Слова видатного Йоганна Гете «дайте людині мету, заради якої варто жити, і вона зможе вижити в будь-якій ситуації», вочевидь, підходящі для ситуації сьогодення. Бойові дії на сході країни, на жаль, тривають. Війна — це важкі спогади та негативні емоції, які тягарем лягають на тривалий час на душі людські. Сховатися від них суспільству не під силу — занадто масштабні показники. За приблизними підрахунками, до участі в АТО задіяно 200 тисяч військовослужбовців. Однак навіть цю приблизну цифру, зауважують експерти, слід помножити як мінімум на три. Бо війна не обійшла душ матерів, батьків, дружин, дітей і друзів. Вони також опосередковано зазнали психологічних травм від війни. Люди, які про військову справу знають не з книжок, чи не першими порушують питання психологічних наслідків і можливостей їх подолання.
Налаштовувати на позитив
Так, директор Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Валентин Бадрак наголосив, що нинішня війна покалічила долі тисяч співвітчизників. Нелегко бійцям, які повертаються у мирне життя. Однак несолодко й тим, хто їх зустрічає. На його переконання, вихід слід шукати ще на полі бою — варто мотивувати бійця. Окрім бойових, ставити і завдання розвантаження, до яких долучається мирне мислення. «Чим ти займешся після повернення додому? Хто на тебе чекає? Які перші слова скажеш? Що хотів би почути?»
Чи не вперше експерти-чоловіки зробили наголос на значущості жінки-дружини у відновленні солдатів, у їхній соціалізації. За їхніми спостереженнями, від рідних залежить настрій бійця на передовій і в період адаптації в мирному житті.
Звичайно, суспільство чекає від держави серйозних кроків, спрямованих на підтримку учасників АТО і членів їхніх родин. За словами Валентина Бадрака, запровадження в парламенті інституту омбудсмена посилить мотиваційну складову бійців. Він також висловив пропозицію військовому відомству про спрощення схеми перебування на службі бійців, яких визнано обмежено-придатними до служби. «Позитивний досвід є, керівництво частин іде назустріч, але процедурна частина дуже складна», — зауважив він.
В очолюваному ним центрі також розпочали проект, мета якого — через оприлюднення історій зі щасливим продовженням налаштовувати на позитив, переконувати у налагодженні ситуацій людей, що постраждали від війни психологічно.
Історії про бійців, які зуміли знайти шляхи подолання посттравматичного синдрому, Валентин Бадрак запропонував надсилати на сайт центру. Їх спочатку опублікують там, а згодом вони побачать світ окремим виданням для широкого розповсюдження.
На сьогодні є історії двох бійців. Один з них — десантник, який втратив ногу і перебуває на лікуванні, але хоче продовжити службу. Другий — морський піхотинець без руки, який продовжив службу в армії. Історії, на перший погляд, прості, але за ними шлейф вольового вчинку, самонавіювання та активного мислення.
Побороти особисту трагедію
Посттравматичний синдром — це персональна ситуація. У найскладніших обставинах ми наодинці навіть тоді, коли поряд рідні люди. Життєві ситуації відомих людей, які потрапили у глухий кут, автор книжки «Як подолати особисту трагедію» Валентин Бадрак описує просто, вони слугують рецептом подолання важких обставин. Автор акцентує на застосуванні принципу: якщо одна людина впоралася з якоюсь проблемою, то це зможуть зробити й інші. Він озвучив рекомендації, які, на його думку, є прикладом подолання трагедій конкретними людьми і можуть допомогти підтримати дух сучасникам. Серед дієвих він назвав: здобуття нових знань (Ігнатій Лойола); зміна якості життя (Альбер Камю); робота з тілом (Беллур Айєнгар); творча діяльність (Леся Українка, Фріда Кало). Елементи технологій можуть бути різними. Людина сама повинна підібрати найближчий їй напрям під власну відповідальність.
За словами доктора психологічних наук професора Василя Осьодла, постало питання збереження цілісності сімей бійців, які повертаються з війни. На його переконання, проблему слід виносити на загал для збереження фізичного і психологічного здоров’я подружжя.
Зі сходу люди повертаються іншими, зі зміненим світоглядом. Завдання близьких — допомогти подолати відчуженість і прийняти бійця таким, яким його зробила війна, і поволі вивести із цього стану. Військовий психолог зауважив, що насамперед на дружин покладено роль головних адаптерів чоловіків у суспільне життя. Він зосередив увагу на толерантності, але не гіперопіці.
Одруженим легше
На думку спеціалістів, одруженим легше подолати період усуспільнення після війни. Діти — важлива ланка в цьому. Своєю безпосередністю вони почасти краще від психологів виводять батьків на душевні розмови. Цікавлячись батьковим перебуванням на війні, вони дають змогу обговорити проблемні й болючі сторінки життя.
На сьогодні клінічної картини посттравматичного стресового розладу не існує. Поки що спеціалісти працюють на рівні інтуїції.
А військовий медик автор розробок з йога-терапії В’ячеслав Смирнов акцентував на адаптації не лише людей, які повертаються з АТО, а й тих, до кого повертаються. Обом сторонам потрібен час і зусилля для притирки. Він поділився спостереженнями: у людини після сильного психологічного травматичного досвіду залишається відбиток у геномі. Це означає, що наступні чотири покоління успадковують «негативний ген» за типом фото чи відбитка. Вияви в наступних поколіннях можуть бути різними, наприклад суїцидальними. Як пояснив фахівець, це не обов’язково бажання самогубства. Можливо, це виявиться в інтересі до екстремальних видів спорту, алкоголю чи наркотиків, до способу життя, який веде до передчасного його завершення. Або ще така позиція, коли чоловік періодично будує сім’ю, а потім її руйнує. Чи, приміром, створює власну справу, досягає певного етапу розвитку і, здавалося б, на рівному місці полишає все, мотивуючи невдачами і невмінням довести справу до кінця.
Якщо така людина бачить приклади вдалого подолання посттравматичного стресу, то поволі й вона справляється з таким станом. Порада: вводити в соціум культуру базового розвантаження психіки і підтримки її у здоровому стані. Такі програми вже застосовують під час підготовки військових. Нині запропоновано проводити психологічну підготовку у військових частинах не лише з бійцями, а й з їхніми дружинами.