«Скуштуйте сиру з Божої гори! Самі варимо!» — припрошує господиня ятки на осінньому ярмарку. Куштую напівтвердий, тоді — бринзу: унікальний смак! Тож і відбою від покупців немає: розкуповують люди й свіженькі сири, і сметану та масло — тільки встигай подавати.

Щоправда, й Ірина Палейчук, і Юрій Потапчук не на жарт втомилися: вчора допізна на ногах, сьогодні встали о четвертій ранку, щоб на ярмарок до Рівного зібратися, де самі й торгували. Вони співвласники фермерського господарства «Сноумілк»: ферму, на якій 70 корів, мають у Гощанському районі, а переробний цех та невеличкий магазин — у райцентрі Гоща на Божій горі. Тут переробляють майже півтори тонни молока за день. І тут на прохідній реалізують сепараторну сметану і сири (кисломолочні, м’які, напівтверді), масло. Днями відкрили спеціалізований кіоск на ринку в Рівному. Ще навіть вивіску виготовити не встигли, а люди вже розкуповують продукцію і знайомим рекомендують. Адже споживачі скучили за натуральними високоякісними продуктами. А тут ще й ціна помірна: бринза по 130 гривень за кілограм, напівтвердий «Гауда» — 180.

Мрію здійснили…  у кредит

«Я у тваринництві 25 років, за цей час усякого було, — розповідає Юрій Потапчук. — Але усвідомив: не маєш власної переробки — будеш з молоком у мінусах. Ось дивіться: корми, гербіциди, пальне, енергоносії — все це невпинно дорожчає. А закупівельна ціна на молоко не змінюється з 2016 року: як платили заводи селянам та дрібним фермерам по 4—4,5 гривні за літр, так і платять. Тому, зусібіч вивчивши питання, вирішили ризикнути із власною переробкою».

Рятувальний круг у вигляді ознайомчої грантової поїздки на мінісироварні до сусідньої Польщі їм та іншим господарям кинув Рівненський центр розвитку місцевого самоврядування. До речі, останнім часом такі сироварні там з’являються як гриби після теплого осіннього дощу. А польські фермери залюбки діляться досвідом (уміють, так би мовити, експортувати власний поступ). Щоправда, умови для селян, які хочуть щось виробляти, там принципово інші: в Польщі немає проблем із сертифікацією продукції власного виробництва. В Україні ж дрібних аграрних виробників поки що прирівнюють до великих. А це означає довгу й заорганізовану процедуру сертифікації, отже повної легалізації виробництва.

Утім, наші одержимі працьовиті гощанці впевнено рухаються цим шляхом: хочуть підтвердити своє органічне виробництво відповідним сертифікатом. Адже цілком витримують його параметри. Це значно складніше, ніж додати консервантів. Тож продукцію можна споживати дітям: її, крім органолептичних показників, вирізняє натуральний смак. Той сир нагадав мені смак дитинства, який ми з вами, на жаль, уже призабули.

Коли рік тому постало питання купівлі обладнання для зберігання й переробки продукції, молоді господарі хотіли скористатися передбаченою державною підтримкою і придбати його у місцевого виробника. Та порахували і за голови взялися: навіть із компенсацією частини вартості з держбюджету, вийшло… на 25% дорожче, ніж високоякісне обладнання іншого виробника. Але тут їм підставила плече область: за програмою мікрокредитування фермерських господарств отримали 200 тисяч гривень під 3% річних на 5 років. Отже, таки здійснили мрію, дарма що в кредит. А вже цього року скористалися коштами Державного фонду підтримки фермерських господарств на спорудження тваринницьких приміщень — знову під 3%. Одне слово, хто наполегливо стукає, тому, як бачимо, відчиняють.

До речі, дорогі кредитні ресурси — загальнодержавна проблема, яка не дає змоги дрібним виробникам стати на власні ноги. Прем’єр Олексій Гончарук каже про певне зниження відсоткових ставок уже з нового року. Бо без здешевлення кредитних ресурсів економічного зростання, на яке сподівається уряд, точно не буде. І не лише в аграрному секторі. Утім, аграріям це болить чи не найбільше: виробництво ж сезонне.

— Молокопереробний завод заробляє на аграрному виробникові до 20%, магазини — ще 25—30% плюс повернення нереалізованого товару, логістика — 10—15% доданої вартості. А коли виробляєш продукцію й сам її реалізуєш, ця вартість залишається в тебе. Щоправда, працювати треба 365 днів на рік по 24 години на добу, — робить висновок мудрий Юрій Потапчук.

За перший рік роботи про якісь захмарні заробітки не говорять: по-перше, добряче витратилися, коли вивчали виробництво сирів в Україні, Польщі, Німеччині, Австрії. Адже ще до відкриття справи шукали власну унікальність, найбільше побоюючись розчинитися у промисловому виробництві. По-друге, нарощують виробничі потужності, бо дивляться в майбутнє.

Утім, наскільки впевненим буде цей погляд українських аграріїв і чи здійсняться їхні мрії (принаймні, в кредит) залежить, як бачимо, далеко не лише від них.

