ПОСТУП 

У Європі Угоду про асоціацію ставлять у залежність до стану демократії

Дедалі рідше при згадці слова «Україна» в очах європейських чиновників спалахують іскри ентузіазму. У деяких  можна прочитати суміш жалю і співчуття, у більшості — нерозуміння і затятість.

Коло стискається

Справа екс-прем’єра Юлії Тимошенко не лише завадила Києву тріумфально підписати Угоду про асоціацію з ЄС торік у грудні. Баталії довкола долі опального українського політика істотно скоротила кількість держав-симпатиків України серед членів Євросоюзу.

Так, країни Балтії, які ще донедавна одностайно і послідовно підтримували наші інтереси в міжнародних структурах, зараз так само одностайно зайняли критичну і жорстку позицію щодо стану демократії в Україні. Саме представник Литви, голова комітету правил процедур ПАРЄ Егідіюс Варейкіс на відкритті останньої січневої сесії поставив під сумнів повноваження української делегації, мотивувавши це тим, що діє від імені політичних груп ПАРЄ. Новий голова Моніторингового комітету ПАРЄ, естонець Андрес Геркель вважає справи Юлії Тимошенко та Юрія Луценка політично заангажованими і закликав українську владу знайти необхідні інструменти, аби звільнити колишніх урядовців. Неважко зрозуміти позицію співдоповідачки з питань України естонки Майліс Репс, оскільки вона є одним з авторів славнозвісної січневої резолюції ПАРЄ, текст якої протягом останнього місяця було цитовано доволі. Можна передбачити, що критика на адресу офіційного Києва вже зовсім скоро лунатиме і від нового комісара РЄ з прав людини латвійця Нільса Муйжніекса. Вже під час свого першого спілкування з пресою у новому ранзі він заявив, що справу Юлії Тимошенко вважає пріоритетною на порядку денному ПАРЄ і пообіцяв у зв’язку з нею  відвідати Україну відразу ж після вступу на нову посаду в квітні цього року.

Очевидно, позицію щодо України Рига, Вільнюс і Таллінн формують під тиском Брюсселя. Вони як наші колишні сестри по Радянському Союзові мають дохідливо пояснити нам, як кажуть, по старій дружбі, що порушувати деякі правила поведінки у європейському домі неприйнятно.

Наші симпатики у Європарламенті переконують опонентів дати Україні шанс. Фото з сайту daylife.ua

Тихою сапою

Поки українська зовнішня політика займається переважно лише тлумаченням деталей справи Юлії Тимошенко для широкого світового загалу, наша сусідка Молдова значно випереджає нас на шляху євроінтеграції.

Цьому посприяли і результати останніх виборів у Придністров’ї, на яких переміг 43-річний Євген Шевчук. Новий лідер Придністровської Республіки  орієнтований на європейські цінності і збирається шукати взаємоприйнятний компроміс із Кишиневом, заручившись підтримкою міжнародних посередників. Якщо йому вдасться залагодити задавнений конфлікт, то це автоматично відкриє для Молдови двері до ЄС і НАТО. Але й без того дружба Кишинева з Брюсселем має вельми перспективний вигляд.  Торік у грудні сторони вирішили розпочати переговори про створення зони вільної торгівлі, взявши за зразок аналогічний документ між ЄС і Україною. Проте істотна відмінність полягає у тому, що переговори щодо Угоди про асоціацію з ЄС та створення ЗВТ  між Молдовою та Євросоюзом ідуть окремо, у той час як Київ звів два напрямки в одному документі — Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, про що зараз можна лише пошкодувати.

Ще майже два роки тому в розмові зі мною Посол Єврокомісії у Києві Жозе Мануель Пінту Тейшейра сказав, що темпи, з якими Кишинів рухається до асоціації з ЄС, випереджають Київ. Це було навіть до справи Юлії Тимошенко.  А у вересні, коли вона вже набирала міжнародного розголосу, повз увагу українських ЗМІ  пройшов промовистий факт. Європарламент ухвалив резолюцію щодо Молдови, у якій є чітке посилання на статтю 49 Договору  ЄС, яка передбачає у майбутньому приєднання цієї країни до лав Євросоюзу. Це те, про що українським дипломатам, попри значні зусилля, так і не вдалося домовитися з брюссельськими чиновниками на переговорах щодо Угоди про асоціацію.

Нью-Страсбург

Євросоюз, занурений у турботи з приводу реанімації єврозони, втратив здатність мислити стратегічно, керуючись геополітичними матеріями. Та й печія після останньої хвилі розширення  ще відчутно нуртує в ЄСівському шлунку (адже доводиться «перетравлювати» дві не найбільш благополучні країни колишнього соцтабору — Болгарію і Румунію).  Крім того, сама Україна надто часто своїми зовнішньополітичними метаннями надсилала то на Захід, то на Схід суперечливі месиджі.  Тому Брюссель не хоче ускладнити  й без того непросте життя, наблизивши до себе країну, яка однією рукою чіпляється за радянське законодавство, а другою — за  дружбу з північною сусідкою, що радше скидається на патологічну залежність.

