АГРОПЕРСПЕКТИВА

Керівник компанії 
«Агро-Холдинг МС»,
  Герой України Юрій КАРАСИК

Люди давно підмітили: хто не ризикує, не п’є шампанське. Юрій Карасик дуже ризикував. Насамперед, коли наважився взяти в оренду землі в Макарівському районі Київської області. Мало того, що поліська зона. Поля не оброблялися багато років, заросли бур’янами і чагарниками. Всупереч чинному законодавству, значна частина селян продала свої паї, оскільки бачила, що місцева влада господарювати не збирається. Тож як із клаптиків , на які розбили поля різні власники, зробити масиви, придатні для обробітку? Коли все це ціною неймовірних зусиль вдалося владнати, здавалося, пізно розпочинати роботу.

Тим більше, що спека навесні була страшенна і вологи в ∂рунті не залишилось. Наважився на сівбу, коли минули кращі агротехнічні строки. Трактори, що вивів у поле, пробудили в районі надію, якої там не було майже двадцять років.

Про це «Урядовий кур’єр» розповідав 17 травня ц. р. в матеріалі «До відродження — через довір’я і співпрацю». Закінчувався він запрошенням  Юрія Михайловича продовжити розмову після збирання врожаю. Але сталось це раніше, по суті, за ініціативою селян, які вже сьогодні дякують Юрію Карасику фактично за перевиконання взятих зобов’язань.

— Такого ще не було, — стверджують у районі, — орендну плату отримуємо достроково. Її мають навіть ті, чиї землі, віддані в оренду, засіватимуть лише восени.

Як бачимо, не заради келиха шампанського для себе ризикував керівник компанії.

Слово ділом красне

— Юрію Михайловичу, прийшовши у район з пропозицією співпраці, як ви стверджували, побачили в очах пересічних людей недовіру, пригніченість, розчарування. Реформа принесла селам запустіння і перетворила район на депресивну територію. Керівники,які очолювали його раніше, казали, що район агроперспективи не має. Тому там не господарством займалися, а процвітав тіньовий спекулятивний ринок землі. Ви ж запропонували відродження життя аграрного потенціалу. Що за ці кілька місяців вдалося зробити? Чи багато курчат, яких ви обіцяли в попередньому інтерв’ю, рахуватимемо восени?

— Знаєте,чимало. Коли почали роздавати (сміється!), в районі не вистачило мішків. Роботу довелося розтягнути на кілька днів.

— Ви маєте на увазі виплату орендної плати за паї?

— Так. Ми завезли в район і роздали людям пшениці другого класу на два мільйони гривень. Стільки і такої якості зерна там років десять не бачили. Крім того, місцевим механізаторам, а саме їх залучаємо для роботи на техніці, виплачено 1,5 мільйона гривень зарплати.

— Кажуть, в Андріївці, де люди здавали паї в оренду із запізненням, ви розрахувалися авансом?

— Так, адже в цьому селі від неправедних дій місцевих керівників селяни особливо натерпілися. Крім того, там і в інших селах за кожний гектар орендного поля виплачуємо сільській раді 60 гривень, допомагаємо школам, медзакладам. Фактично завершили будівництво першої черги елеватора. Район оживає, вибирається з бур’янів.

— Ви з таким захопленням про це розповідаєте, ніби прийшли в район не бізнесом займатися, а благодійництвом.

— Я селянин з діда-прадіда. Село для мене не просто бізнес, а спосіб життя. І справу веду для здійснення багаторічної своєї мрії — поліпшення добробуту хліборобів. Тож хочу бути партнером селян — власників землі, разом з ними працювати й повертати втрачений потенціал району. Зрештою — підносити людську гідність.

— Тривалий час Макарівський район вважався депресивною територією. В економіці депресія розпочинається з депресії духу. Чи не так?

— Безперечно, звідси й мета компанії: виробництво, відродження села, піднесення й утворення людської гідності.

— Саме з її приниження розпочався свого часу занепад району. І винуваті в цьому керівники, які намагалися жити не для людей, а за їхній рахунок. Тому й повернули реформи так, щоб оббиранням села облаштувати власний бізнес.

— Я прийшов сюди бізнесменом, але із селянським серцем і почуттям відповідальності не лише за      себе. Здійснити все задумане міг за умови, що люди повірять, розправлять плечі і не почуватимуться обманутими та приниженими, як це було останні двадцять років. Прийшов, бо відчув: нинішнє керівництво області і району працює для людей. Значить, райдержадміністрація — союзник, з яким у нас одна мета.

