Письменник
Сергій ЖАДАН
Один з найяскравіших письменників сучасної української літератури Сергій Жадан живе в Харкові. Але, як і личить справжньому знавцеві людських душ, він не обмежується рамками одного міста: багато подорожує і так само плідно працює. Загалом творчість Сергія Жадана справедливо можна назвати «новою українською прозою», бо в ній автор відкриває читачеві світ, побачений очима молодої, не байдужої до життя людини, наділеної почуттям гумору та гострою іронічністю.
Торік за мотивами творів письменника в столичному театрі імені Івана Франка поставили п’єсу «Гімн демократичної молоді». Як працювалося над цим проектом, а також про інші літературно-мистецькі проекти наш кореспондент попросила розповісти самого Сергія Жадана.
Від театру — до футболу
— Сергію, для тих, хто ще не встиг побачити вашу спільну з франківцями роботу, розкажіть, будь ласка, про що ця п’єса, адже вона дуже відрізняється від оригіналу твору «Гімн демократичної молоді»…
— Ми з режисером Юрієм Одиноким взяли за основу одне з оповідань книжки «Гімн демократичної молоді» й доповнили його кількома сюжетними лініями. Кінцевий варіант справді відрізняється від того, що є в книзі. Режисеру важливо було підкреслити ліричну складову вистави, тому п’єса вийшла не такою жорсткою, як оригінал. Вийшла така ліро-епічна історія про 90-ті роки минулого століття.
— Цей спектакль розрахований передусім на молоде покоління глядачів. Що ви як автор хотіли донести до них, скільки часу витратили на написання сценарію та наскільки складно було працювати над ним?
— Та ні, я не вважаю, що вистава розрахована лише на молодь. Тим більше, сьогоднішні двадцятирічні, цілком імовірно, просто не пам’ятають тих реалій — адже на початку чи в середині 1990-х були зовсім юними. Тому жодного розрахунку в цьому плані не було, принаймні з мого боку. Працювати було нескладно, працювати було цікаво.
— Чи продовжуватимете таку пробу пера й у майбутньому?
— Не знаю, чесно кажучи. Наразі маю інші творчі плани.
— Торік ви реалізували ще один досить несподіваний літературний проект, виступивши одночасно автором і упорядником збірки «Письменники про футбол». Як народилася ця ідея і настільки любите гру мільйонів, за яку футбольну команду вболіваєте?
— Я з дитинства цікавлюсь футболом, тому аж таким несподіваним цей проект не є. Ідея виникла після того, як ми з видавництвом «Клуб сімейного дозвілля» зробили дві попередні антології — «Декамерон» та «Метаморфози». Футбольна ідея виникла сама по собі, під впливом Євро. Цікаво було зібрати тексти за тематичним принципом. А вболіваю я за «Металіст».
— Що ще цікавого є у вашому творчому портфелі, зокрема до Євро-2012?
— Ми робимо кілька «футбольно-літературних» проектів з німецькими та польськими видавцями. Я поки що не буду розповідати, оскільки все це в процесі. Але може вийти щось дуже цікаве.
— Ви тривалий час співпрацюєте з популярною харківською музичною ска-групою «Собаки в космосі». З чого все почалося і чим збираєтеся порадувати своїх фанів у недалекому майбутньому?
— Почалося з того, що 2007 року ми вирішили зробити кілька спільних композицій як експеримент. Експеримент нам сподобався, ми записали диск. Об’їздили з виступами багато міст та країн. Нині пишемо наступний диск. Сподіваюсь, до весни зробимо.
Сергій Жадан (відкорковує шампанське) вважає, що в будь-якій грі має перемагати дружба.
Фото з архіву Сергія ЖАДАНА
Найкраще працювати протягом року
— В одному зі своїх інтерв’ю ви сказали, що дехто може любити вас як письменника, а дехто — ненавидіти. Отже, ви не намагаєтеся сподобатися тим, для кого пишете, чому?
— Людям не подобається, коли ти намагаєшся їм сподобатись. Принаймні розумним людям.
— Що допомагає вам тривалий час утримуватися на хвилі популярності не лише в Україні? Можливо, те, що ви «багатоверстатник»: поет, прозаїк, есеїст і перекладач?
— Мені здається, «хвиля популярності» — це не зовсім літературний термін. Хтось ці книги читає, хтось — ні, так у принципі завжди було. Якось штучно розганяти хвилю популярності мені видається недоречним. Та й безнадійним.
Який із видів вашої творчості найбільше вам до душі і що, окрім винагороди, змушує вас братися за перо?
