Цьогоріч після певного затишшя до активної просвітницької, громадської діяльності взялася Тернопільська організація ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка. Уже організувала чимало розмаїтих дійств: заходи з відзначення ювілеїв чи річниць видатних українських постатей Лесі Українки, Тараса Шевченка, Блаженнішого Любомира Гузара, репрезентації книжок, зустріч молоді з добровольцями. Провели акцію «Книга, що лікує» для  воїнів ЗСУ, які перебувають на лікуванні в обласному центрі, виставки, зокрема  фалеристики й порцеляни, концерт народного аматорського хору та інші. У березні, звісно, гучно звучить Шевченківська тема.

«Душі почину і краю немає»

«Скиньте з Шевченка шапку. Та отого дурного кожуха. Відкрийте в нім академіка. Ще одчайдуха-зуха», — ці поетичні рядки Івана Драча дали назву круглому столу, який просвітяни підготували для гімназистів і студентів у центральній міській бібліотеці Тернополя. Організаторка та модераторка заходу — член правління міської організації «Просвіти», викладачка Тернопільського фахового коледжу Тернопільського національного технічного університету ім. Івана Пулюя Галина Шот поставила за мету вийти з образу Шевченка як кріпака, селянського поета-романтика, який ненавидів гнобителів різних мастей. Принаймні таким усталеним цей образ нав’язували учнівській та студентській молоді впродовж минулих десятиріч, свідомо замовчуючи Шевченків національний геній, його святу любов до України та настанови, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».

Тарас Шевченко — завжди модерний та сучасний, він воїн і борець, єство, клич, бренд українського народу. Саме на цьому акцентували учасники заходу.

Із Шевченком професійною та життєвою дорогою йде народний артист України професор Тернопільського національного педагогічного університету ім. Володимира Гнатюка В’ячеслав Хім’як. Він виріс у родині, де глибоко шанували Кобзаря, часто вечорами звучали його вірші. У шкільному драмгуртку В’ячеслав грав героїв поета. Часто брав участь у Шевченківських вечорах. Коли ж вступав до театральної студії при тодішньому Київському українському драматичному театрі імені Івана Франка, читав твори саме Великого Кобзаря. Дипломна робота теж була пов’язана з його творчістю — підготував поему «Наймичка». На тернопільській сцені серед понад 100 зіграних ролей першим було втілення Шевченкового образу. Кілька років тому В’ячеслав Хім’як підготував моновиставу за творами поета «Душі почину і краю немає». Каже, що прагне читати так, щоб люди, послухавши, зронили сльозу й сказали: «Так, Шевченко — поет-геній».

Під час круглого столу з гімназистами та студентами В’ячеслав Хім’як, звертаючи увагу на назву заходу, зазначив, що Шевченко вмів по-модному, по-аристократичному, відповідно до свого соціального статусу вдягатися. На погляд актора та професора, Тарасів успіх — у його творчій спадщині, яку залишив українцям. І нам треба її вивчати, «на підставленій драбині наближатися до цієї геніальної постаті». Поет ніде у віршах не співав осанни українському народові, а постає з них як мудрий добрий батько в сім’ї, який завжди порадить, що треба зробити. «Люди, не тягніть Шевченка до себе, піднімаймося до нього сходами дедалі вище», — закликав В’ячеслав Хім’як.

Фронтовий Кобзар

Ігор Войцехівський змалечку читає Шевченків «Кобзар», на кожному етапі життя по-новому осмислюючи поетичні рядки. На Майдані будував барикади. Щойно 2014 року московський окупант поліз на українські землі, пан Ігор влився в добровольчий батальйон, зокрема прикривав дорогу життя до донецького летовища, став командиром гарматного розрахунку. Після повернення із фронту в Тернополі взявся за створення інтерактивного музею бойових побратимів. Нині працює в Музеї національно-визвольної боротьби Тернопільщини.

На зустріч просвітян з молоддю ветеран прийшов з унікальним «Фронтовим Кобзарем». Упорядником цього видання був його побратим заслужений діяч мистецтв України Сергій Пущенко, який загинув торік у лютому під час оборони Києва. Як розповів пан Ігор, у цьому фоліанті читач знайде не лише Шевченкові твори, а й оригінальні мистецькі фотоілюстрації. Зокрема чимало колажів, світлин, з яких постають хлопці-добровольці з батальйону, в якому служив пан Ігор. 

З нападом московської орди на Україну з’явився портрет Тараса Шевченка в кевларовому шоломі, з тактичними окулярами, у бронежилеті, українському пікселі. Чи варто видатного поета одягати у військову форму і так осучаснювати?

«Якщо це з добрими намірами, поклик чи порив душі, людина окрилена, то це треба робити», — переконаний Ігор Войцехівський. І навів хлопцям та дівчатам приклад з воєнного життя.

