ЕКОБЕЗПЕКА
Україна поступово переходитиме на переробку і цивільне захоронення відходів
Цього літа у Бразилії поблизу Ріо-де-Жанейро закрилося найбільше сміттєзвалище у Південній Америці. Останній розвантажений самоскид бразильці радісно проводжали оплесками. Та перш ніж поставити крапку, влада штату вирішила побудувати за 75 км від міста сучасну сміттєпереробну фабрику.
Доки весь світ переходить на переробку непотребу, в Україні зростають обсяги захоронення твердих побутових відходів (ТПВ). За різними оцінками, за рік у середньому на зареєстрованих полігонах і сміттєзвалищах накопичується приблизно 50—70 млн куб. м сміття і щороку його обсяг збільшується на 1—3% (переважно через тару й упаковку). 96% скинутого захоронюють, менш як 3% спалюють на двох спецзаводах: у Києві та Дніпропетровську. Тільки 1,6% ТПВ переробляють на приблизно 100 малопотужних сміттєсортувальних ділянках. З майже 4,5 тисяч сміттєзвалищ понад 7% перевантажені, а приблизно 15% — не відповідають екологічним нормам безпеки.
Стихійні звалища — загроза прийдешнім поколінням. Фото з архіву редакції
Як упоратись із «довгожителем» памперсом
Як з’ясувалось унаслідок морфологічного аналізу твердих побутових відходів на полігонах пілотних міст — учасників нацпроекту «Чисте місто», за останні 20 років сміття стало більш технологічним. Якщо, приміром, у 1990 році у ньому не було памперсів і «засобів особистої гігієни», то нині їх там майже 3%. Це все одно, що щороку скидати у землю приблизно 13,5 тис. вагонів підгузків. І це попри те, що вони розкладаються понад 200 років і виділяють токсини!
Аби далі не травити людей, Держінвестицій запропонував побудувати 10 сміттєпереробних заводів за гроші держави та інвесторів у співвідношенні 30/70%. Зокрема у Києві, Чернівцях, Харкові, Сумах, Тернополі, Хмельницькому, Полтаві, Кіровограді, Вінниці та Дніпропетровську. Інвестиції в кожен становитимуть у середньому $30—100 тис. Заплановано, що на них відбиратимуть вторсировину — метал, скло, гуму, папір, ПЕТ, що можуть бути продані на ринку. З пластику, гуми, брудних ПЕТ і картону, що мають високу калорійність, вироблятимуть альтернативне паливо (RDF) для цементних заводів. А біогаз, що утворюватиметься внаслідок гниття органіки, спалюватимуть у газотурбінній установці. Тож матимемо електроенергію за «зеленим» тарифом і тепло, яке можна використовувати для обігріву житлових будинків і виробничих приміщень. На полігон вивозитимуть лише 30% перероблених відходів, процес розкладу яких майже не завдає шкоди довкіллю. Для кожного із міст — учасників проекту тариф розраховуватимуть окремо. Як кажуть, усе залежатиме від відстані між містом і сміттєпереробним комплексом, структури заселення (кількості багатоповерхівок і приватних будинків), складу відходів тощо.
Чому простоюють потужності?
Нині система збирання та заготівлі відходів вторсировини не може забезпечити картонно-паперові, склотарні, з переробки вторинних полімерів потужності, які існують. Вони завантажені лише на 30—60%, а відходів для переробки надходить не більш як 10—15% усього, що можна зібрати. Усе через низьку — 0,2% — рентабельність бізнесу.
— Виробнича потужність заводів з виробництва склотари — 1,8 млн тонн, — розповідає голова Комітету Верховної Ради з питань будівництва, містобудування і ЖКГ і регіональної політики Володимир Рибак. — За нормативного використання у скломасі склобою до 70—75% заводи фактично використовують його лише на 20% на рік. І це попри те, що використання кожних 10% склобою під час варіння скломаси економить 3% природного газу.
За оцінками експертів, Україна виробляє 70% тари, решту імпортує. При цьому вітчизняні виробники не платять за збирання, заготівлю і утилізацію ТПВ. Тобто не виконують своїх обов’язків згідно з постановою Кабміну №915. Наприклад, ДП «Укрекоресурси» «опікується» лише тією часткою ринку, що походить від імпорту і здійснює допомогу спецпідприємствам з утилізації не менш як 35% відходів, згідно з відомостями імпортерів. Підприємство планує розширити кількість міст, із якими співпрацює. Зокрема передбачається, що, крім Києва та Донецька, працюватиме вже з осені в Калуші, Львові, Тернополі, Макіївці, Криму.
«Ідеальна структура ринку, коли кожна область матиме за кожним видом вторсировини по 3—5 середніх підприємств (повного або часткового циклу, залежно від кон’юнктури області) і один-два справді потужних гравці на регіон (об’єднання кількох областей)», — зауважує гендиректор ДП «Укрекоресурси» Дмитро Радіонов.
Оскільки збирання вторресурсів затратне, то за кордоном його субсидують різними способами. У цивілізованих країнах зокрема встановлено нормативи плати за упаковку, практикують держнормування рівня переробки окремих видів відходів, розробляють нацплани і програми розвитку ринку вторресурсів. Подібний шлях має обрати й Україна.
Крокуймо до зеленої економіки!