— Я намагаюсь не братися за те, що мені не до душі. А братися (крім винагороди) змушує те, що мені це цікаво.
— В яку пору року і доби найкомфортніше працюється? Чи є у вас робочий графік?
— Найкраще працюється зранку і протягом цілого року. Щодо робочого графіка, то ніколи його не мав. Мені здається, що робота за графіком принижує, перетворює тебе на машину. Відповідно, ти не так працюєш, як убиваєш свій час. А часу зазвичай це не подобається, він мстивий. Водночас упевнений, що працювати потрібно постійно. Оскільки це дисциплінує й надає бодай якогось виправдання всьому, що ти зробив. Навіть якщо не виходить те, що задумувалось, завжди можеш сказати: принаймні я спробував.
— Серед сучасних літераторів у вас один з найвагоміших творчих доробків, який, до речі, не залежується на полицях книжкових магазинів. Що порадите молодим і обдарованим авторам, щоб їх також читали?
— Більше читати інших, мабуть.
— Для літературного стилю Жадана характерний вжиток розмовної та нецензурної лексики. Як гадаєте, без неї ваші твори були б менш читабельними?
— Вони були б менш переконливі, гадаю. В будь-якому разі, не думаю, що цю лексику можна використовувати з метою читабельності.
— Хтось із колег-письменників сказав якось, що в творах Сергія Жадана — інша естетика лайки. Чи може бути в лайки естетика взагалі?
— Я б говорив радше про стилістику, а не про естетику. Про стилістичну достовірність і про тематичну вмотивованість.
Вірші і проза співіснують
— Поетичною творчістю ви, як відомо, наснажилися від своєї тітки, а від кого дісталася така гостра іронічність, адже з вигляду ви дуже м’яка й лагідна людина?
— Так, моя тітка Олександра Ковальова — професiйна лiтераторка, член Спiлки письменникiв України. Ми часто спiлкувалися, і вона давала читати менi книжки, слугувала взiрцем... Коли я в 10—11 класi почав писати вiршi, вона критикувала, радила щось — i це була конструктивна критика. Тітка, як і я, теж дуже іронічна людина. Щоправда, в її текстах цього немає. Гадаю, у нас різні творчі методи.
— Оскільки на початку літературної стезі ви заявили про себе як поет, чи важко було перейти на прозу?
— Перехiд вiд вiршiв до прози вiдбувся органiчно, i нині проза й вiршi в мене спiвiснують. Я можу писати одночасно те й те, багато публiкую. Проте як вiршi, так i прозу можу писати лише пiсля певного марудного перiоду пiдготовки, осмислювання, формування нюансiв. Коли я сiдаю вже писати, то досить чiтко уявляю, що буду писати. Все залежить вiд сконцентрованостi: якщо вона є, то виникають якiсь iдеї, думки. Коли вони вже сформованi в головi, то швидко все переношу на папiр. Довго виношую та складаю. Якiсь осяяння трапляються дуже рiдко.
— Ви один з небагатьох харківських письменників, які розмовляють українською мовою навіть у побуті. Хто прищепив вам любов до неї?
— Філологічний факультет. Я ж український філолог, у мене це на рівні постійної підготовки до сесії.
— У день святкування Міжнародного дня рідної мови ви закликали співвітчизників не бути пасивними у відстоюванні прав української мови. Що, на ваш погляд, належить зробити, щоб державна мова не стала пасинком?
— Нею потрібно спілкуватись. Мені здається, цього в принципі цілком достатньо.
— І насамкінець хочу запитати: ви щаслива людина і що таке, за вашими критеріями, щастя?
— Це передусім внутрішня рівновага, зумовлена цілковитою узгодженістю із зовнішніми обставинами.
Світлана ГАЛАУР,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій ЖАДАН. Народився 23 серпня 1974 року у місті Старобільськ Луганської області. В 1996 році закінчив Харківський національний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди. У 1996—1999 роках навчався в аспірантурі, а з 2000 року був викладачем кафедри української та світової літератури університету.
Автор багатьох поетичних і прозових літературних творів, значна частина яких удостоєна численних національних і міжнародних нагород та перекладена тринадцятьма мовами.
Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя в Україні. Віце-президент Асоціації українських письменників, лауреат видавництва «Смолоскип», Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» і поетичного фестивалю «Київські лаври». У 1999 році нагороджений премією Бу-Ба-Бу за найкращий вірш року. А в 2001—2007 роках його твори визнавалися найкращими книжками року.