— Який економічний внесок компанії у її здійснення?

— У районі не оброблялися десятки тисяч гектарів землі. Десять тисяч з них ми засіяли. Значні площі підготовлено під озимину. Трактор у полі, кукурудза, пшениця, гречка там, де були бур’яни і вили вовки, — найкращий наш агітатор. Додайте побудований елеватор. А міцніше станемо на ноги — займемося становленням тваринництва. Одне слово, з відродженням поля почнемо нарощувати інтелектуальний потенціал села. Значить, воно приростатиме молоддю, якої там сьогодні дуже бракує.

Ефективне використання ,  а не торгівля

— Юрію Михайловичу, не обминути запитання, яке, безперечно, вам ставлять при зустрічі як колишньому двічі аграрному міністру. Зійшовши з владного Олімпу, ви занурилися в життя, що проходить за законами й порядками, до прийняття яких ви безпосередньо причетні. Чи однаково все сприймається Карасиком-міністром і тепер підприємцем?

— На жаль, ні. Хто започатковував аграрну реформу, не все продумав до кінця, не унеможливив зловживань на місцях. Тому, як мовиться, маємо те, що маємо. Через це на початку реформ рядові селяни не усвідомили, що вони — реальні власники землі і що саме вони повинні диктувати умови гри, а не начальники, посередники і різного штибу спритники. Я, як бізнесмен, у цьому зацікавлений. Зацікавлена й держава, бо за відповідних умов хлібороб не землею торгуватиме, а виробленою на ній продукцією. Ось про умови захисту селян і треба дбати.

— Складається так, що, мабуть, скоро доведеться захищати й тих, хто так думає. Маю на увазі зняття мораторію на купівлю-продаж землі. Для ефективного ведення господарства потрібні цілісні масиви. В тому ж Макарівському районі значну частину паїв, усупереч чинному законодавству, люди продали. Що будете робити, коли нові власники паїв захочуть виділити придбані наділи в натурі?

— Це непокоїть компанію і, звичайно, керівництво району та орендарів. Люди, котрі думають про майбутнє села, пропонують, аби закон передбачив купівлю землі державою, яка б здавала її в оренду. Якщо це нереально, перевагу треба надавати орендарям, які на практиці показали, що вміють ефективно господарювати і дбають про соціальний захист села. Якщо цього не зробити, підніметься чергова хвиля руйнації вже відновленого виробництва. Після неї реальним власником української землі можуть стати іноземці.

— Але ж передбачається, що вони не матимуть права купувати землю.

— А хто знає, скільки вони вже скупили паїв через підставних осіб-посередників?

—  Ще одна проблема. В редакції є копія розпорядження Макарівської райдержадміністрації кількарічної давності про виділення 50 гектарів землі жителям столиці для ведення селянського господарства. В тому списку по кілька представників однієї сім’ї, кожному з яких виділили у найкращому місці по два гектари поля. Водночас представникам соціальної сфери нарізали менш як по гектару в болоті. Звісно, кияни брали землю не для обробітку. За першої ж нагоди захочуть продати, а значить, нажитись на селянській біді, яку передбачив закон. Якщо так станеться, оті кияни-землевласники двічі пограбують село. Перший раз ми вже окреслили, а вдруге — коли землі, які ви засіяли, вилучать для спекуляції. Як тут бути?

— Ситуація знайома і, на жаль, має місце не в одному селі. Певен, повинна працювати спеціально створена авторитетна комісія, яка проаналізує, хто і як використовував землі, взяті для ведення сільського господарства. Якщо всі ці роки поле заростало бур’янами, такі наділи слід повертати громаді. То мають бути землі запасу, на які претендуватимуть молоді люди, котрі залишатимуться жити й працювати в селі.

Ці та інші проблеми ми завтра обговоримо на практичній конференції. На основі узагальненого досвіду внесемо свої пропозиції до майбутнього закону про землю. Віримо, що акценти в ньому буде зроблено не на продажу землі, а на створенні умов для її ефективного використання. Всі мають усвідомити: мета держави — не продавати, а обробляти землю.

— Тоді запитання, як мовиться, на засипку: бізнесмен Юрій Карасик після зняття мораторію купуватиме землю?

— Ні. Купуватиму не землю, а техніку для її обробки. І торгуватимемо не наділами, а вирощеною на них продукцією.

