Хто не пам’ятає комедію Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля»! Не втримаюсь, аби не процитувати класика: «Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах — Боруля, а у старих — Беруля!.. Бодай тому писареві руки назад лопатками повикручувало, що написав — Беруля… Я і сам не знаю, хто я: чи Боруля, чи Беруля… Може, й Беруля!»
Такі історії трапляються і в наші дні. Жили собі в Черкасах чоловік і жінка на прізвище Мироненко. Чоловік помер. А дружина взялась оформити пенсію на підставі втрати годувальника. Та ба, не хочуть у Пенсійному фонді навіть чути — кажуть, може, то й не ви, адже чоловік був Мироненком, а ви — Міроненко. Хоч скільки доводила жінка чиновникам, що це саме вона, а її прізвище під час переоформлення паспортів радянського зразка перекрутили, нічого не допомагало. Пенсійники стояли на своєму. Довелося жінці обстоювати свої права у суді.
Недавно розгляд відбувся. Як повідомила пресслужба Соснівського районного суду, «зібрані у справі докази та їхня належна оцінка дали підстави для висновку, що вимоги заявниці знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому з метою захисту її особистих прав суд встановив факт родинних відносин, що в свою чергу надасть можливість заявниці реалізувати своє право на отримання пенсії у зв’язку з утратою годувальника».
Хоч рішення суду ще й не набрало законної сили і треба жінці дочекатися цього світлого дня, віриться, що його ніхто не оскаржуватиме. Тож можна вважати, що історія ця щасливо завершилася.
Проте історія, яка трапилася кілька десятків років тому в Тальнівському районі, на жаль, закінчилася не так вдало, адже носії прізвища, яке перекрутили під час оформлення армійських документів, так і залишилися з новим, до того ж не зовсім українським. Посудіть самі: йшли брати-близнюки в армію Низьковусами, а повернулися з різними прізвищами. Один так і залишився Низьковусом, а другий з легкої руки армійського писаря став Ніскаусом. Жартували в селі: ти, може, нове громадянство взяв? Так і залишилися брати з різними прізвищами.
Що й казати, тема прізвищ досить делікатна. Про їхнє походження та історію написано цілі трактати. Прізвище скаже вам багато про що. Зокрема й про родовід, заняття предків. Прізвище називають національним ідентифікатором. Як стверджує народна мудрість, брати чуже ім’я означає уподібнитися до чужої нації.
Очевидно, слід тільки підтримати тих, хто цінує своє прізвище, знає родове дерево, гордиться ним. І як сумно буває, коли його переінакшують, засвідчуючи неповагу до людини, її коренів.
Недавно у готелі на ресепшені довелося випадково почути розмову. Реєструючи приїжджу, працівниця готелю ніби між іншим поцікавилася: «Чому б вам не змінити прізвище Лисокобилка?» Відповідь жінки мені сподобалася: «Я дуже дорожу своїм прізвищем і в жодному разі не збираюся його змінювати».
Кожен сам обирає собі систему цінностей. Доречно, гадаю, розповісти тут про ще один випадок. Мій колишній шкільний товариш на прізвище Коваленко несподівано виїхав на постійне місце проживання в Москву. Кілька років його не бачив, хоч із батьками, які живуть в Україні, частенько зустрічався. Проте якось він з’явився. І одразу похизувався вмінням жити, чому на чужині прислужилося і його прізвище, яке він чомусь змінив на російський кшталт. Тепер воно звучить Коваленков.
Останнім часом докладають чимало зусиль, щоб привернути увагу до важливості нашої індивідуальності й ідентичності, яка відображається в іменах. Сучасні дослідники вважають, що кілька слів у паспорті можуть чимало розповісти про ваш соціальний статус, освіту і навіть фізичні дані. Однак слід наголосити, на мій погляд, на найголовнішому: прізвище — це наш сакральний код, наша гідність. Несімо ж високо та оберігаймо й шануймо його!