Із 1971 року, влітку якого проходив виробничу практику в УкрГІІНТІзі, я провів у службових відрядженнях за пів століття понад 1000 днів і ніколи не був так фінансово обділений розміром добових, як в останнє десятиріччя. Щоб не бути голослівним, наведу конкретні приклади.
У 1970х роках, коли був студентом, а потім з часом прийшов працювати в державну гідрометслужбу, добові становили 2 карбованці 60 копійок, що відповідало 4,3% мінімальної заробітної плати (60 карбованців). За ті гроші можна було тричі поїсти в їдальні, бо обід коштував дешевше, як тодішній карбованець, а якщо хтось не бажав відвідувати робітничі чи студентські їдальні, можна було харчуватися магазинними продуктами.
Для молодих читачів наведу деякі ціни на продукти харчування, які десятиліттями (до початку горбачовської «перестройки») залишалися стабільними. Тут без згадки про докторську ковбасу, кілограм якої коштував у Києві 2 карбованці 20 копійок, не обійтися.
Плавлених сирків популярних сортів вагою 100 грамів було два види: 30% за 11 копійок і 40% — за 14. Банка кільки в томаті (250 грамів) коштувала 37 копійок. Малясові пряники 90 копійок за кілограм. Український хліб завважки 1 кг коштував 14 копійок, батон — 12—13 копійок. Залежно від якості кілограм халви коштував 1 карбованець 40 копійок, а літр олії — 1 карбованець 55 копійок.
Єдине, чого не можна було купити за добові — це пів літра горілки, пляшка звичайної коштувала 3 карбованці 60 копійок, а «Екстра» — уже 4 карбованці 12 копійок.
Варто згадати проїзд у міському транспорті, без якого не міг обійтися відряджений. У всій Україні ціни на квиток у міському автобусі були єдині: 5 копійок за квиток. Така сама вартість і проїзду в київському метро. Електротранспорт був ще дешевший: проїзд у тролейбусі коштував 4 копійки, а у трамваї — лише 3.
Відвідування громадських туалетів на вокзалах і в населених пунктах було безплатним.
Тому відряджений міг нормально харчуватись і пішки містом не ходив, бо добових вистачало на витрати, які він додатково робив у відрядженні.
Із часом добові повільно зростали, але коли 2000 року сталось екологічне лихо в кількох селах Первомайського району Миколаївської області, вони становили 6 гривень (8,1% мінімальної зарплати), і туди з’їхалися сотні чиновників з різних міністерств, добові із 5 вересня було оперативно піднято утричі й вони досягли 18 гривень (24,3% мінімальної зарплати), бо прохарчуватися на 6 гривень було неможливо.
За останні 20 років мінімальна заробітна плата в Україні зросла в 67,5 раза, а добові для бюджетників — лише у 3,3 раза. Ціни на продукти харчування за роки незалежності істотно зросли і в різних частинах України неоднаково. Тому таку однозначну картину, як за цінами 1970х років, навести неможливо. Адже буханець українського хліба коштує в межах 15—20 гривень, плавлені сирки, які давно вже не важать 100 грамів, — 12—18, докторська ковбаса пристойної якості — приблизно 200, кілограм халви — 50, пляшка олії — 40, банка кільки (250 грамів) — близько 20, а малясові пряники — майже 60 гривень за кілограм.
Гідробіологи Центральної геофізичної обсерваторії імені Бориса Срезневського влітку і восени цього року були у відрядженнях у басейні Дунаю, Дністра, Південного і Західного Бугу, Прип’яті й повідомили мене, що вартість обідів у кафе в різних регіонах України в кілька разів перевищувала розмір добових. А ще ж треба було снідати і вечеряти.
Транспортні витрати також істотно зросли. Разовий квиток у міському транспорті Києва коштує 8 гривень, тобто в автобусі у 160, тролейбусі — 200, а трамваї у 267 разів перевищує рівень цін середини 1970х років. Безплатних туалетів у містах майже не залишилося.
Нинішні 60 гривень добових для бюджетників — це лише 1,2% мінімальної зарплати, яка нині становить 5000 гривень, а з наступного року уряд обіцяє збільшити її до 6000 і далі підвищувати. Приємно про це чути, але ж, піднімаючи заробітну плату, необхідно збільшити і розмір добових для бюджетників, бо нинішні за купівельною спроможністю можна прирівняти до 60 копійок 1970х років.
До речі, на державних підприємствах добові можуть досягати 350 гривень залежно від їхніх фінансових можливостей. А хіба працівники державних підприємств мають інші фізіологічні потреби, ніж бюджетники?
Щоб раз і назавжди вирішити це питання, необхідно встановити добові в розмірі 5% мінімальної зарплати (у грудні цього року — 250 гривень). Надалі їх розмір має зростати відповідно до підвищення заробітної плати.
Звичайно, перебування у відрядженні протягом однієї доби, коли працівник снідає і вечеряє вдома, потребує менших добових витрат. Тому в цьому разі добові можна платити в половинному розмірі, як це було наприкінці ХХ століття.
Здійснивши такий рішучий крок, уряд зробить корисну справу для бюджетників, які згадуватимуть його із вдячністю.
Олександр КОСОВЕЦЬ,
член ученої ради Українського географічного товариства,
для «Урядового кур’єра»