У складі Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, який 2014 року евакуювали на українську територію, працюють вісім інститутів, три факультети, шість коледжів та три ліцеї. Понад 8 тисяч учнів та студентів здобувають у них освіту. За словами ректора вишу Сергія САВЧЕНКА, нині вже не йдеться про виживання, а є всі підстави говорити про новітній розвиток. Про це ми з’ясували під час розмови.
— Сергію Вікторовичу, знаю, що певний час по переїзді були проблеми з організацією навчального процесу, з матеріальною базою, фінансами тощо.
— Зате нині ми відходимо від дистанційної системи, яка домінувала 2014-го, переходимо до стаціонарного навчання як основи нашої роботи, порушуємо питання про подальший розвиток.
Результатом копіткої роботи стали показники вступної кампанії цього року. Загалом в університет та його відокремлені підрозділи зараховано понад 3000 осіб, що майже на 30% більше порівняно з минулим роком. І це найкращий результат прийому серед тимчасово переміщених вищих навчальних закладів Луганської та Донецької областей. А набір ще триває до 20 вересня.
У зв’язку з ухваленням Закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення права на здобуття освіти осіб, місцем проживання яких є територія проведення антитерористичної операції» при приймальній комісії нашого вишу на базі Центру допрофесійної освіти було створено освітній центр «Донбас — Україна». Він активно допомагає усім випускникам шкіл, що живуть на не підконтрольній Україні території й у населених пунктах, розташованих поблизу лінії зіткнення.
— Тобто новий закон працює успішно?
— Так, спрощеною процедурою вступу без результатів ЗНО на сьогодні вже скористалися майже 200 осіб, які прийшли до нашого вишу. В області ця цифра вп’ятеро більша. Дітям дали шанс, бо ситуація, в якій вони опинилися, надто похмура. Це або навчання в Росії з дуже сумнівними перспективами в подальшому, або у фейкових вишах самопроголошеної «ЛНР», де не просто немає якісної освіти, а й паперів, що їх там видають як дипломи, не визнає ніхто, крім самих терористів.
— Яким спеціальностям віддали перевагу цьогорічні абітурієнти, чи впливає їхній вибір на обличчя вишу?
— Найзатребуванішими структурними підрозділами університету серед абітурієнтів стали інститут педагогіки і психології, інститут історії, міжнародних відносин і соціально-політичних наук, а також інститут фізичного виховання і спорту. Саме до них було подано найбільшу кількість заяв.
Уперше в історії нашого 95-річного вишу серед студентів 143 військових, які, захищаючи Батьківщину, вирішили на заочній основі підвищувати рівень знань. Це новий напрям у роботі нашого цивільного університету.
Та особливість вишу — те, що ми нині перебуваємо в центрі Луганської області. Наші студенти — здебільшого молодь з північних сільських районів.
Зазвичай ми говоримо про рівність освіти. Але сільська школа, на жаль, була й поки що залишається не такою сильною, як міська. З деяких предметів випускники сільських шкіл мають знання нижчі, ніж їхні однолітки зі шкіл міських. Саме тому два наші інститути — іноземних мов та культури — переведено до Полтави.
Та для широкого загалу умови, які пропонує наш університет у Старобільську, більш прийнятні. Протягом року ми активно попрацювали з різними міжнародними організаціями, створили нові комп’ютерні класи. Поповнили репозитарій, тобто електронну бібліотеку. Відремонтували два гуртожитки. Тепер маємо змогу запропонувати студентам повноцінне стаціонарне навчання.
— Під час традиційної педагогічної конференції в Сєверодонецьку міністр освіти говорила, що для системи професійно-технічної освіти в аграрній сфері, особливо у прикордонних областях, існує конкуренція з російськими навчальними закладами.
— Маємо у складі університету аграрний ліцей. І там немає проблем з набором. Але про таку проблему знаємо, бо наш виш конкурує з росіянами. До останнього часу весь захід Ростовської області вважав за краще навчатися саме в нас.
Інколи діти з прикордонних областей їдуть вчитися до Росії не тому, що там краща освіта. Північні сусіди приваблюють побутовими умовами: хороші їдальні, безкоштовне харчування та форма, комфортніші умови проживання.
Попри це, для нормальної людини завжди на першому місці якість освіти.
— І це нерозривно пов’язане з обов’язковим науковим розвитком вишу?
— Ми відновили роботу університетського округу. Це дає змогу підняти методичну роботу в районних центрах, співпрацювати з опорними школами, які створено в області. Відновлено практику студентів за кордоном.
Виш стабілізувався у плані професорсько-викладацького складу. Вчена рада університету активно працює — торік захищено 20 кандидатських та 5 докторських дисертацій. Університет виграв кілька грантів, які дають змогу плідно розробляти серйозні наукові теми. Другий рік наші науковці працюють над проблематикою, пов’язаною з особливостями психологічного впливу, корекції, управління великими масами людей, котрі перебувають в умовах або окупації, або війни чи вимушеного переміщення, тобто те, чим раніше ніхто не займався. І це перший наш крок у розвитку військової психології, психології людини, яка все втратила.
Наш виш, пройшовши найстрашніші випробування, знайшов сили для відродження та змін на краще. Тож і цю трагічну віху в історії університету, так само як і 1942 року, коли виш також евакуювався, переживемо. Не може так бути, щоб ми не перемогли й не повернулися до Луганська.
Олена ОСОБОВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій САВЧЕНКО. Народився 1958 року в Луганську. Закінчив Ворошиловградський державний педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка. Працював учителем. З 1986 року в Луганському державному педагогічному інституті імені Т. Г. Шевченка пройшов шлях від аспіранта до ректора. Має почесне звання «Заслужений працівник освіти України».