Час летить стрімко, ніби птах: майнув крилом — і вже не наздоженеш. Навіть у межах одного життя можна відстежити разючі зміни, що сталися в різних галузях завдяки технічному прогресу. Скажімо, на зорі минулого століття як дивовижу сприймали паротяг. А нині він — надбання історії.
Цю історію, точніше, старі парові машини відновлюють у депо селища Цвіткове на Черкащині. За радянських часів тут була паровозна база, на якій утримували понад сотню локомотивів.
І хоч перших сталевих коней відтіснили тепло- й електровози, паротяги слугували залізниці аж до 1998 року, але перебували, так би мовити, на іншій посаді. З їхньою допомогою опалювали депо Миколаїв, Херсон, Знам’янка, імені Тараса Шевченка та Христинівка. Їх брали в оренду цукрові та молокопереробні заводи.
Коли в Олександрії вийшла з ладу котельня, два паротяги справно обігрівали це шахтарське містечко. Працівники депо пам’ятають, як узимку 2008-го цвітківський паровоз виручив Одесу-Сортувальну під час екстремальної ситуації з опаленням. Після того навіть провели мобілізаційні навчання: керівникам структурних підрозділів залізниць країни показали, як застосовувати паротяги в надзвичайних ситуаціях.
«Сома» забрали в Донецьк
Нині в депо паротягів поменшало. Неперспективні зразки пішли на брухт, а ті, що мали пристойніший вигляд, відреставрували й прилаштували на почесних місцях на кількох станціях. П’ятеро поїхали в Донецьк, де тоді створювали музей Донецької залізниці.
Серед інших у Черкащини відібрали чудовий паротяг, який машиністи лагідно називали «Сомом». Це майже стотонна потужна залізнична машина 1941 року випуску. Чи не до самої експропріації часів влади донецьких цей паротяг орендувала київська турфірма «Джерело» і катала Україною, Росією та Європою багатих туристів з Німеччини, Нідерландів, Британії, США, Японії, Швеції. До паротяга, який у каталогах європейських турфірм називали «вікном в Україну», чіпляли готель на колесах — кілька старовинних відреставрованих вагонів, у кожному з яких було по сім купе. Під перестук коліс туристи могли прийняти душ, піти в міні-сауну, посидіти в ресторані, а в концертній залі послухати живу музику. У складі команди, яка обслуговувала туристичний поїзд, були кухарі, музиканти, охоронці.
Колишній машиніст потяга Валерій Коваленко розповів, що найчастіше возив німців і голландців до Джанкоя, Ізмаїла, Рахова, Львова, Білгорода-Дністровського. Паротяг був дуже надійним, хоч і не надто спритним — зазвичай їздив зі швидкістю 40—45 км за годину.
Розповідають, що «Сом» пережив бойові дії на станції Дебальцеве, куди його доставили. Проте достовірна доля паротягів, відібраних у Черкащини, нині невідома. Якось в інтернеті з’являлась інформація, що сепаратисти пробували вивезти до Росії найцінніший паровоз-танк із музейної колекції й уже розпиляли на металобрухт два паровози з донецького музею — проте які саме, невідомо.
А як щодо музею просто неба
У депо станції Цвіткове тепер залишилося півтора десятка машин. Однак потреба в них є досі. Час від часу раритетні зразки викликають інтерес в істориків і кіношників. Щоб відзняти один з епізодів фільму «Будинок iз башточкою», який ілюстрував буремні воєнні роки, довелося нагодувати сталевого коня вугіллям, напоїти водою й промчати на ньому від станції Богачове до Сигнаївки. Тоді машиніст Ігор Мельник став ще й актором.
Половина раритетної техніки, як вважають майстри паровозних справ, ще може неабияк послужити людям. Хіба не доцільно повторити досвід київської турфірми? А підприємство заробляло б на цьому гроші.
Поки що ентузіасти самотужки відновлюють техніку минулого століття, вкладаючи в улюблену справу власні кошти. Ось відреставрований паротяг, якому майже 70 років. Виблискуючи свіжою фарбою, металевий дідусь радіє другому життю. Як розповідає ремонтник Дмитро Туровець, над цим довелося трудитися три роки.
Реставрують у депо ще три раритетні паротяги і два тепловози. Голова громадської організації «Асоціація збереження історії залізниць України» Олександр Гопкало, який нерідко навідується сюди зі столиці, всіляко сприяє цій справі, підкреслюючи її важливість для історії. А ще разом з ентузіастами бідкається, що, згідно з недавнім офіційним повідомленням, депо збираються розформувати. Мовляв, керівництву залізниці стало невигідно його утримувати.
За словами ремонтника Володимира Бердникова, із семи звернень у різні інстанції з цього приводу одержали дві відписки. Мовчить і Укрзалізниця.
Поділяє позицію реставраторів і Цвітківський селищний голова Валерій Полуєв: депо потрібно зберегти, воно має працювати на розвиток туризму. Тут також доцільно створити музей раритетної техніки. Чи прислухаються до цих пропозицій керівники відомства?
…А паровозу зі станції Цвіткове, який, зітхаючи, притулився на ремонтній базі поряд із побратимами, сниться зелений простір і веселий гамір пасажирів.
Ми в Google+