Нещодавно в Києві відбувся Другий виноробний форум, організований Торгово-промисловою палатою України та корпорацією «Укрвинпром» за підтримки Українського бюро винограду та вина і Всеукраїнської асоціації виробників продукції садівництва та виноградарства. Зауважимо: перший проходив у столиці України в лютому 2016-го з ініціативи трагічно загиблого журналіста Павла Шеремета. На вшанування його пам’яті й на продовження розпочатої ним справи винороби запропонували надалі проводити такі форуми двічі на рік, тим паче, що поговорити є про що.
Начальник відділу розвитку садівництва, виноградарства та виноробства Мінагрополітики Віктор Костенко наголошує: у світі небагато місць, придатних для вирощування високоякісного винограду, одне з таких — Україна. Але в обсязі європейського виробництва вина наша країна займає менш як відсоток — є куди рости. На жаль, деякі чинники заважають зростанню.
Перший, на який нарікають усі: хоч непомірно велику платню за ліцензію скасовано, залишилася нескінченна бюрократична тяганина з оформленням дозволів на право виробництва, продажу тощо. Хтось підрахував: вимагають погодження за 140 пунктами, деякі папірці можна отримати лише в Києві і не в одному міністерстві.
Інколи доходить до абсурду — вимагають сертифікат Держстандарту: такої організації давно нема, а в переліку необхідних документів він залишився. Або навіщо щороку заміряти обсяг виноробних ємностей? Це мало сенс на державних підприємствах, щоб не було крадіжок, але ж приватний виробник не крастиме сам у себе. А ще — державні органи на місцях за адміністративні послуги правлять різні ціни. Вони що, вже приватизовані й працюють на госпрозрахунку?
Інша наболіла проблема — земельна. Коли розпайовували землі колишніх колгоспів, комусь спала геніальна думка розпаювати площі багаторічних насаджень — сади, виноградники тощо. У результаті ці насадження було поділено на крихітні ділянки, по 10—15 соток, які неможливо обробити, а зрештою просто знищено.
Ці клаптики не обробляють, вони покинуті. А кожен, хто має намір відродити знищені виробництва, повинен укладати незчисленну кількість договорів оренди з дрібними землевласниками і цілковито залежати від їхньої волі, адже виноградник починає повноцінно плодоносити лише за кілька років, і що кущі старші, то якість винограду вища. Між тим, на орендованих землях нема певності, що дорогоцінні лози доживуть до старості.
Із таким зіткнувся відважний француз засновник виноробного підприємства свого імені маркіз Кристоф де Лакарен: щойно заклав виноградники на орендованих землях, як землевласники почали його шантажувати, погрожуючи розірванням договорів оренди. Недавно створене господарство опинилося в епіцентрі корупційних розбірок із явно кримінальним підтекстом. Так маркіз втратив 11 га недавніх насаджень. Колеги кажуть: ще пощастило, побоялися чіпати, бо француз, нашого могли б і закопати.
«Як можна вкладати гроші в Україну, коли корупція вбиває бізнес?» — запитав французький винороб з трибуни форуму.
Тому відомий в Україні фахівець з енергетики голова Всеукраїнської енергетичної асамблеї, а тепер ще і власник сімейної виноробні «Колоніст» Іван Плачков пропонує започаткувати тестовий проект ринку землі, але виключно під багаторічними насадженнями і з обов’язковим збереженням цільового призначення — для створення виноградників та садів.
Та попри всі ці та багато інших негараздів, вино в Україні є. Це засвідчили результати засідання центральної галузевої дегустаційної комісії корпорації із визначення якості тихих вин, оприлюднені днем раніше. А ще винороби одностайно висловилися за те, щоб в Україні започаткувати на державному рівні Свято вина на кшталт французького «Божоле нуво». Ми також не проти.
Володимир КОЛЮБАКІН
для «Урядового кур’єра»