Думаю, більшість киян, чий шлях на роботу або додому пролягає центральними вулицями нашої славетної столиці, погодиться, що ходити тут небезпечно. І не тому, що на голову може впасти бурулька. А вона таки може впасти, в чому нещодавно «переконалася» моя голова. Добре, що вдягнена була у товсту шапку, тож цього разу обійшлося.
Проте небезпека чигає на пішоходів не лише з «повітря», а й на землі. Так, нещодавно вранці йду собі Хрещатиком на ділову зустріч і тут в якийсь момент розумію, що земля піді мною хитається і я разом з нею. А вже через хвилину лежу посеред вулиці, «зображуючи» зірочку. Йоги кажуть, що така поза якнайкраще розслабляє, проте на холодній плитці мені такого результату досягти не вдалося. Тому з горем навпіл і за допомогою перехожих піднялась і зрозуміла, що банально послизнулась на тротуарній плитці.
Як наслідок, шуба мокра, ніс подряпаний, а під оком може з’явитися синець. Про вщент зіпсований настрій уже не кажу. І як у такому зім’ятому вигляді йти на зустріч?! До речі, людину в мокрій шубі та ще й із синцем під оком далеко не у всі бізнес-центри та держустанови пропустить сувора охорона. Справедливо вважаючи, що таким тут не місце. Адже як поясниш людям, які вперше тебе бачать, що ти серйозний журналіст, а не безпритульний чи жебрак. Тож наслідки від такого вільного падіння відчуваються не лише фізично, а й морально.
Та правду кажучи, не послизнутись і не впасти в центрі столиці майже неможливо. Навіть якщо взути зручні чоботи без підборів. Від ідеї прогулятися в елегантному взутті взагалі варто відмовитись. Адже таке випробування для красивої пари чобіт може стати останнім у їхньому «житті». Тож взуваємо негарні, проте неслизькі валянки, дивимось лише під ноги і чалапаємо у справах. Іти з гордо піднятою головою, як доводить сумний досвід, теж не варто. Оскільки кожна друга плитка розкололась навпіл, відклеїлась і просто хитається.
Питання, яке само собою напрошується: навіщо було знімати хоч і «старий», проте все ще міцний та не настільки слизький асфальт і міняти його на цю «диво»- плитку?! Адже неприємності із плиткою трапляються щороку. В цьому постійно переконуються всі, хто ходить центральними вулицями столиці. І я не виняток. Оскільки щоранку прямуючи в офіс, проходжу повз будівлю Національного банку України, біля якого теж покладено горезвісну плитку.
Так-от, після того, як розтане сніг, пішоходи можуть «помилуватись» поламаною плиткою. І цікаво, що наступного ранку після виявлення «поломки» з’являються огорожі навколо найбільш постраждалих від зими ділянок, а разом з ними — і хлопці з молотками. Інколи складається враження, що ці майстри вже працюють у Нацбанку мало не на ставці. І знову постає запитання: чи то майстри такі вправні, чи плитка аж така якісна, що її потрібно постійно рихтувати… І якщо хтось скаже, мовляв, так негативно на покриття тротуарів впливає зима, то я впевнено протестую. Оскільки влітку ситуація навколо плитки така сама. Адже майстри стукотять своїм знаряддям праці з назвою молоток як спекотного літа, так і холодної зими. Тому не варто сподіватися, що влітку прогулянки центральними вулицями безпечні. Представниці прекрасної половини, які носять босоніжки на тонких підборах, розуміють, про що йдеться. Адже цей тоненький підбор застрягає між плитками і в результаті псується його покриття — здирається шкіра. І новенькі босоніжки незабаром перетворюються на дуже зношені. Ймовірність перечепитися за плитку і впасти, зчесавши коліна влітку, така сама, як і взимку.
Тож напрошується пропозиція: може, краще повернути асфальт? Адже від цього виграють усі — від ремонтників, які рідше його лататимуть, до жінок, які зможуть без перешкод дефілювати на підборах.