Не вір очам своїм! Так хочеться відреагувати у дуже багатьох випадках, коли йдеш столицею. Але від реп’яхів руйнації, які переслідують майже на кожному кроці, не заховатись. Їх не обминути. Тому й спотикаєшся, мимоволі звертаючись до здорового глузду тих, що ставлять пастки, аби заманити клієнта. Марно. Павутиння чекає вас скрізь. Саме про це кричить (!) величезними літерами на жаргоні бізнесменів «замануха» над одним з кіосків: «Найдешевші ціни». Той, хто це писав, звісно, в школі вчився абияк, жив за рахунок підказок. З дитячих штанців виріс і тепер хоче процвітати, оббираючи співгромадян. Різниці між товаром і ціною для нього немає: головне прибуток. Такий «розумник» демонструє не лише власну неграмотність, а й прищеплює її дітям, які читають вивіски, сміється над байдужістю і безпечністю владних структур, що мають дбати про порядок, в тому числі й мовний, у нашому домі.
Біда в тому, що спеціалістів з «найдешевших цін» розвелось у нас дуже багато. Сидять вони не лише в кіосках, але і в керівних кабінетах. Кожен з нас відчуває це мало не на кожному кроці. Обмеженість мислення, мізерні знання при величезній жадобі наживи роблять таких людей особливо небезпечними для суспільства. Адже шкоди вони завдають на багато років. Скажімо, під гаслом «Найдешевші ціни» в столиці розпочинається Оболонський проспект. Свого часу таємничий «хтось» запропонував побудувати на ньому, якраз над лінією метрополітену, торгово-розважальні центри. Громадськість протестувала. Але ж спеціалісти з цін нікого, крім себе, не чують. Дорогу перегородили. При цьому вдвічі звузили проїжджу частину і не гребують використовувати її залишок для паркування автотранспорту. Результат? Оболонський проспект тепер лідирує серед вулиць столиці за загазованістю. Тим часом міська влада гордо повідомляє, що торік у Києві на природоохоронні заходи витратили 500 млн грн, але цього не досить. Ось вам прямий зв’язок між «найдешевшими цінами» і управлінням містом: якщо одна рука перегороджуватиме вулиці для створення заторів, інша ніколи не назбирає коштів для ліквідації екологічного лиха.
Подібне відбувається і в економіці. Майстри «найдешевших цін» переконують нас, що краще ввозити поношений одяг з Європи, ніж розвивати вітчизняну легку промисловість, на території колишніх заводів облаштовують склади імпортної продукції. Одне слово, державу перетворюють в територію для збуту чужинського краму. Не забули вони й про село. Ні воно, ні люди в ньому так званим інвесторам не потрібні – їх цікавить лише земля. Чи не тому так активно винищується тваринницька галузь: де немає ферм, там люди зайві. Особливість такого підходу в тому, що ціни на енергоносії і техніку для селян особливо згвинчують напередодні жнив: щоб за безцінь віддавали вирощене, а заодно й вирізали корів.
Оте «найдешевші ціни» — не безневинна помилка неграмотного кіоскера. Під таким гаслом йде планомірне оббирання народу. За «найдешевших цін» все дорожчає, а людське життя дешевшає. Давно час замислитись над цим.