СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА
Слобожанські парижани й парижанки мають активну громадську позицію, працюють багато, одягаються скромно
Коли промовляємо слово "Париж", у багатьох із нас завмирає серце. Адже це місто веселощів, краси й вічного кохання. Принаймні, така в нього репутація... Однак щоб усе це відчути, не обов'язково їхати за тридев'ять земель у столицю Франції. Якщо ввімкнути хоча б трішечки фантазії, чимало цікавого можна побачити й у селі Паризькому, що в Первомайському районі на Харківщині.
Тут живуть гонорові мешканці, які інакше ніж парижанами себе не величають. Саме так називають їх сусіди і навіть трішечки заздрять через те, що назва села зробила його жителів знаменитими. Час від часу в Паризьке приїжджають журналісти з радіо, телебачення та газет, щоб поспілкуватися й подивитися на їхнє життя-буття. А нещодавно селом прокотилася чутка, що про українських парижан зніматимуть фільм. Місцеві жителі, особливо прекрасна половина, не розгубилися й приміряють на себе ролі знаменитих французьких кінозірок -Мілен Демонжо, Фанні Ардан і Софі Марсо.
"Паризьке джерело"
Так романтично, як виявилося, назвали вони і свій невеличкий кооператив з відбудови та ремонту місцевого водогону, який розв'язав торік одну з найболючіших проблем села -забезпечення питною водою. Реанімувати водогін вдалося завдяки програмі ООН з розвитку місцевого самоврядування. Голова Первомайської районної ради Андрій Біда розповів, що реалізовувався проект у чотирьох із 18 місцевих сільрад. Конкурс був прозорим і зрозумілим - хто перший вийде з ініціативою, обгрунтує її документально та підніме громаду, той і переможе. Жителі невеличкого села Паризького, де проживає всього 87 осіб, виграли його чесно - завдяки своїй громадянській активності.
- Наші люди давно потерпали від нестачі питної води - старий водогін не працював майже 17 років, а єдина на все село криниця напувати усіх не спроможна, - розповідає голова кооперативу "Паризьке джерело" Сергій Гущенко. - Не раз доводилося повертатися від неї з порожніми відрами. Копати інші намагалися, та все даремно - до грунтових вод дістатися не вдавалося. Як тільки жителі села почули про можливість відремонтувати водогін у складчину з ООН, вмовляти їх не довелося. Вони відразу погодилися з висунутою умовою - вкласти в реалізацію проекту частину власних коштів. Більше того, наші селяни зібрали не 5, як вимагалося, а аж 7,5% грошей.
Тож зараз, як стверджує Сергій Гущенко, вода є в кожному дворі, а криниця як єдине у селі джерело стала місцевою реліквією. Її тепер так і представляють гостям...
Феміда проти громади?
На позабюджетні кошти у Паризькому побудували минулого року не лише водогін, а ще й встановили вуличне освітлення. Тепер сільські квартали (а це всього 36 дворів) засяяли довгоочікуваними вогнями. Можливо, освітлюються вони не так яскраво, як знамениті паризькі вулиці Мулен Руж чи Сен Жермен, але селяни повністю задоволені тим, що мають, і від усієї душі вдячні місцевому підприємцю Олені Грищенко за виділені на потреби громади кошти.
- У села, нехай і невеликого, де розвивається соціально відповідальний бізнес і активна громада, що повірила у власні сили, - непогані перспективи для подальшого розвитку, - каже голова Суданської сільської ради (до її складу входить і село Паризьке) Олександра Череватенко. -Таке село не помре, а ті його жителі, що подалися на заробітки до Росії, незабаром повернуться додому. Не заважали б тільки чиновники, які, здається, лише до цього й покликані...
Олександра Павлівна нарікає, що сільська громада, відбудувавши водопровід, зіткнулася з формалізмом чиновників екологічної прокуратури і він може коштувати місцевому бюджету 36 тис. грн. Саме таку суму збитків нарахували правоохоронці за буцімто завдану довкіллю шкоду - вирубування ділової деревини. Де знайшли її - невідомо, адже водогінна траса з моменту її будівництва прокладена в лісі, й це місце позначено на карті лісівників. Цю ділянку, на якій, до речі, ніхто нічого не садив і яка, звичайно ж, заросла, прочистили бульдозером. Діаметр найбільшого дерева становив... 10 см, що аж ніяк не підпадає під назву "ділова деревина". Однак незаперечні факти, за словами сільського голови, - не доказ для представників Феміди, котрі займаються лише тим, щоб знайти цапа-відбувайла, на якого й збираються повісити так звані збитки.
