Знайомство з військовими Армії оборони Ізраїлю Цва хагана ле-ісраель (скорочено Цахал) почалося ще в поїзді, яким я їхав до міста Хайфи з тель-авівського аеропорту Бен-Гуріон. У нас на залізничному транспорті можна побачити озброєних вояків хіба що під час проведення якоїсь операції, а в Ізраїлі військовослужбовці Цахалу запросто їдуть додому на відпочинок чи з дому на службу з автоматом за плечима.

Пізніше дізнався, що такий наказ (солдати бойових частин, покидаючи військові бази, повинні мати із собою зброю з боєкомплектом) було ухвалено ще в 1979 році, бо військовослужбовці Ізраїлю мають бути щохвилини готові відбити атаку ворогів, що оточують з усіх боків ось уже понад 70 років. За цей період Ізраїль пережив дев’ять повномасштабних воєн, які доводилося вести ще й на кількох фронтах одночасно проти ворога, що переважав його за чисельністю. У першу війну Цахал протистояв арміям одразу п’яти арабських країн.

Тому ізраїльські чоловіки та жінки з погонами зброю майже не випускають із рук. Доводилося бачити у Хайфі солдатів, які навіть до моря приходили з автоматами. На березі її акуратно складали й виставляли охорону з кількох бійців. Самі ж ішли купатися. Хоч купанням водні процедури підрозділу в одязі назвати було важко. Мабуть, солдати відпрацьовували якийсь норматив, після чого мокрими (але бігом) поверталися в розташування військової частини.

І хлопці,  й дівчата

Нам, українцям, є чого повчитися в ізраїльтян: служба в армії, захист рідної країни тут вважають святим обов’язком кожного громадянина. Тому хлопці й дівчата, яким виповнилося 18 років, не лякаються повісток в армію. Три і два роки служби відповідно — для них важливий, обов’язковий урочистий етап у житті.

На строкову службу призивають усіх громадян Ізраїлю, навіть тих, хто має подвійне громадянство і на час призову не проживає на території Єврейської держави.  Торік восени Цахал дав зброю в руки 540 новим репатріантам. Із них 308 — з України.

До речі, призовники в Ізраїлі самостійно визначають, де проходитимуть службу. Для цього вони складають тести, за їхніми підсумками новобранцеві надають перелік військових спеціальностей, на які він підходить за своїми даними. З цього переліку призовник може обрати три позиції. І Цахал зробить усе можливе, аби хлопець чи дівчина отримали розподіл в одну з обраних військових частин.

Дівчата служать в ізраїльській армії нарівні із хлопцями (від призову звільняють хіба вагітних та заміжніх і тих, хто має релігійні переконання). Єдина різниця між ними полягає в тому, що хлопці повинні спати принаймні шість годин на добу, а дівчата — сім (кажуть, що більше часу на відпочинок бійцям  із кісками потребує фізіологія).

Жіноча частина армійського підрозділу огороджена невисоким тином. Будь-який хлопець, навіть командир, заходячи на цю територію, повинен голосно кричати: «Чоловік у жіночому гуртожитку!» Дівчата теж мусять чинити так само.

Хай там як, а керівництво Цахалу цінує службу представниць слабкої статі. Воно стверджує, що бійці з кісками — чудові інструктори з водіння джипів і танків, зв’язківці, снайпери, охоронці на блокпостах на в’їздах та виїздах з міст.

Не можна не згадати солдатів-одинаків, або, як їх тут називають, «хаяль-бодед», які під час проходження служби не мають близьких родичів в Ізраїлі. Майже завжди  це нові репатріанти, про яких Цахал дбає особливо: «хаяль-бодед» отримує вище, ніж в інших товаришів по службі, грошове забезпечення (у бойових частинах — 3500 шекелів, а не 1370, як інші, в тилових — 2,6 тисячі). Статус одинака надає військовослужбовцеві право не лише отримувати допомогу за оренду житла, звільнення від муніципального податку, рахунків на електро-енергію, а й талони на продукти харчування.

До речі, для кожних шести солдатів-одинаків Цахал винаймає чотирикімнатні квартири, у трьох кімнатах з яких живуть по двоє військовослужбовців, а четверта — вітальня.  Воякам командири щомісяця вручають картку для міжнародних телефонних розмов із батьками на півтори години.

