Якось після прибою берегом, засипаним морськими зірками, виштовхнутими із звичного середовища, йшла дівчина. Вона нахилялася, брала в руки і одна за одною обережно заносила у воду потерпілих мешканців. Перехожий запитав: «Навіщо? Марна справа. Усіх не врятуєш». А вона далі робила розпочате, скупо кинувши у відповідь: «Хоч скількись зможу врятувати».
Допомогти, зарадити проблемі співгромадян, які потрапили в жорна війни, — таке завдання поставили перед собою і психологи громадської організації «Українські фахівці з подолання наслідків психотравмуючих подій». Держава сильна міцними сім’ями, а саме вони найбільше потерпають від впливу війни, тому психологи вирішили акцентувати в роботі на відновленні внутрішньосімейних зв’язків. У липні 2015 року, на початку роботи проекту, спеціалісти самі зіткнулися зі складнощами. Ні сімейні пари, ні психологи не розуміли, що відбувається. Як зупинити спрут негативу, який розповсюджувався і на мирних жителів після перших ротацій військових? Як залучити до роботи над собою людей, як пояснити, що війна ранить не лише тіло, а й душу, що не треба шукати крайніх серед рідних?
Дехто про психологів і чути не хотів. Чужа ця професія поки для українського менталітету. З часом, зізнаються учасники проекту, таки вдалося завоювати довіру до свого ремесла. Однак, бідкаються вони, що далі населений пункт від великого міста, то важче жителі піддаються на втручання людини не з їхнього середовища у їхній внутрішній світ. Звісно, скептиків чимало й у великих містах. Після спілкування з людьми психологи дізнавалися, що важко розкрити душу чужій людині. Українці звикли шукати розраду серед своїх. Проте якщо ситуація зовсім кепська і поговорити ні з ким, піддаються шкідливим звичкам. Віддаляючись в такий спосіб від реальності, занедбують психологічний стан. Тому серед інших завдань психологи поставили за мету спростувати думку про непотрібність спілкування із професійним психологом.
Не втратити майбутнє
Під час нещодавньої підсумкової прес-конференції «Психосоціальна стабілізація постраждалих у конфлікті в Україні» психологи ГО «Українська асоціація фахівців із подолання наслідків психотравмуючих подій» підбили підсумки роботи проекту «Психосоціальна стабілізація постраждалих у конфлікті на сході України». Втілити його в життя вдалося завдяки підтримці уряду Німеччини, Malteser International та Мальтійської служби допомоги. Учасник проекту психолог Катерина Проноза розповіла, що у межах проекту відбулося навчання фахівців допоміжних професій особливостей супроводу родин постраждалих внаслідок бойових дій; безпосередньо психологічний супровід постраждалих родин, мотивація щодо звернення, психопросвітницька діяльність; психологічна підтримка для подолання стресу, травми свідка бойових дій та його родини, профілактика вторинної травматизації та психоемоційного вигорання фахівців допоміжних професій (психологи, соціальні працівники тощо); психологічна підтримка і розвиток соціальних навичок щодо планування життя «після» і чіткіше виявлення нагальних психосоціальних потреб; підтримка місцевих соціальних працівників та психологів у мобілізації внутрішніх ресурсів сім’ї для вирішення важливих життєвих потреб і формування у постраждалих верств населення планів на майбутнє; навчання місцевих фахівців методів психологічної та психосоціальної підтримки постраждалих у конфлікті за міжнародними стандартами, зокрема за прийнятими у світі стандартами оцінки у сфері ментального здоров’я WHO; підтримка у впровадженні мультидисциплінарного підходу в наданні допомоги, компонент якої — напрям підтримки та збереження ментального здоров’я.
Фахівці із психології озвучили головну проблему, що виникає у стосунках між людьми, які брали участь у воєнних діях на сході країни, і тими, хто їх чекав удома, подолання бар’єра комунікації. Люди, переживаючи й освоюючи новий досвід в екстремальних умовах, втрачають попереднє вміння розмовляти, слухати і чути одне одного. Минулі пережиті події залишають глибокий слід у стосунках. І якщо не обговорювати пережите, носити його всередині, а назовні випускати лише негативні емоції, то минуле поглине майбутнє. Причому, вони зазначають, що кожна з груп людей має свої специфічні проблеми. Приміром, у родинах демобілізованих спостерігаються насильство, розлучення, агресія, апатія, депресія, алкоголізація. У волонтерів — нові шлюби, шлюби війни. Серед внутрішньо переміщених — негативні емоції після розриву сімей, бо хтось виїхав з окупованих територій, а хтось залишився, проблеми адаптації на новому місці проживання, втрати на війні, насильство.
Психологи, пропрацювавши понад два роки з родинами демобілізованих, комісованих, учасниками бойових дій, волонтерами, їхніми родичами, рідними загиблих захисників, зауважили, що й самі здобули новий досвід, якого не мали до війни. Проводжаючи у військо чоловіка, сина, батька, доньку чи дружину, їхні близькі спочатку навіть не замислюються, якою буде зустріч через певний час, які почуття домінуватимуть. Досвід спілкування засвідчив, що нема гнучкості серед членів сімей, готовності визнати зміни і шукати шляхів виходу із ситуації. Найважче переконати людей звернутися по допомогу до третьої особи. Однак доклавши професійних умінь, вдається показати, що руйнує сім’ю, а що зміцнює.
Психолог Леся Інжиєвська вважає: після повернення члена родини з війни сім’ї мають пройти період адаптації. На це потрібен час. У кожному разі індивідуально. Фахівець навела з цього приводу житейський приклад, коли повертається сім’я з відпочинку і потрібно розібрати валізи. Одні роблять це відразу, інші через день — тиждень, а в когось руки доходять і через місяць.
Ланцюг міцний, бо міцна кожна ланка
Тож знавці тонкощів душ людських визначилися з напрямом у роботі, передовсім це консультування у формі розмови. Вона має тривати доти, доки не почнуть вимальовуватися плани на майбутнє, пошук шляхів реалізації задумів, які потребують спільного старання пари. Це означатиме, що Рубікон перейдено. За словами Катерини Пронози, за перший квартал цього року по консультування до них звернулося понад 12 тисяч людей, а за останні шість місяців — понад 14 тисяч, із них 270 родин. Вона зауважила на зростанні довіри до психологів, розумінні людьми необхідності такого спілкування. Досвід, набутий під час спілкування з людьми, постраждалими від війни, фахівці передають колегам, зокрема тим, котрі працюють у навчальних закладах, щоб запобігти і вберегти дітей від можливих ризиків.
Як зауважила психолог Тамара Блекот, дитина — найбільш вразлива ланка в сім’ї. Їй властиво переживати проблему з так званим відтермінуванням. Фахівець радить навіть самотужки проводити переформатування стосунків у сім’ї, внутрішню ревізію. І обов’язково розмовляти про проблеми, які турбують. Може статися, що те, що муляє зсередини, після розмови набуває зовсім іншого забарвлення.
Попри те що наступного року проект завершує роботу, команда психологів, здобувши такий досвід, намагатиметься знайти фінансування для продовження початої справи. Кожен із них дякує сім’ям бійців АТО, внутрішньо переміщеним особам, волонтерам за відкритість і довіру. Фахівці запевняють, що за будь-яких обставин продовжать роботу з тими, з ким уже прожили певний відрізок життя, з ким разом навчилися долати труднощі й ділитися радощами.