Це перший повний метр у кінобіографії сценариста і режисера Андрія Іванюка (Енді Іва), який ледь не з творчої майстерні Михайла Іллєнка в університеті імені І. Карпенка-Карого спустився на революційний Майдан гідності, а звідти добровольцем вирушив на російсько-українську війну на Донбасі. Зі свого досвіду й таланту він втілив «Східняка» за допомогою Держкіно, яке надало після конкурсу сценаріїв 10 мільйонів гривень. Це майже весь бюджет стрічки.
У вітчизняних кінотеатрах фільм можна переглянути з 20 серпня. А прем’єра «Східняка» в умовах обмежених культурних акцій відбулася у знаковому столичному кінотеатрі «Жовтень». У творчу групу, яка відповіла на численні запитання журналістів після перегляду півторагодинного фільму, входять і сивоголові кінематографісти, і кілька дебютантів. Таке творче єднання спричинило кіноуспіх у пересічного глядача, хоч у сінемаснобів на «Східняка» є певні нарікання.
У фільму вже є фестивальна історія, яка розпочалася на 10-му Одеському кінофесті. Відтоді стрічку доповнено фінальними документальними кадрами, які піднімають її світоглядний рівень. У них з’являються прототипи героїв зі своєю долею — трагічною, як у «Бороди», що пішов із життя у 2020-му, і щасливою, як у «Режисера» Енді Іва, в якого чотири місяці тому народився син.
На моє запитання про політичний аспект режисер сказав: «Батькові не може бути байдуже, в якій країні житиме його дитина. Мій Тимофій житиме у вільній і незалежній Україні. А лідер-політик повинен бути на вістрі опору зі зброєю».
Пафос 33-річного батька цілком доречний, бо кінематографіст усвідомлює свій фах як літопис новітньої історії України, яку розбудовують громадяни.
Фільм аж ніяк не комедія, як його означують. Його витримано в жанрі «дорожньої історії». Він розповідає про один день двох воїнів в автомобілі, що дихає на ладан, у якому вони виконують бойове завдання на Донеччині з її широкими полями, сірими териконами й суворо-мальовничими кар’єрами. Зйомки дебютанта оператора Андрія Котляра — теж вагомий внесок у художній стрій стрічки. Він підтвердив високий рівень операторської школи в нашому кінематографі.
Краєвиди, в яких відбувається «дорожня історія», знято у Фастові та Широкому Лані — далеко від війни. Кінооператор наполягав на автентичності, але продюсери воліли не наражати на небезпеку знімальну групу за час півторамісячних зйомок.
Нещодавно у «Жовтні» відбулася прем’єра голлівудської «дорожньої історії» — трилера «Безжальний» з помітно погладшалим гладіатором Расселом Кроу, який після перерви підтвердив свою кіновагу в Голлівуді. Він класно зіграв психопата, який переслідує молоду знервовану водійку із сином. Богдан Бенюк зовнішністю й акторською харизмою нагадує світову зірку, а класом гри не поступається їй. Умови й мотиви цих кіноісторій демонструють геокоординати і соціум у виконанні вольових чоловіків.
Раселла Кроу у фільмі підтримали інші актори. У «Східняку» — бенефіс Богдана Бенюка, який робить фільм явищем. Він цілком усвідомлює свій професіоналізм у культурі і як громадянин нарікає на тотальний непрофесіоналізм в інших сферах соціуму.
Дебют Анатолія Максим’юка в дуеті з паном Богданом не назвеш беззастережним. Навіть жалкуєш, що майданівець і доброволець — сценарист і режисер Енді Ів не зіграв у своє альтер его — «Режисера», а віддав роль другові, з яким знайомий 15 років. Кіноуспіху це не посприяло, як упізнаваність і стильність Катерини Степанкової, яка зображає простувату кохану «Бороди». Її подруга (Альбіна Сотнікова) більш об’ємна в репліках і в мовчанні донеччанка. І загалом мовчазні та заземлені персонажі, з якими зводить героїв дорога, створюють виразне тло жителів, про повернення яких в Україну так багато суперечок.
Андрій Іванюк додає до них свою врівноважену аргументацію. Жінок Донеччини показано більш патріотичними та діловими, ніж їхніх чоловіків у проукраїнській зоні.
На країну очікує тривалий процес, який потребує загальнодержавної програми, адже йдеться про цивілізаційний вибір, а не лише вибір культури і мови.
У фільмі трохи нав’язливий музичний супровід і яскрава географія війни. Дивують хороші траси та прибрані під’їзди з упорядкованими тротуарами і сквериками. Але весь час глядача не полишає тривога за героїв, очікування трагічної розв’язки, хоч Бенюк акцентує гумор у характері «Бороди», з яким, до речі, не був особисто знайомий і зовні на нього не схожий. Але режисер не схибив, запросивши відомого громадянською позицією актора, який цією роллю зшиває країну. Роль, за його словами, «навантажена так, як і ролі в шекспірівському репертуарі в театрі Франка».
У картині оприявнено посттравматичний синдром майже семирічної війни, до якого різною мірою долучається і глядач. Донедавна ми щоденно чули звіти з передової з підрахунком поранених і загиблих. У молодого героя ще немає дітей, але він думає і про них, збирається їх захищати вже як офіцер, «щоб в українській армії було більше мізків». Та я й сам чув від офіцера в ООС, що найбільше йому в сучасній армії не вистачає саме мізків.
Чи дивитимуться «Східняка» на непідконтрольному сході? Продюсер Володимир Філіппов повідомив, що його попередній фільм «Червоний» передивилося в інтернеті більш як 3 мільйони жителів РФ. Тож є надія на кут зору з непідконтрольної, коли стрічка з’явиться в мережі. Як глядачам буде цей мирний день у дорозі поблизу війни із блокпостами в містах та на полустанках, де місцеві дядьки вичікують, хто переможе?
Навряд чи варто сподіватися на колективні перегляди стрічки школярами і не тільки через карантин. Фільм не перевантажений ненормативною лексикою, але… Словесна дія доволі колоритна. Західняк Богдан Бенюк відмовився грати російською, а використав її як драматичний важіль у побудові знакової ролі східняка.
Георгій-Григорій ПИЛИПЕНКО
для «Урядового кур’єра»