Напевно, не існує родини чи людини, яка б не мріяла про власне житло. Особливо це стосується молоді. Адже власні квадратні метри — показник самостійності й незалежності. Навіть нині, в часи економічної кризи, не всі згодні відкласти втілення цієї мрії до кращих часів. Та чи насправді у них є шанс? І чи зможе допомогти держава? Як почувається нині установа, покликана допомагати у цьому молодим громадянам?
Із цими та іншими запитаннями «Урядовий кур’єр» звернувся до виконувача обов’язків голови Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Сергія КОМНАТНОГО.
— Сергію Олександровичу, останнім часом багато нарікань на те, що на програми доступного житла держава спрямовує замало коштів. Тож у якій мірі в Україні потрібні нині ці програми і скільки людей потребують державної допомоги?
— Справді, нарікання є. Але, на жаль, в держбюджеті на 2016 рік не передбачено коштів для надання підтримки громадянам на придбання житла за програмою пільгового кредитування молоді та доступного житла. Цього року можливе лише надання пільгових молодіжних кредитів зі статутного капіталу Фонду «Держмолодьжитло» та коштів місцевих бюджетів. Утім, на збільшення статутного капіталу в держбюджеті на 2016 рік передбачено лише 24 мільйони гривень.
Сучасна ціна квадратного метра навіть у маленьких містах України свідчить: цих грошей вистачить лише на кілька десятків квартир. Наскільки це мало, можна зрозуміти хоч би заглянувши у рейтинг на отримання пільгового молодіжного кредиту. Там нині майже 12 тисяч молодих сімей. Ситуацію в регіонах намагається виправити місцева влада, надаючи кошти з власних бюджетів. Але без участі держави проблему вони не розв’яжуть.
Адже, за даними Держстату, торік у квартирних чергах перебувало понад 600 тисяч сімей. Плюс понад 1,7 мільйона вимушених переселенців. Поліпшення житлових умов потребують і приблизно 200 тисяч сімей учасників АТО. В нинішніх умовах вирішити житлове питання власними силами шансів у них майже немає.
— Чи можуть стати реальною допомогою сім’ям учасників АТО та родинам внутрішніх переселенців нині чинні житлові програми?
— За умови відповідного коригування й повноцінного фінансування це було б можливо. Втім, з урахуванням ситуації, на розгляд Верховної Ради подали проект закону про внесення змін до Закону «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Нещодавно у фонді відбулася зустріч з громадськими активістами — представниками ВПО зі сходу та Криму. Вони погодилися, що пільгове житлове кредитування, яке можна реалізувати в межах законопроекту, буде одним із можливих шляхів вирішення житлового питання для них.
Цей законопроект, який розробляв Мінрегіон за участі фонду, пропонує надавати додаткові преференції сім’ям учасників АТО у межах програми доступного житла, яку реалізують за принципом 30 на 70. Пропонується, щоб для них розмір держпідтримки збільшився із 30% до 50% вартості житла.
— Фахівці й ЗМІ активно обговорюють і законопроект «Про орендне житло». На вашу думку, він на часі?
— Навіть економічно розвинені держави не можуть забезпечити житлом усіх, хто цього потребує. Тому зусилля зосереджуємо на певних категоріях громадян. Але звичайним людям важко придбати житло самотужки навіть за допомогою іпотеки. Як показує європейська практика, альтернативним рішенням може бути саме орендне житло. У країнах ЄС це значний сегмент ринку. В Україні ринок орендного житла теж існує. Але назвати його цивілізованим нині складно. Тож ми замислилися над тим, щоб посилити вплив держави на ринок орендного житла ринковими методами, зробивши його контрольованішим та доступнішим для соціально вразливих родин.
Законопроект «Про орендне житло» дасть змогу будкомпаніям вкладати власні ресурси у спорудження такого житла, щоб у майбутньому протягом дуже тривалого часу мати дохід від реалізованих проектів. Так в Україні можна буде створити особливий фонд орендного житла, який на відміну від існуючих державних житлових програм має інвестиційну складову і не є одноразовою адресною допомогою окремій людині в розв’язанні житлових проблем.
— Наскільки наші житлові програми відповідають європейській практиці?
— У країнах ЄС соціальні проблеми теж існують. Але їх не замовчують, а намагаються розв’язати. Це стосується і так званої житлової бідності. Там є багато різних житлових програм, які успішно реалізують як на загальнодержавному, так і на регіональному рівнях. Наприклад, у Великій Британії певні категорії людей можуть отримати житлову допомогу в межах національної програми доступного житла державних житлових асоціацій. У Франції надають державні іпотечні кредити, іпотечні позики з нульовою відсотковою ставкою або регульовані кредити. Передбачено й субсидії для сімей з низькими доходами. А в Німеччині підтримка громадян у вирішенні житлового питання ∂рунтується на системі будівельно-ощадних кас. Ці програми діють давно. Проте всі європейські країни, які нині мають ефективні моделі управління державою, не відмовляються від житлових програм, натомість докладають значних зусиль для їхнього довготривалого розвитку.
Тож не дивно, що Європейська економічна комісія ООН у своїй доповіді про аналіз житлового сектору України у 2014 році рекомендувала нашому урядові сприяти розширенню пропозиції житла задля скорочення дефіциту та підвищення його доступності. На думку ЄЕК ООН, цьому може допомогти збільшення фінансування програм, які реалізовує Держмолодьжитло.
— З огляду на обмежені можливості держбюджету, де маємо взяти кошти на фінансування програм?
— Житлові програми, окрім соціальних, виконують важливі економічні завдання. Держава може розглядати їх як механізм інвестицій, які досить швидко повернуться. Вони дають змогу працювати економіці, зрештою надходять у державну скарбницю через податкову систему. І все це можна реалізувати без зовнішніх запозичень.
Наприклад, упродовж 2010—2014 років на програму доступного житла держава спрямувала приблизно 440 мільйонів гривень, внаслідок чого в житлове будівництво загалом було залучено майже 1,7 мільярда гривень. Кошти, які держава надала як 30-відсоткову допомогу на доступне житло, поверталися у перший же рік як податки. Люди охоче вкладали свої гроші в будівництво доступного житла, інвестуючи таким чином у будівельну галузь загалом, з якої держава отримує податки та нові робочі місця.
Фахівці різних профільних організацій підрахували: одне створене робоче місце у будівельній галузі спонукає додатково створити 6—8 робочих місць у суміжних галузях. Люди, які отримують там роботу, вже не потребують соцдопомоги від держави, адже самі себе забезпечують, до того ж сплачують державі податки. І це ще один аргумент на користь житлових будівельних програм.
Любомира КОВАЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій КОМНАТНИЙ. Народився 1981 року в місті Смілі на Черкащині. У 2003 р. закінчив Академію муніципального управління, одержав спеціальність правознавство. У 2013 році отримав ступінь кандидата педагогічних наук. У 2016 р. закінчив Інститут економіки, екології та права за спеціальністю міжнародна економіка. З 2010 по 2015 рр. обіймав посаду директора Іпотечного центру Держмолодьжитла в Києві та Київській області. З 2015 р. працює першим заступником голови правління Держмолодьжитла.
Ми в Google+