"Єлисейські поля" Надії Семендяєвої
Чи не найчастіше серед ініціаторів добрих справ односельці називають ім'я місцевого підприємця Надії Семендяєвої. Саме вона, за їхнім твердженням, і є уособленням справжньої француженки: струнка й темноволоса. Хіба що без манікюру, макіяжу і вишуканої зачіски.
- До цього не спонукає робочий графік корінної слобожанської парижанки, - каже пані Надія. - День починається не з модних салонів. Підйом, зазвичай, о 5-й ранку - потрібно подоїти корів, попоратися по дому та по господарству. Відбій - далеко за десяту вечора.
А якщо посівна чи жнива, то клопоти подвоюються, адже Надія Семендяєва - ще й господиня 70-гектарного клину. Її "Єлисейські поля" завжди вчасно засіяні, добре доглянуті, чим і відрізняються в окрузі від інших. Праця на землі, за словами пані Надії, - це зарядка для душі, але дуже важка зарядка. Взятися за землеробство її, бухгалтера за освітою, змусила та ж сама обставина, що й багатьох інших підприємців: у 2002 році розвалився місцевий колгосп, роботи ніякої не було, а в домі - два студенти, яких потрібно утримувати. І вони з чоловіком наважилися взяти в обробіток землю. Страшно було й важко, та й тепер нелегко, але залишати годувальницю не збираються. Більше того, Надія Семендяєва переконана, що праця на землі - це ще й запорука вічної молодості слобожанських парижанок.
- Ви тільки погляньте на наших жінок, - каже пані Надія, - багатьом уже виповнилося по 60 і 70 років, а вони, дякувати Богові, і в домі пораються, і по господарству, і в городі. А які квіти вирощують на своїх обійстях!
Наймодніший бутик - "Барабашово"
Думку Надії Семендяєвої поділяють й інші жительки села Паризьке - Ганна Савіна, Єфросинія Бережна, Галина Ладигіна, Раїса Титаренко. Жінки стверджують, що й справді за щоденними селянськими клопотами старіти ніколи. Колись усі вони працювали на фермі, тепер - домогосподарки. У вільний від роботи час традиційно збираються у сільському магазині "Париж", який слугує їм ще й культурним, психологічним та інформаційним центром. Тут за душевними розмовами позбуваються стресів, обговорюють різні сільські події й навіть дізнаються про останні модні тенденції.
- Одягаються наші жінки - і старші, й молодші - скромно, в основному на ринках: міцевому - у Первомайську та на "Барабашово" - у Харкові, - зазначає продавець Валентина Шураєва. - До речі, останній і є нашим наймоднішим бутиком, оскільки крам там порівняно з райцентрівським ринком набагато дешевший. Тож кожна сім'я старається викроїти з сімейного бюджету 300-400 гривень, щоб купити там обновки. Благо, електрички ходять від нас у Харкова регулярно.
Слобожанські парижанки зізналися також, що на відміну від французьких, які харчуються зазвичай у кафе, полюбляють куховарити. Охоче готують, наприклад, страви з української кухні - салати, борщі і смажені або ж запечені гуси з яблуками. Усе - домашнє, екологічно чисте і смачне.
ДОВІДКA "УК"
Європейська назва селу дісталася, за розповідями місцевих жителів, завдяки його засновникам - переселенцям з Білорусі, які організували у 1929 році на узліссі комуну. І назвали її на честь Паризької комуни - першої пролетарської революції і першого уряду робітничого класу, що проіснував у столиці Франції 72 дні. Спочатку поселення так і називалося Паризька комуна, а вже пізніше його назва скоротилася до одного слова Паризька. Перед Великою Вітчизняною війною змінили закінчення. З того часу село називається Паризьке.
Світлана ГАЛАУР,
"Урядовий кур'єр"
Харківська область