Проблемою зменшення шкідливого впливу відходів на людину та навколишнє середовище опікуються останнім часом законодавці. Зокрема у червні цього року парламент України прийняв за основу законопроекти №10499 і №10501 (автори — народні депутати Ю. Льовочкіна та Ю. Мірошниченко) про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо держрегулювання у сфері комунальних послуг і щодо вдосконалення механізму правового регулювання та посилення відповідальності у сфері поводження з відходами. Якщо зазначені законопроекти приймуть у цілому, з 1 січня 2013 населення зо?бов’яжуть укладати договори на вивіз ТПВ з юрособою, яку визначатимуть місцеві органи влади. Крім того, українців зобов’яжуть сортувати побутові відходи, адже з 1 січня 2016 р. захоронення відходів, які не були оброблені або перероблені, заборонять.
За порушення цих норм парламентарії обіцяють ввести санкції: штраф у розмірі 100—300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1,7—5,1 тис. грн). І для посадових осіб — 300—500 мінімумів (5,1—8, 5 тис. грн). За повторне порушення грошове стягнення збільшиться вдвічі. Крім того, згідно із законопроектами, українці оплатять також і переробку побутових відходів. Нині середній тариф за утилізацію відходів в Україну становить приблизно 30 грн/кубометр сміття. Виходить майже 7—8 гривень за місяць на одного жителя. Із введенням оплати за переробку відходів тарифи зростуть у кілька разів.
Такі нововведення пояснюються тим, що для впровадження роздільного збирання відходів потрібні чималі кошти. За розрахунками фахівців, на 200 мешканців треба в середньому встановлювати три контейнери (залежно від поверховості — від 150 до 300). Для стотисячного міста знадобиться 1500 контейнерів. При середній їхній вартості 4,5 тис. грн — це понад 6,7 млн грн. Крім цього, треба оновлювати парк спецавтотранспорту, будувати контейнерні майданчики тощо. Таких коштів в органів місцевого самоврядування немає.
Для цільового спрямування бюджетних коштів Кабмін має визначити перелік заготівельних підприємств, яким надаватиме пільги з оподаткування за операції з продажу ними окремих видів відходів як вторсировини (крім металобрухту). Інше джерело прибутків місцевої влади — вироблення звалищного біогазу, який після очищення може передаватись місцевим газорозподільним мережам або на виробництво електричної та теплової енергії.
За словами керівників нацпроекту «Чисте місто», в Україні нині фактично надають лише послуги з вивезення побутових відходів. Чинні тарифи включають кошти на їхнє вивезення та незначну частку на захоронення, але не на переробку. Тобто сьогодні в країні конкуренція за те, хто дешевше захоронить сміття — між офіційними і неофіційними полігонами та стихійними звалищами. Це не бізнес, а злочинна діяльність, яку повинна придушувати та викорінювати держава.
До речі. На смітті можна добре заробляти: за даними Євростату, в галузі переробки сміття в ЄС працюють майже 2 млн людей. 2008 року «сміттєвий» оборот становив 145 млрд євро і, за оцінками Єврокомісії, може зрости ще на 42 млрд, якщо втілити в життя стратегію Брюсселя щодо переробки сміття.
ДОВІДКА «УК»
В Україні працює лише 2 сміттєспалювальні заводи (київський «Енергія» ПАТ «Київенерго» і дніпропетровський «Екологія України»), збудовані в 1980-х роках і оснащені застарілим чеським обладнанням. Крім того, діють 11 сміттєсортувальних, переробних і спалювальних станцій. Найближчими роками заплановано ввести в дію ще 19 — у Києві, Чернігові, Чернівцях, Харкові, Дніпропетровську, Маріуполі тощо.
Середній обсяг використання вторсировини на рік у країні становить 600—700 тис. тонн макулатури, майже 280 тонн склобою і 100 тис. тонн пластмаси. Основні гравці на ринку утилізації — Жидачівський, Обухівський, Рубіжанський картонно-паперові комбінати, харківський завод, який переробляє ПЕТ-пляшку, підприємство Інтер-ПЕТ та торгово-виробнича група Гал-ПЕТ (Львівська обл.).
ПРЯМА МОВА
Богдан БАЛАСИНОВИЧ,
директор ДП «Національний проект
«Чисте місто»:
— Із загального обсягу зібраних твердих побутових відходів в Україні відбирають лише приблизно 5%, а решту захоронюють на 4,5 тис. офіційних полігонів і майже 10 тис. неофіційних. На нелегальних і стихійних звалищах навколо населених пунктів вартість захоронення дуже низька. По-варварськи завалюють сміттям лісові масиви, кар’єри, яри, балки, береги річок та інших водойм. Значна кількість полігонів у країні пояснюється браком сміттєсортувальних і переробних потужностей, які б забезпечували відбір ресурсоцінних компонентів та використання їх як вторинну та енергосировину для потреб господарського комплексу.
Особливо гостро стоїть проблема утилізації побутових відходів у райцентрах і малих містах, бо оператори ринку тяжіють до діяльності в обласних центрах і столиці. Нагального розв’язання потребує проблема ТПВ у Сокирянах і Кельменцях, у Новодністровську (наша перлина Дністер скоро може стати зоною екологічного лиха), в Криму, на Закарпатті, Донеччині.
Тут не обійтися без держпідтримки. Держава має всіляко стимулювати екологічні інвестиції, особливо у сферу поводження з відходами. Питання зростання тарифів на побутові відходи часто порушують для отримання політичних дивідендів, але значно рідше говорять про відповідальність перед прийдешніми поколіннями. Підвищення цих тарифів має відбуватися поетапно, паралельно з соцрекламою та роз’яснювальною роботою серед населення. Збільшення тарифу на 5—7 грн навряд чи істотно вплине на бюджет сім’ї. А ось ліквідація наслідків екологічних катастроф, якими може обернутися для нас сучасний стан справ у цій галузі, коштує значно більше, ніж переробка та цивілізоване захоронення відходів.