КОРІННЯ
Рівненські школярі досліджують генеалогію своєї гімназії
Пошук людей, які стояли біля витоків гімназії у 1923—1939 роках, свого часу привів гімназистів до дочки викладача Георгія Косміаді Надії — художниці зі світовим іменем, і до сина тодішнього професора географії Михайла Гуцуляка.
Все почалося від короткої згадки
«Надія Косміаді зокрема повернула в Україну, в Рівне, яке вважає рідним, колекцію батькових картин, — розповіла директор Рівненської української гімназії, кандидат педагогічних наук Тетяна Кухарчук. — А син Михайла Гуцуляка Ераст запровадив для талановитих гімназистів іменні стипендії. Дарма, що Надія Георгіївна живе в Італії, а Ераст Михайлович — у Канаді: в незалежній Україні кордони вже не заважають нашому щирому спілкуванню. Адже обидві родини спіткала доля емігрантів. Не уникла її й родина колишнього професора математики гімназії Надії Шульгиної. Після трьох років копіткої дослідницької роботи наші педагоги та учні відкрили для себе не лише постать цієї талановитої жінки, а й увесь славетний рід Шульгиних, які чимало зробили для утвердження українства».
«Про Надію Шульгину-Іщук спочатку була тільки коротка згадка у двох книжках нашої гімназійної бібліотеки, — додала вчителька математики Тамара Нагай. — Знали, що до Рівного вона приїхала з Києва. Тож скористалися й пошуковими програмами Інтернету. Переглядаючи архів радіо «Свобода», побачили інтерв’ю Наталії Іщук-Пазуняк (доньки Надії Шульгиної-Іщук). У Союзі українських націоналістів дізналися її контакти. Пані Наталія надіслала нам з Америки, де вона проживає, копії документів сімейного архіву. І, звісно ж, ми отримали більше інформації про життя Надії Іщук та її родини і до переїзду в Рівне, і в еміграції. Ця робота зацікавила гімназистів: вони написали пошукові роботи про життя Надії Іщук. А історик Валентина Доброчинська допомогла знайти додаткові матеріали в архівах Рівного та Києва. Систематизувавши знайдене, ми вирішили створити в гімназії кабінет-музей математики імені Надії Шульгиної-Іщук. Уся її родина — справжні патріоти України, які зробили неоціненний внесок у розвиток освіти, духовності, української державності.
Столярували математично
Надія Шульгина-Іщук — з роду Шульгиних і Устимовичів. Батько, Яків Шульгин, був істориком і активним членом української «Старої громади», палким прихильником Драгоманова і видавцем його праць. За деякі статті (з критикою царя Петра Першого) він відбув чотири роки заслання в Сибіру. Мати, Любов Миколаївна, з давнього українського роду Устимовичів, була ідейною українською громадянкою і в цьому дусі виховувала своїх дітей.
Надія здобула вищу освіту на фізико-математичному відділенні Бестужевських вищих жіночих курсів у Петербурзі. То був перший жіночий університет Росії, який діяв у 1878—1918 роках. Про роботу у приватній на той час Рівненській українській гімназії (РУГ) Надія Яківна написала у спогадах: «У 1927 році, коли я приїхала до Рівного, щоб у цій гімназії викладати математику, там було понад 200 учнів… Відчувалася дружня родинна атмосфера між учнями й учителями. Я була рада, що опинилася на рідній землі і могла працювати для нашої молоді».
У Рівненській гімназії професорка нестандартно підійшла до викладання «королеви наук». Доводила: «Законам математики підлягає все, що нас оточує, це така ж природнича наука, як і фізика, хімія чи біологія, тільки її закони ще загальніші». Тому й створила математичний гурток і майстерню: учні, поєднуючи знання з математики зі столярною справою, виготовляли прості геодезичні прилади, моделі геометричних фігур і використовували їх на практиці. Згодом вироби, реферати і математичні газети склали основу музею математики, який відвідували учні та вчителі інших рівненських шкіл.
Від родинної світлини завжди віє теплом: Надія Шульгина із чоловіком та доньками.
Фото із сімейного архіву
«Жили вірою в майбутнє України»
У 1944 році після звільнення Рівного від нацистської окупації родина Шульгиних-Іщуків покинула рідну землю. Її шлях проліг до Німеччини, де перебивалися у таборах для біженців. У Саксонії (її окупували радянські війська) померла мама — Любов Шульгина. І родина пішки вирушила до Баварії, до американської зони. Там, у таборі Аугсбург, де було чимало людей із фаховою вищою освітою, вони організували школи і Український університет з вивчення точних наук. Надія викладала математику, а Роман Іщук — географію України. Вони щиро сумували за Україною і Рівним…
1949-го, під час другої хвилі еміграції, їхній шлях проліг до Америки. Донька, Наталка Іщук-Пазуняк, згадує: «В Америці ми завжди жили вірою в майбутнє України». А Надія Іщук, вступивши до Союзу українок Америки, продовжувала активну просвітницьку та методичну роботу.
1968 року українські емігранти — вчителі та учні Рівненської української гімназії 1923—1939 років — у Нью-Йорку урочисто відзначили 80-літній ювілей Надії Шульгиної-Іщук. А 9 квітня 1979-го, коли на 91 році життя вона померла, на похорон, окрім родини, друзів і знайомих, прибуло багато колишніх учнів. Це був прояв вдячності й поваги професорці математики й просто щирій українці. На панахиді митрополит Мстислав (Скрипник) сказав про неї як про «нащадка родів українських патриціїв, які віками зберігали українську національну духовність».
Тоді ж україномовна газета «Свобода», що виходить у США, писала: «Рід Шульгиних зложив Батьківщині найбільші жертви: дав українській справі інтелект і матеріальну підтримку — вклад і меценатство Якова Шульгина, жертву життя — брат Володимир поліг під Крутами, інтелект — брат Олександр Шульгин і сама Надія Іщук».
Нині, за незалежності рідної держави, своїм інтелектом рівненські гімназисти впевнено перемагають на обласних та всеукраїнських предметних олімпіадах, легко підкорюють вершини престижних вишів і, звісно ж, ведуть цікаві історичні дослідження.