподобань, віку і статусу. Як не сам пенсіонер дискутує на зупинці громадського транспорту, то його діти. Більшість розчарована. Мовляв, з великої хмари малий гривневий дощ. Майже кожному надійшов персональний лист-пояснення, який більшості у формулах не зрозумілий. Та зрозуміло всім: маєте і не докучайте, не вистоюйте до непритомності у відділеннях Пенсійного фонду, щоб полегшити душу.

Нам, державним службовцям (тисячі журналістів, які працювали в комунальних засобах масової інформації, лише частково прирівняні до цієї категорії), сказали: переглядатимуть виплати у листопаді, чи не краще, мовляв, нас ощасливити і перевести з так званої спецпенсії на звичайну? Справді, навіщо заморочуватися? Та хтозна, з такою справедливістю перманентних реформ, що чекає на тих, хто ухвалює такі закони і проводить такі зміни!

«Спецпенсію по типу» 1600—3500 гривень з 2013 року не індексують, не підвищували ні на копійку і в багатьох саме стільки становить у цій спецгрупі, де є ще окреміші категорії, наприклад судді, що мають по кількадесят і кількасот тисяч пенсії. Оскільки ми йшли на пенсію тільки «по типу», не отримавши 10 окладів «відчіпних», а відповідали ж за свої публікації по-державницьки, витримуючи колосальні моральні навантаження, ненормовану робочу добу і ще «троє діб крокування (попутного транспорту, автобусів, возів і маршруток) заради кількох рядочків у газеті» оперативно і настільки важливих, що могли змінити багато чого для мільйонів співвітчизників.

Хто тепер, пишучи «персонального листа», порахує, що в той час, призначаючи «спецпенсію», не врахували платні в газетах і навіть гонорару в моєму рідному «Урядовому кур’єрі», який, по суті, був стимулюючою частиною зарплати. Така специфіка роботи! А сторожеві, з усією повагою до цієї професії, врахували всі заробітки, які він, попри ту основну, мав змогу отримувати. Тому тепер у нього зарплата вища, ніж у журналіста урядової газети.

Коли долар коштував 8 гривень і відповідними були ціни, то 200—400 доларів пенсії не опускали нас, таких «спецпенсіонерів», нижче від плінтуса, до честі, правду кажучи, самої держави, незважаючи на змінних правителів. Передбачалося, що прирівняні до статусу спеціаліста Кабміну, отримуватимемо підвищення в міру підвищення зарплати цієї чи подібної категорії держслужбовців.

Турбує одне, думаю, важливе кожному співвітчизникові запитання: як можна будувати державу, маючи за ніщо держслужбовців, тих, хто представляє її перед народом? Усі ми дружно добивалися своєї держави. Звичайно, щоб кожному жилося в ній гідно. Інакше заради кого ті реформи? 

Ольга ЛОБАРЧУК
для «Урядового кур’єра»