Щоранку вони виходять на Майдан Незалежності й вулицю Городецького, шикуються на Хрещатику рівними колонами й шеренгами, чекають сигналу й висуваються вгору вулицями Інститутською та Ольгинською до Національного банку. Щодня проходжу повз заздалегідь організовані рівні ряди пенсіонерів, безробітних-люмпенів і підлітків (школярів і переважно студентів середніх навчальних закладів), вік яких дуже просто визначити, навіть не зазираючи в їхні документи. «Та що ми там забули за двісті..?» — розвертаючи ходу в протилежний бік, кидають кілька юнаків такій самій за віком сумлінній дівчині-активістці. На що та в розпачі відповідає: «Ми ж мусимо відстояти…»
Спершу висоту Інститутської беруть старші за віком, котрі тягнуться вервечкою вже давно завченим маршрутом, стікаються до під’їздів НБУ й прилеглої частини вулиці. Тут встановлено сцену, потужні акустичні системи, вуличні вбиральні, поряд стоїть автобус із промовистим написом Stopcor, підвозять місткі термоси тощо. Трохи згодом підтягується резерв уже згаданої молоді. Вочевидь, аби не дуже впадати в око перехожим своїм аж надто ніжним віком. Інших «старших» на шляху від формування колон до прибуття на місце видно одразу — послуговуючись старою армійською термінологією, командирів відділень, взводів, рот.
Усе це — тупотіння на місці під періодичні виступи активістів, організаторів і професійних пропагандистів із поставленими голосами та банальними, рубаними, доступними фразами; імпровізована дискотека під українські хіти, що переростає у молодечу тусовку; гасла «Слава Україна — героям слава!» та «Банду геть!» — називається акцією «Смолія — у відставку!» Її учасники, крім головної вимоги, протестують проти розкрадання власниками комерційних банків 46 мільярдів гривень кредитів рефінансування.
Справедливо, гнівно, дохідливо — мовляв, народне невдоволення тощо. Та якщо придивитися пильніше, картинка вийде доволі сумна. Невидимі поводирі натовпу, вочевидь, прагнуть викликати асоціації з подіями 2004 та 2013 років. Натомість, спостерігаємо дешевий за суттю пародійний фарс, який не має нічого спільного зі справжнім волевиявленням Майдану.
Урядовий квартал столиці бачив чимало акцій протесту: стихійних і «не дуже», справді масових за покликом душі й за рознарядкою зверху. Майдан і антимайдан — найкращі підтвердження. А гасла відправити у відставку главу НБУ — взагалі не новина: плавали, знаємо. Більше того, у кого добра пам’ять на обличчя, впізнає декого з організаторів нижньої ланки й навіть учасників кампанії проти Гонтаревої.
Тодішня молодь підросла, має нові інтереси. А їхні лави зайняли молодші колеги, яким, вочевидь, нудно й сумно на заняттях чи уроках. Яка їм різниця, де проводити час: на вулиці на районі, в підворітті чи в центрі столиці. Тут навіть веселіше, бо ж гуртом і батька легше бити. Те саме стосується й пенсіонерів. Хоч вони й нарікали в нещодавні холоди: «Оце в такий мороз сім годин відстояти!», тут і поговорити можна з такими самими сірими та убогими, і проблемами поділитися, і водночас поліпшити свій фінансовий стан.
Хто такий Смолій… Як його по-батькові… Що таке корупція… Які засади діяльності НБУ… Як особисто ви причетні до кредитів і рефінансування… Переконаний, ці речі не цікавлять абсолютну більшість так званих доморощених антикорупціонерів. Аби впевнитися у здогадах, якось мимохідь, включивши дурника, спитав щось подібне у підлітків. Назвати відповідь чимось більшим, ніж «бе-ме», просто язик не повертається.
Не обділеним здоровим глуздом громадянам зрозуміло природу цих «протестів» і механізми їх реалізації. Що взяти з пенсіонерів, безробітних і декласованих елементів, також зрозуміло. Невтямки лише два моменти: що тут роблять діти й хто відповідатиме за залучення неповнолітніх до політичних акцій з, так би мовити, нехорошим душком?
Раніше глава НБУ була поганою через падіння курсу гривні й певні питання до реалізації рефінансування комерційних банків. Нині, хоч долар щодня долає нижні планки, вимога та сама: «Геть!» Зберігаючи нейтралітет щодо НБУ, скажу, що він залишається незалежним регулятором фінансового ринку й банківської системи. І його незалежність — чи не головна вимога МВФ для відновлення співпраці з Україною, про що постійно нагадує вище керівництво держави як про один із нагальних пріоритетів.
«Кілька тижнів триває сфокусована атака на Національний банк у формі замовних спекуляцій та наклепу в медіа, проплачених мітингів під стінами НБУ і навіть спроби насильницького вторгнення в НБУ «тітушків», — ідеться на сторінці Національного банку у фейсбуці. — Мета атаки — створити керований інформаційний хаос, щоб дискредитувати НБУ і реформу з очищення банківського сектору, змінити керівництво та у майбутньому вдатися до ручного управління НБУ; уникнути відповідальності та необхідності повертати державі виведені з ПриватБанку кошти; стати на заваді співпраці України з міжнародними партнерами та насамперед МВФ, який підтримує позицію держави, що колишні власники збанкрутілих банків повинні повернути державі кошти».
Суть зрозуміла й очевидна. Сумно, що молодь, не усвідомлюючи своїх (як багатьом здається, наївних) дій, під впливом старших за віком і «старших» за рангом, дозволяє втягнути себе у цей карнавал невігластва й відвертої шкоди своїй країні. А мине небагато часу, й за це буде ой як соромно.