Одне слово, в ізраїльській армії завжди панує дружня, сімейна обстановка. Тут немає дідівщини, поважають особистість, а слово «патріотизм» — не порожній звук. Понад те, навіть у відбірних військових частинах командирам доводиться відповідати на дзвінки стурбованих матусь, які цікавляться, як повечеряв їхній син чи дочка. При цьому деякі матусі (прочитав у місцевій пресі), не бажаючи витрачати дорогоцінний час на розмови з якимись лейтенантами, звертаються до начальника Генерального штабу. Із цього приводу канцелярія начгенштабу в 1983 році звернулася до широкої громадськості із проханням не турбувати генерального в суботу.

Замість стройової — марш-кидок

А ще в ізраїльській армії не витрачають часу на стройову підготовку. «Армія — не для парадів!» — стверджують тут. Солдатів у Цахалі вчать воювати. Тож замість того, щоб годинами тягнути носок на плацу чи тупо «ходити коробками», воїни здійснюють багатокілометрові марш-кидки, постійно вправляються у стрільбі з усіх видів озброєння й досконало вивчають техніку.

У Цахалі не знайдете генерала, старшого за 50 років. А начальник генштабу не може обіймати посаду понад чотири роки. Світ, наприклад, облетіло фото зустрічі нинішнього начгенштабу армії оборони Ізраїлю Гаді Айзенкота із сином — бійцем спецназу «Маглан», який ні секунди не ховався в тилу і пройшов найгарячіші точки палестинсько-ізраїльської війни від початку й до кінця. Батько не стримував сліз, побачивши сина живим і здоровим на передовій після чергового місива на кордоні.

Заслуговує поваги й поведінка міністра оборони Ізраїлю, який заступився в суді за звичайного солдата Азарія, який застрелив палестинця, що напав із ножем на  його товаришів по службі. Керівник оборонного відомства назвав Азарія чудовим солдатом, який діяв за статутом.

На бойовий дух Цахалу  впливають екскурсії призовників на кладовище Армії оборони Ізраїлю. Тут поховано військовослужбовців, які загинули у воєнних конфліктах різних років. Могили рядових солдатів нічим не відрізняються від тих, де покояться генерали. На простих пам’ятниках, позбавлених прикрас, викарбувано лише ім’я, військове звання героя, місце і дати народження та смерті. Адже в Ізраїлі високо цінують кожного загиблого, не зважаючи на військові звання.

ЦІКАВІ ФАКТИ

1. Армія Ізраїлю налічує 176,5 тисячі осіб. 565 тисяч — її резерв. Мобілізаційний ресурс — понад 3 мільйони, зокрема 2,5 мільйона придатних до військової служби. На 1000 осіб населення Ізраїлю припадає 21,3 військово-службовця. Це найвищий показник серед розвинених країн.

2. Цахал виконує не лише військові функції, а й сприяє єврейському відродженню: у розпал війни за незалежність в армії впровадили комісію…  з івритських імен, одним із завдань якої була відмова військовослужбовців від імен, прізвищ і назв неєврейського походження. Івритизація торкнулася навіть назв озброєння: американські літаки F-15 стали називати «Баз» («Сокіл») і «Раам» («Грім»), а F-16 — «Нец» («Яструб»), «Барак» («Блискавка») та «Суфа» («Буря»).

3. В ізраїльській армії майже немає кашкетів — їх скасували в 1982 році з міркувань економії (немає, мовляв, сенсу витрачати на кашкети військовий бюджет). За 10 років до цього зникли берети. Щоправда, їх повністю не скасували, а дозволили носити не на голові, а складеними на плечі.

4. 1958 року армійське керівництво встановило для військовослужбовців-контрактників, які вивчатимуть арабську мову, надбавку до зарплати обсягом 10%. Жага до знань, помножена на матеріальний стимул, сприяла тому, що наступного року арабську вивчало майже 300 офіцерів.

До речі, контракт з офіцерами в Цахалі підписують щоп’ять років. Це сприяє постійному оновленню офіцерського корпусу. 1961-го старші офіцери отримали службові авто: спочатку дешеві та не вибагливі «сітроени», які отримали назву «де шево», а через чотири роки —  ізраїльські «кармелі».

5. 1990 року було ухвалено рішення не просувати по службі товстих офіцерів. А через рік у Цахалі перестали випускати робочу військову форму маленького розміру. Тому середній зріст ізраїльського солдата-чоловіка становить 174 сантиметри, а жінки — 160 сантиметрів.