А поголів’я зменшується

«Молочне скотарство — чи не найболючіша аграрна галузь, — зізнається директор департаменту агропромислового розвитку Рівненської ОДА Надія Переходько. — Навіть попри певну підтримку держави, за дев’ять місяців цього року юридичні особи скоротили поголів’я на 15%. Це мінус 2 тисячі корів у тих, хто реалізовував молоко на заводи. Відповідно промислові виробники виготовлять менше продукції. Вони самі в цьому винні, бо не дають належної ціни. Отже, на часі розвиток дрібного виробника — справжня перспектива молочарства у переробці. Скажу так: хто зуміє об’єднатися і пройти цей складний шлях, займе свою нішу у структурі виробництва, матиме перспективу. Адже тенденції невтішні для всіх. Приміром, за останні дев’ять років у господарствах населення нашої області поголів’я зменшилося на 30 тисяч голів. Тому й пропозиція української молочної продукції меншає, а вартість її зростає».

Позиція нового уряду така: дати споживачеві високоякісний продукт.  Тому і в держбюджеті на наступний рік державна підтримка аграріїв залишається. Питання тільки в тому, щоб кардинально змінилася її філософія, щоб не існувала вона заради відмивання коштів. Пригадуєте, як Юрій Потапчук  купував обладнання?

Тверде слово громади

І тут вступають сильні гравці з їхнім, сказати б, поки що недооціненим потенціалом — об’єднані територіальні громади. Саме їхні керівники до нагальних проблем людей найближчі.

— Нам зовсім не байдуже, чи матимуть люди у своїй аграрній області роботу і відповідно заробіток. Як і те, чи зможуть наші діти споживати натуральні молоко і сир, — каже голова асоціації голів ОТГ Рівненщини Сергій Пилипчук. — Тому ми повинні створити умови для самозайнятості наших людей — починаючи від пасовищ для худоби, яку утримують у фермерських та індивідуальних селянських господарствах. До речі, це ключове в розвитку молочного скотарства: одна корова — як мінімум гектар пасовищ. А це серйозна проблема в багатьох громадах, де не залишилося земель запасу. Адже в Україні стійлове утримання не таке популярне, як у Європі. Ще одне питання — умови для об’єднання сільських господарів у кооперативи, що дасть змогу вийти на стабільну якість молока. І нарешті асоціація може і повинна сказати своє слово офіційному Києву щодо спрощення сертифікації продукції дрібних виробників.

Директор Рівненського центру розвитку місцевого самоврядування Руслан Сивий теж активний лобіст цієї теми:

— Мініпереробка молока — той напрям розвитку аграрного сектору, який ми  підтримуємо. Хочемо стати містком між виробниками та проблемами, які треба розв’язати на цьому шляху. Коли ми організували поїздку до Польщі, наші виробники сказали: «Ми не гірші, теж так уміємо». Але як розвинути й примножити перші паростки екологічного виробництва? Пропонуємо дрібним виробникам об’єднатися у громадську організацію чи, якщо хочете, гільдію рівненських сироварів. Адже маркетингова підтримка, промоція — це недешево й лягло б на організацію, а не на кожного зокрема.

Нині йдеться про створення молочного кластера  в найбільшій в області Млинівській ОТГ, де 16 тисяч жителів і утримують чи не найбільше корів. Саме ця громада — учасник проєкту від уряду Данії «Інклюзивний ринок праці для створення робочих місць», який ґрунтується на концепції місцевих партнерств зайнятості. Тож у Млинівському державному технолого-економічному коледжі незабаром з’явиться сучасне обладнання для переробки молока, яке виконуватиме роль бізнес-інкубатора для жителів цієї і сусідніх громад. Тож кожен охочий зможе навчитися виготовляти сири. Тому в громаді активно працюють з місцевими жителями, орієнтуючи їх щонайменше на трьох корів у власних господарствах: тоді можна створювати власний мініцех.

За пів кроку  від початку

Бухгалтер Ніна Костюкевич із сусіднього Демидівського району тримає трьох корів. І вже не вперше відвідує семінари, які організовує Рівненський центр розвитку місцевого самоврядування. Удома варить сири для потреб сім’ї, а віднедавна виконує перші замовлення. Щоб переступити психологічний поріг початку власної справи, Ніні Костюкевич, яка добре знає бухгалтерію й істотно зекономить на цьому, за моїми спостереженнями, залишилося якихось пів кроку. Чи зробить вона й сотні тисяч  українських господарів цих пів кроку, залежить від того, якою буде економічна політика держави щодо малого бізнесу. Новини начебто непогані: Президент підписав указ про сприятливі умови ведення бізнесу для фізичних осіб-підприємців, який передбачає дворічний мораторій на перевірки. Шанс починати? Вочевидь.

Тим часом її земляки активно просувають виготовлені вдома сири через інтернет. Так само, онлайн, навчають сироваріння інших. Зрозуміло, без жодної сертифікації і… жодних податків. Хто відповідатиме, якщо хтось отруїться? І чи помічають таку нечесну гру в державі, яка сподівається на 40% зростання ВВП за п’ять років і щиро сприяє дрібним підприємцям, відводячи від них фіскальну сокиру?

Гадаю, в європейських державах, де податки — це святе,  такі питання навіть не виникали б. Ми ж, традиційно переводячи стрілки на державу, не хочемо з нею ділитися. А могли б стати справжнім хабом смачної натуральної продукції навіть для Європи: вона неабияк скучила за такими харчами, переконують експерти.