Сибірські дивізії українців під Москвою

75-РІЧЧЯ ПОДВИГУ 28 ГЕРОЇВ-ПАНФІЛОВЦІВ

ПАМ’ЯТЬ. За радянських часів не згадували, що операція «Тайфун», під час якої гітлерівські війська планували захопити столицю СРСР, спочатку розвивалася більш ніж успішно. 30 вересня 1941 року було завдано першого удару, а вже надвечір командувач групи армій «Центр» фон Бок записав у щоденнику: «Наступ відбувається з такою легкістю, що мимоволі виникає запитання, чи не втік супротивник».

До 7 жовтня 1941 року в котлах опинилися 8 із 15 радянських дивізій, що протистояли гітлерівцям на московському напрямку, а ще 5 було розгромлено, не зазнавши оточення. Фактично перестали існувати аж три фронти: Західний, Резервний і Брянський. Через дірку в лінії оборони завдовжки майже 500 км німецькі армади переможним маршем рушили на Москву.

16 жовтня москвичі, які вранці вирушили до робочих місць, виявили, що станції метро закрито, а над містом стоїть дим від паперів, які спалювали у дворах наркоматів та інших установ. Стало зрозуміло, що столиці загрожує здача ворогу, і людей охопила паніка.

Гітлерівські генерали, тріумфуючи, вже готувалися святкувати перемогу, забувши, що за початковим планом генеральний наступ на Москву мав розпочатися принаймні на місяць раніше. Однак 21 серпня 1941 року Гітлер підписав фатальну, як стверджували потім німецькі воєначальники, директиву про призупинення наступальних дій на московському напрямку та спрямування зосереджених тут сил на знищення Південно-Західного фронту, який захищав Київ.

Насправді іншого виходу в німців не було, бо оборонці української столиці загрожували флангу гітлерівців, що наступали на Москву, які замість натиску на схід могли опинитись у мішку велетенського оточення. Отож саме жертовність, мужність і стійкість захисників Києва поламала плани Гітлера й дала час на створення ліній оборони двох начебто потужних фронтів, розташованих один за одним, — Західного і Резервного, що мали надійно прикрити московський напрямок. Тим більше, що після повернення з-під Києва в гітлерівських дивізіях залишилася половина штатної кількості танків.

Хоч нині в Росії розповідають про мужність оборонців Москви та прозоро натякають на боягузтво хохлів, які порозбігались по хатах під Києвом, насправді все було навпаки. Вже 3 жовтня (четвертий день німецького наступу) на шляху гітлерівських колон, які безперешкодно їхали радянськими тилами, висадили 6 тисяч десантників, літаки з якими приземлялись на аеродромі Орла під обстрілом гітлерівців, що підходили до міста.

14 жовтня, коли під Москвою гинули ополченці та подольські курсанти, Сталін нарешті повірив донесенням Ріхарда Зорге, що Японія не планує нападу на СРСР. Тоді дислоковані на Далекому Сході так звані сибірські дивізії отримали наказ терміново їхати на захід. Саме сибіряки, ешелони з якими промчали через усю країну за десять діб, урятували столицю, чого нині ніхто не заперечує.

Та насправді сформовані на Далекому Сході дивізії, де ще з часів Столипіна утворився заселений українцями Зелений Клин, за етнічним складом були наполовину українськими. До речі, навіть командувач Далекосхідного військового округу генерал Йосип Апанасенко, як засвідчує його українське, прізвище і місце народження на Ставропольщині, росіянин лише за документами. Саме 22 повністю укомплектовані, добре озброєні й хоч чогось навчені дивізії сибіряків, створені стараннями нині незаслужено призабутого Апанасенка, врятували Москву.

Не набагато менше українців було в інших сибірських військових формуваннях, бо, як згадував актор Золотухін, «у нас на Алтаї українців було більше, ніж росіян». Навіть серед 28 героїв-панфіловців кожен четвертий українського походження. Це цілком закономірно, бо в Казахстані, де створювалась панфіловська дивізія, був ще один компактний регіон розселення наших земляків — Сірий Клин.

До речі, найрезультативніший радянський танковий ас Дмитро Лавриненко, на рахунку якого 52 ворожі танки, знищені фактично за два місяці боїв під Москвою, теж росіянин лише за документами. Докази його українського походження — прізвище, що дісталось від батька — вихідця з Чернігівщини, і місце власного народження. Кубань була ще одним місцем компактного розселення українців. Адже назву станиці Бесстрашная, звідки родом Лавриненко, на дореволюційних картах писали Безстрашная. 

70-РІЧЧЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ДНЯ СТУДЕНТІВ

Політики торгуються, а молодь гине

ДАТА. Уже майже правилом хорошого тону стало нагадувати, що Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 року з нападу на Польщу Німеччини, союзником якої був СРСР. Однак шлях до безкарної агресії Гітлера проти сусідніх країн відкрила міжнародна конференція в Мюнхені, де 30 вересня 1938 року глави урядів Великобританії та Франції дійшли висновку, що «заради гарантування миру» незалежна Чехословаччина має віддати Третьому рейху населену переважно етнічними німцями Судетську область.