ДОСЬЄ «УК»

Юрій Карасик. Народився у 1939 р. в Козельці Чернігівської області. Закінчив Білоцерківський сільгоспінститут. Трудову діяльність розпочав завідувачем ветеринарної дільниці. Потім працював на різних керівних посадах. Двічі призначався міністром сільського господарства і продовольства. Очолював Херсонську облдержадміністрацію. Обирався депутатом Верховної Ради України. Нині очолює компанію «Агро-Холдинг МС».

Микола ПЕТРУШЕНКО, 
«Урядовий кур’єр»

 

ОФІЦІЙНО

Впроваджуємо соціально зорієнтований проект

Ярослав ДОБРЯНСЬКИЙ,
голова Макарівської
райдержадміністрації
(Київська область):

— Не один рік найбільша біда нашої держави в тому,  що люди не вірять владі. Паювання земель, яке не скрізь проводилось чесно і прозоро, а потім тіньовий ринок за участю чиновників цю тенденцію підсилили. Адже в ображених і обділених селян, яких спритники обібрали і позбавили майбутнього, були всі підстави стверджувати, що реформи проводяться не для них, не в інтересах держави, а за їхній рахунок для забезпечення невеликої групи людей, у т.ч. і посадовців. Зокрема, в нашому районі за останні роки з обороту було виведено 40 тисяч гектарів родючих земель. Як  здолати цю проблему?

 Реальний шлях наведення мостів взаєморозуміння і взаємовідповідальності у справі відродження запропонував Юрій Карасик.

Співпраця райдержадміністрації, районної і сільських  рад з інвесторами принесла не лише економічний ефект. Людям повернули надію на краще не колись, а вже сьогодні, віру в те, що вони потрібні і про них піклуються.

Наведу лише кілька відгуків орендодавців.

Наталія  Єровсеєва (Бишів): «Коли захворіла, звернулася до Юрія Карасика з проханням  розрахуватися зі мною за пай за п’ять років уперед —кошти потрібні на лікування. Не відмовив».

Надія Жукова (Грузьке): «Коли поля заросли бур’янами і чагарниками впритул до  села, їх облюбували вовки і лисиці.  Жити стало страшно.  Обробивши і засіявши поля, Юрій Карасик не лише повернув нам надію на краще життя, а й врятував від нашестя хижаків».

Узагальнюючи відгуки селян  і власні спостереження, скажу, що всі —  інвестор і ті, хто здав йому свої паї, — відчули державу. Люди стають захищенішими не лише від вовків, бачать, що сприяє цьому рідна земля, співпраця влади  і бізнесу. Всі відчули: інвестор працює не лише на себе, а разом з усіма на спільне благо.

Здавалось, механізм роботи знайдемо, всі побоювання вже в минулому. Але мене хвилюють проблеми, які можуть виникнути в майбутньому і звести нанівець усю роботу. Йдеться про відміну мораторію на купівлю-продаж землі. Так, ринок потрібний. Але цивілізований. Тому хочу звернути увагу ось на що. Посадовець, мій колега з Яготинського району Володимир Семеняка, в матеріалі «Наше завдання — робити конкретну справу» («УК», 23 серпня ц.р.) пропонує, аби землю купувала лише держава, а потім здавала її в оренду. Фактично така ж позиція бізнесмена Юрія Карасика. Про що це говорить? Люди, які дбають про село і державу, хочуть, аби земля була не товаром для спекулянтів, а засобом товаровиробництва. Лише так ми зможемо врятувати село і зміцнити продовольчу безпеку держави. Таку позицію підтримую і пропоную, аби її врахували та закріпили законодавчо.

Завтра на базі нашого району проводитиметься практична конференція за участю керівників області і профільного міністерства: «Аграрні проекти Київщини для відродження селянина-власника на основі ефективного використання їхніх земель». Мета її двопланова. Насамперед, привернути увагу до району, в якому ще не задіяно у виробництво майже 20 тисяч гектарів земель. Водночас буде узагальнено досвід повернення до виробництва втрачених під час паювання сільгоспугідь на основі співпраці місцевої влади та інвесторів.

Упевнений, ключове питання, яке розглядатиметься, — соціальні гарантії інвестора в селі. Юрій Карасик показав, що вони потрібні не лише орендодавцям, а й владі. Без них ні сільські ради, ні районні адміністрації авторитету не матимуть, а значить, і не зможуть справлятися з поставленими завданнями. Ця позиція обов’язково має бути відображена в законі про землю, який розробляється.