Не знаю, як, але нещодавно соціологи дійшли висновку, що в державі і столиці зокрема побільшало патріотів. Про це поспішали повідомити широкому загалу. Через кілька днів, уже без оголошення, неподалік Оболонської в місті Києві райдержадміністрації зрізали майже десять дерев. Їх прибрали разом із будинком побуту, розчищаючи територію для новобудови.
Якщо перше повідомлення — майже сенсація, то друге — видимий черговий внесок у знищення зелених насаджень столиці України, яку колись визнавали найзеленішим містом Європи, а тепер — найбруднішим. Чи є зв’язок між двома різноплановими новинами?
Думаю, пеньки на Оболоні змушують засумніватися в істинності тверджень соціологів. Схоже, як це практикується, висновки робили на основі словесних заяв. А здавна мовиться: «Не хвали себе сам, нехай тебе люди похвалять».Той, хто давав команду нищити дерева, безсумнівно, дуже себе хвалить і зараховує до лав патріотів, коли це йому потрібно для досягнення особистих бізнесових інтересів. Таких у нас, з огляду на те, що зробили з Києвом за останні 20 років, чимало.
Про обличчя столиці дбають за принципом «чистить солдат чоботи для старшини». Як це? Хто в армії служив, знає: носи блищать, а закаблуки про щітку і ваксу тільки мріють. Так і в столиці. Якщо в центрі й біля райдержадміністрації хоча б щось роблять про людське око, то на околицях умови життя не поліпшуються, а погіршуються.
Тим часом міська влада пропонує нову концепцію озеленення міста. Сутність її в тому, щоб парки шуміли і кожен киянин мав змогу дихати чистим повітрям. Мета прекрасна? Але на шляху її здійснення чому не навести лад, скажімо, у Маріїнському парку, де автомобілі витісняють пішоходів? І це під вікнами Верховної Ради, депутати якої теж вважають себе патріотами, клянуться в любові до зелені. На словах. Але в парку чи не найбільше автівок, які возять… слуг народу.
Цього парку автовласникам уже мало. Потихеньку стали освоювати під стоянку Володимирську гірку. І якщо Перуна колись, за свідченням істориків, скинули в Дніпро з шумом, то князя Володимира можуть посунути туди тихенько, заявляючи, що патріоти дуже люблять історію.
Чи не найнахабніше поводяться власники так званих малих архітектурних форм, якими обнесли всі станції метрополітену. Через них скоро в метро не можна буде зайти, а кількість сміття, яке там збирається, можна вписувати до найпрестижніших книг рекордів. І коли йдеш тудою, думаєш, що містом керує не міськрада, а власник базару, який прилеглу територію використовує як зону свого впливу і, звичайно, вважається там найбільшим патріотом та авторитетом, бо на закони і розпорядження влади, вибачте на слові, чхає, а диктує свої умови, зокрема і владі.
То чи побільшало у нас справжніх патріотів? Сядьмо на свіжі пеньки, що залишилися після дерев, поміркуймо. Щоб думалося краще, гляньмо на типову картину неподалік станції метро «Героїв Дніпра». Тільки не стійте на тротуарі, бо ним підвозять до кіосків пиво з цигарками і вас можуть переїхати. У небезпеці будете й на газоні — ним теж везуть товар до малих архітектурних форм. Усе це так сподобалось одному з ділків, що й собі задумав притулити на газоні кіоск. Задумав — зробив. Навкруги зелену траву покрив асфальтом. Сидить у кіоску, жде покупців, а вони не йдуть. Бо у великому магазині товар якісніший і дешевший. Кілька тижнів посидів — та й замок повісив. Але ж рану після себе на землі залишив. Природа терпіти такого знущання не може: крізь асфальт, яким накрили газон, пробився паросток тополі. Він тягнеться до сонця. Хто йде, дивується і захоплюється життєдайною силою поки що тендітного паросточка…
Чи жити йому й розвиватися, залежить від людей. Він може стати окрасою вулиці замість уже знищених дерев. Тоді захищатиме нас від сонця й негоди. Та чи дозволять люди? Бо, хоч як дивно, патріотів побільшало, а дерев стало менше. Дерева зникають справжні, які ж з’являються патріоти?