Тож поки що Євросоюз у своєму діалозі з Україною керується ситуаційними рішеннями,  а це робить майбутнє наших відносин вельми туманним.  Тим часом відомий американський політолог Збігнєв Бжезинський пропонує європейцям заміть застосування щодо України ультиматумів і санкцій перенести штаб-квартиру Ради Європи з невеликого французького міста Страсбурга до Києва. Це одна з думок, яку політолог висловлює у своїй новій книжці «Стратегічні передбачення», що недавно з’явилася на полицях американських книгарень. У своїй роботі Бжезинський робить спробу спрогнозувати розвиток світової політики до 2025 року. На його думку, до того часу центр ваги у світі поступово пересунеться із Заходу на Схід. Тому перенесення представництва Ради Європи до давньої столиці Київської Русі «на нинішній схід Європи, трохи північніше Туреччини, символізувало б відновлення життєвих сил і розширення територіального простору Заходу». Звичайно, наївно сподіватися, що в ЄС  дослухаються  до порад американського політолога. Але, ймовірно, у 2025-му Брюссель пошкодує, що цього не зробив.

«Санкції — це помилковий крок у хибному напрямку»
                                   
Член британської 
делегації у ПАРЄ
Майк ХЕНКОК

Є чимало європейських політиків, які дотримуються думки, що Брюссель не повинен гальмувати Україну на шляху до ЄС, ставлячи у залежність євроінтеграцію Києва з хепі-ендом судових справ над колишніми урядовцями. Вони не заперечують того, що судова система України потребує суттєвих, докорінних змін. Проте  зміни, вважають вони, настануть значно швидше, якщо Угода про асоціацію Україна — ЄС буде підписана. Серед таких політиків — член британської делегації у ПАРЄ Майк ХЕНКОК.

— Пане Хенкок, чи вважаєте ви правильним внесення поправки щодо введення санкцій проти України у січневу резолюцію ПАРЄ?

— Як ви знаєте, під час дебатів я намагався відговорити своїх колег від внесення  цієї поправки у текст резолюції ПАРЄ і сам голосував проти неї. Я вважаю, що це безпрецедентно для такої організації як Рада Європи погрожувати санкціями. На мою думку, це помилковий крок у хибному напрямку.

— Наскільки введення санкцій у разі невиконання Україною рекомендацій ПАРЄ є реальним?

— На мою думку, санкції проти України матимуть найменший ефект, і я переконаний, що український парламент знайде спосіб їм протистояти.

— Деякі аналітики стверджують, що останнім часом у ПАРЄ помітна така тенденція: депутати голосують не згідно з партійною позицією щодо того чи іншого питання, а відповідно до національної політики своїх країн. Чи згодні ви з цією думкою?

—  Я не можу з цим погодитися. Бачте, проблема полягає, навпаки, у тому, що все більше і більше членів ПАРЄ голосують саме згідно з партійною політикою. Для мене є очевидним існування заздалегідь продуманого Європейською народною партією плану на підтримку Ю.Тимошенко. Він полягає у словесному тискові на уряд та парламент України.

— Наскільки ефективна нинішня політика Євросоюзу, який пов’язує подальший розвиток відносин з Україною, зокрема парафування і підписання Угоди про асоціацію з ЄС, зі справою Юлії Тимошенко?

— Безумовно, неправильно  ставити у залежність розвиток відносин України з ЄС з тим, чим закінчиться справа Юлії Тимошенко. Це несправедливо, і у будь-якому разі не призведе ні до чого хорошого.

— За вашим прогнозом, наскільки реальне підписання Угоди про асоціацію під час 16-го саміту Україна — ЄС у грудні цього року?

— Підписання цього документа наприкінці нинішнього року може і повинно принести обом сторонам реальні дивіденди. Я повністю підтримую таку позицію і робитиму все від мене залежне, щоб у цьому питанні Україна мала якнайліпший результат.

— Пане Хенкок, як ви оцінюєте готовність української офіційної влади продемонструвати високі європейські стандарти демократії під час проведення парламентських виборів у жовтні цього року?

— Я ні миті не вагаючись висловлюю вам своє переконання в тому, що жовтневі вибори будуть вільними і чесними. Переконаний, що українська влада зробить усе можливе, щоб продемонструвати найвищі з можливих стандарти, котрі нічим не поступатимуться європейським вимогам. Я ж, зі свого боку, допомагатиму всім, чим зможу, розвиткові політичного процесу в Україні і працюватиму з тими, хто хоче встановити робоче партнерство у розбудові цієї політичної платформи.

— А коли ви востаннє були в Україні і чи  збираєтеся найближчим часом знову побувати там?

— Я був в Україні торік і сподіваюся знову відвідати вашу країну. Зокрема під час жовтневих парламентських виборів.

ДОСЬЄ «УК»

Майкл Томас ХЕНКОК. Британський політик. Народився 6 квітня 1946 року в місті Портсмут (графство Гемпшир) у родині моряка.  У 1971 році його вперше було обрано до міської ради Портсмута; у 1984 році він виграв свої перші вибори до законодавчого органу країни. Наразі є членом палати общин парламенту Великобританії від правлячої Ліберально-демократичної партії і входить до складу делегації у ПАРЄ.