Цими днями в Сумах стало більше на один благодійний фонд. Організатори назвали його двома словами, що несуть особливе духовне і моральне світло – «Вічний вогонь». Справді, мова — про той одвічний, благородний і щемливий вогонь, який має нагадувати всім живим про подвиг батьків, дідів, а для багатьох уже і прадідів у роки Великої Вітчизняної війни.
Мета фонду не настільки осяжна і масштабна, щоб говорити про якусь довготривалу перспективу. Група небайдужих сумчан, серед яких громадські діячі, депутати, представники тих чи тих об’єднань, узялися назбирати грошей для відновлення… Вічного вогню на території меморіалу Слави в обласному центрі. Він згас ще з десяток років тому, і поки що жодна міська влада за цей час не змогла (чи не захотіла?) знайти кошти, щоб сплатити за природний газ і решту відповідних послуг. Як це назвати? Однозначно відповісти важко. Принаймні сумчани, з якими говорив на цьому тему, вживали епітети, амплітуда яких була доволі широкою і різкою.
Йдеться не про якусь колосальну суму в сотні тисяч гривень. Щоб вогонь палахкотів протягом року, потрібно всього 30 тисяч, або 2,5 тисячі на місяць. Але за останні роки їх не знайшлося в жодному міському бюджеті, а максимумом щедрості міської влади було виділення малесеньких коштів на те, щоб запалити вогонь на день-другий під час святкування Перемоги. Не беруся називати це якимось благородством чи благодійністю, однак перед пам’яттю загиблих і тих, хто ще сьогодні ледь-ледь топче ряст, звучить не вельми…
На рахунок «Вічного вогню» сумчани вже перерахували 16 тисяч гривень, і, як стверджують ініціатори, необхідні кошти таки вдасться зібрати. Пішли листи на адреси підприємств, установ, організацій. Звернулися з проханням до… студентів — аби кожен з них бодай один раз дістався на навчання не на маршрутці, а пішки, а заощаджені 4 гривні перерахував на рахунок фонду. Молодь реагує на такі прохання. Зрештою, відгукуються прості сумчани, які хоч і не обтяжені статками, все ж таки мають у душі значно більше, ніж у гаманці.
Але при всьому цьому з гіркотою думається про інше: невже потрібно створювати додатковий фонд, кидати загальноміський клич, пускати колом шапку серед студентів, пенсіонерів, щоб нашкребти оту злощасну суму? Як сказав знайомий ветеран війни, він і сам готовий віддати десятку чи двадцятку, аби лишень не ганьбитися перед громадою за таке ставлення до пам’яті про загиблих.
Та чи уявляється картина — ветерани самі скидаються коштами на Вічний вогонь? Можна уявити. Але яку совість (безчестя?) треба мати для цього? І чи не краще згадати, яку ціну заплатили ветерани за Перемогу, що їм довелося пережити і винести на своїх плечах, щоб кожен з нас сьогодні мав право на найдорожче — життя? І невже в місті, де стільки підприємців, бізнесменів, зрештою депутатів, а іже з ними і бюджет, не знайшлося одного-двох, які б без зайвого галасу і шуму владнали оте злощасне фінансове питання? Зрештою, як почуваються самі газовики, які видобувають голубе паливо на території області, роблячи вигляд, що це питання їх не стосується?
…Всі пам’ятаємо і знаємо, з якою помпою і піднесеністю відзначаємо ті чи ті свята, дати, ювілеї. Як правило, не обходиться без тривалих і розлогих піднебесних феєрверків, що освітлюють усе місто. І в цьому немає чогось, що викликало б заперечення. Навпаки: прекрасно, що святкуємо з таким розмахом.
Окрім одного: невже складно скоротити оті кілька величавих салютів на суму, що потрібна для відновлення Вічного вогню? Бо ж логіка проста: для освітлення неба кошти знаходять, а на меморіал Слави — не вистачає...