Уже до весни 1939 року нацисти перетворили всю Чехію на свій протекторат, а демонстрацію чеських студентів 28 жовтня 1939-го на честь 21-ї річниці проголошення вже знищеної Чехословацької Республіки жорстоко розігнали окупанти. 15 листопада похорон студента Яна Оплетала, який помер від травм, перетворився на всепразьку маніфестацію протесту. Відповіддю Гітлера стало закриття всіх чеських вишів та масові арешти в ніч проти 17 листопада. 9 студентських лідерів стратили, а понад 1200 студентів відправили до концтабору Заксенгаузен.

У пам’ять про ці події Всесвітній конгрес студентів 1946 року офіційно проголосив 17 листопада Міжнародним днем студентів. Це не лише свято, а й нагадування, до чого призводять спроби умиротворення агресора. 

75-РІЧЧЯ НАКАЗУ СТАЛІНА №0428 

Тріумф кремлівських Геростратів

ЗЛОЧИН. 10 липня 2005 року московські будівельники, розчищаючи фундамент знесеного готелю «Москва», виявили 1160 кг вибухівки. Вона залишилась тут забутою ще з осені 1941 року, коли енкавеесівці підготували місто до вибуху. За наказом Сталіна вже з 8 жовтня складали списки підприємств, установ і окремих будівель, що підлягали мінуванню і знищенню у разі здачі міста ворогу.

15 жовтня вусатий вождь підписав постанову Державного комітету оборони «Про евакуацію столиці СРСР м. Москви», з повним текстом якої ознайомили лише Берію, Молотова і Кагановича. До всіх інших вищих керівників держави довели лише пункти документа, що безпосередньо їх стосувались як виконавців.

Утім, чи не єдиним справді секретним пунктом постанови є розпорядження підірвати, крім згадуваних підприємств і установ, до яких потрапив навіть Большой театр (!), «все електрообладнання метро (за винятком водогону і каналізації)». Так прирікали на затоплення станції й тунелі підземки, перетвореної на бомбосховища для мирного населення. До речі, так само вчинив Гітлер у 1945 році з берлінським метро, де обійшлося без значних жертв серед цивільних лише через те, що його лінії прокладено на значно меншій глибині.

Заплановане руйнування власної столиці мало стати повторенням добре напрацьованих на Києві й Харкові тотальних акцій знищення, коли навіть житлові багатоповерхівки з не евакуйованими мешканцями підривали потужними вибухами заздалегідь закладеним у підвали тротилом. У Москві ще мали зруйнувати шлюзи й насосні станції на каналі Москва — Волга, що призвело б до затоплення міста. Уже по війні радянський агітпроп повідав світу, що це Гітлер планував утворити на місці столиці СРСР рукотворне море.

Лише завдяки героїзму оборонців Москви сталінські вказівки зі знищення міста залишилися на папері, а ось виданий 17 листопада 1941 року наказ №0428 «Про створення спеціальних команд з руйнування і спалення населених пунктів у тилу німецько-фашистських військ» став жорстокою реальністю. Згідно з документом, усі населені пункти «на відстані 40—60 км у глибину від переднього краю і на 20—30 км праворуч і ліворуч від шляхів» підлягали знищенню. Для цього в кожному полку створювали команди добровольців, які перед відступом займалися підпалами, а позапланово залишені села і міста мали перетворити на випалену пустелю удари авіації й артилерії та диверсійні загони. До речі, легендарна Зоя Космодем’янська — одна з тисяч виконавців наказу №0428, який стосувався не лише Підмосков’я, а всіх фронтів.

Заявленою метою було «вигнати німецьких загарбників на холод у поле, змусити мерзнути просто неба». При цьому ніхто не переймався долею власних громадян, які, навіть дивом урятувавшись від бомб, снарядів чи встигнувши вискочити з підпалених уночі дерев’яних хат, у люті морози без харчів і одягу опинялись на вулиці разом із малими дітьми.

Не дивно, що навіть відомий антибандерівськими поглядами російський історик Марк Солонін ставить цілком слушне запитання: «Якщо перетворення своєї країни на випалену пустелю сумісне з поняттям «перемога», то чия це перемога?» Та нинішні кремлівські куратори Лугандонії теж діють відповідно до наказу № 0428, знищуючи житлові будинки, лікарні й школи «руськоязичних», яких взялися захищати. 

305 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ЛОМОНОСОВА

Ось тобі, Росіє, і Тетянин день

ОКАЗІЯ. У російських студентів власне свято — Тетянин день. Воно пов’язане з указом імператриці Єлизавети про відкриття 1755 року Московського університету. Однак мало хто знає, що до того в Росії вже діяв аналогічний навчальний заклад, заснований 1725 року за указом Петра І у Петербурзі. У 1758—1765 роках його ректором був Михайло Ломоносов, після смерті якого виш закрили «через непотрібність».

Матеріал підготував Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр» (ілюстрації надані автором)