Один з його побратимів завжди виконував найскладніші бойові завдання й виходив з бою без жодної подряпини. Складалося враження, що Бог любить всіх людей, а його пестить. Проте мав певні проблеми з дисципліною. Було це в Пісках, на руїнах будівлі хтось наклеїв листівку з портретом Шевченка у військовому камуфляжі. Командир сказав цьому бійцеві: «Дивися, сам Шевченко з нами воює, а ти порушуєш дисципліну. Тобі не соромно?» І це подіяло на воїна, він із часом переглянув свою поведінку.

Шевченко воює й досі. І не лише в кевларовому шоломі, а своєю творчістю, палкими й гарячими рядками. Окремі з них самі українські воїни переінакшили на сучасний лад, щоб додати ще більшого запалу, снаги, сили духу, окреслити конкретну дію, подію чи справу.

«Якби в нас не було таких мужніх, незламних українців, які виростали на творчості Шевченка, не відомо, де ми були б нині», — почала виступ Марія Гурняк, мати полеглого на Луганщині в жовтні 2014 року Віктора Гурняка, удостоєного звання Героя України. Віктор зростав з «Кобзарем», плекав любов до України, до ближнього. Він умів цінувати все українське — від вишиванки, борщу й до Гімну та Тризуба. Був пластуном. І «во врем’я люте» Віктор став у лави батальйону «Айдар» та обороняв до останнього подиху рідну землю від ворога.   

Олександр Орляк із Тернополя загинув у лютому 2015 року неподалік Дебальцевого на Донеччині. Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Не можу сказати, з якого віку вчила своїх дітей віршів Шевченка, але напевне змалку, — зазначила під час круглого столу мати Героя Олександра Орляк. — Пригадую, записувала на диктофон, як мій Сашко декламував Тарасові поезії, зокрема «Дивлюся, аж світає, край неба палає».

Пані Олександра визначає Тараса Шевченка як символ України. Кожне покоління його, звісно, сприймає по-своєму.

Дошкільний вік Олександри Орляк минув у хаті бабусі та дідуся, де над ліжком висіли портрети дідового брата — полеглого воїна Української Повстанської Армії й Тараса Шевченка. Портрет Кобзаря вирізьбив її родич, тодішній студент. Цю роботу батьки згодом перенесли в новозбудований будинок. Спочатку портрет поставили на тумбочку, прикрасили вишитим рушником.

«Але потім, мені соромно визнавати, з деякими старими образами винесли на горище. На цьогорічне Різдво приїжджав мій молодший син з Києва, забрав з горища цей портрет і гуцульський килим, повіз до столиці. Я переконана, що наша молодь краща за нас», — підкреслила пані Олександра.

Ребрендинг і наративи

Про десакралізацію та ребрендинг образу Тараса Шевченка молоді розповіла викладачка Галицького фахового коледжу ім. В’ячеслава Чорновола Ольга Спільніченко. Є бренд Шевченко — це великий українець, пророк, видатний поет, батько народу та інше. Але нині дедалі більше говоримо про переосмислення його образу — осучаснення, наближення до теперішнього часу. З різних картин, відеороликів і зображень Шевченко постає тепер воїном, музикантом, робить селфі тощо. Якщо можна так сказати, він зійшов до нас і став учасником Майдану, воїном з народу і з народом, сучасним українцем. Проте, за словами пані Ольги, вороги і представники п’ятої колони «рускава міра» в Україні свідомо, особливо останніми роками, понижували роль Тарасового національного духу, розвивали шевченкофобію як чинник боротьби з Україною.

Зрештою, щоб розуміти і знати Шевченка, просто треба читати його твори, а не літературу про нього. Така аксіома вчительки-методиста Тернопільської української гімназії ім. Івана Франка Ольги Зарихти. На її переконання, для школярства і студентства нині мають бути основні посили, які проголосив сам Шевченко. Це мова («Я на сторожі коло їх поставлю слово»), наш генетичний код («що ми?.. Чиї сини? яких батьків?»), боротьба («Борітеся — поборете, вам Бог помагає!»), любов до України («Я так її, я так люблю мою Україну). І певна річ, не забувати про «Заповіт»: «І вражою злою кров’ю волю окропіте». У шкільній програмі не вчать містерію «Великий льох». Це розплата за нашу любов до ката, тобто московита, за наш тривалий компроміс із ворогом.

Гімназисти, студенти на заході також брали участь в обговоренні. Студент Дмитро Перегінець переконаний, що Шевченка треба ставити молодим за приклад як борця за Україну, українців. Гімназистці Софії Білик хочеться дізнатися під час вивчення творчості великого поета більше маловідомих фактів з його життєпису.

Голова Тернопільської «Молодої «Просвіти» Інна Макух  каже, що віршами, життям Кобзар прагнув викарбувати з нас борців, воїнів, патріотів. «Можна дискутувати, чи був він ловеласом, модником, але, як на мене, це відвертати увагу від справді важливих речей для нас».

Промови й дискусії під час круглого столу тернопільських просвітян супроводжували пісні на вірші Тараса Шевченка у виконанні Людмили Червінської та бандуристок Марії Кормило й Анастасії Гаврилишин з музичної школи №1 імені Василя Барвінського.

Лесь ЯВОРІВ
для «Урядового кур’єра»