Упродовж останніх років питання заборгованості із зарплати стало одним із гострих і соціально значимих. Здавалося б, до його вирішення підключено різні структури, починаючи з інспекції з питань праці і закінчуючи правоохоронними органами, яким по силі раз і назавжди поставити гривневу крапку.
Однак щойно погасять боргову пожежу в одному місці, як вона спалахує в іншому, почасти — ще потужніше. Що саме заважає остаточно розібратися із зарплатними боргами? Які важелі слід задіяти, щоб ганебне явище відійшло в минуле? Про це розмовляємо з начальником Територіальної державної інспекції з питань праці в Сумській області Сергієм ДВОРНИКОМ.
.jpg)
— Сергію Івановичу, Сумщина сьогодні також має зарплатні борги. Які вони і чи є сподівання, що найближчим часом удасться якщо не повністю їх ліквідувати, то хоча б суттєво зменшити?
— На жаль, сума заборгованості залишається значною — 59 мільйонів гривень. Із них борги активних підприємств майже 12 мільйонів, неактивних — один, банкрутів — 46,1 мільйона гривень. І це при тому, що в 2013 році завдяки спільним зусиллям контролюючих і правоохоронних органів, в тому числі інспекції, борг вдалося зменшити на 12,9 мільйона, виплативши кошти майже 10 тисячам працівників.
Цього року за перший квартал сплачено 13,7 мільйона боргових гривень двом тисячам працівників.
Але ситуація все одно нагадує велетенську гойдалку: наблизившись до помітної ліквідації боргів, з часом повертаємося до попередніх цифр. За великим рахунком, товчемо воду в здоровенній ступі. Реальної суми заборгованості не знає ніхто: чимало підприємств приховують справжні цифри, а ми їх виявляємо лише під час перевірки.
Якщо з діючими боржниками можна проводити певну роботу (про що свідчить статистика), то банкрути — питання особливої складності. І ось чому: сьогодні очевидний факт пробуксовування положень Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Саме цей документ є основним нормативно-правовим актом, що регулює діяльність арбітражних керуючих та всі процедури, пов’язані з банкрутством суб’єктів господарювання.
Кажучи мовою автомобілістів, де і в чому саме немає зчеплення? На ці запитання шукають відповіді і юристи, і правоохоронці, і фахівці профільних підрозділів та структур. Є лише поодинокі намагання «латати дірки», а проблему треба звести в ранг загальнодержавної, докорінно переглянувши законодавчу базу: нинішня потребує оновлення і приведення у відповідність до запитів і потреб. Закон насамперед слід розширити положеннями про вдосконалення процедур банкрутства, санації і ліквідації, аби питання вирішувалися швидко, прозоро і кваліфіковано.
— Можете навести приклади?
— Так, Сумське ВАТ «Селмі»: чотири роки тому тут розпочали процедуру банкрутства, а торік — санації. Досі ж, хоч і не вели господарської діяльності, справно нараховували зарплату, яка зросла і тепер займає значну частку в загальній борговій сумі.
Знову ж таки через недосконалість законодавства, відсутність окремих нормативно-правових актів проблему не тільки «залікували», а й узагалі завели у глухий кут. І винні насамперед ті, хто займався процедурами банкрутства, а відтепер санації. Балачки про світле майбутнє підприємства закінчилися відомим слідом від бублика.
Як варіант, можна було б прийняти оперативне рішення про ліквідацію суб’єкта господарювання і не нарощувати борги. А нині треба негайно завершувати санацію, бо й без того морально застаріле обладнання перетворюється на брухт.
Останніми роками споглядальною залишалася позиція Міністерства юстиції, на яку покладено контроль і нагляд за діяльністю арбітражних керуючих. Хоча сама система цих заходів явно заслабка і потребує жорсткіших санкцій.
— А які результати роботи очолюваної вами інспекції?
— Інспектори виявляють порушення законодавства про працю у 80% перевірених суб’єктів господарювання. Більш як дві третини з них стосуються несвоєчасної виплати заробітної плати.
У штаті маємо всього-на-всього 25 інспекторів, на кожного з яких у середньому припадає майже 20 тисяч працюючих громадян. До речі, це середньоукраїнський показник, який свідчить про єдине: з таким колосальним навантаженням та низьким матеріальним забезпеченням не може бути високих результатів. Тепер інспектор — це пожежник, бо він гасить полум’я, а не запобігає пожежі.
Враховуючи наявні кадрові ресурси, упродовж року в області в поле нашого зору потрапляють не більше 2% суб’єктів господарювання від загальної кількості зареєстрованих. А щоб одноразово перевірити всі суб’єкти господарювання, потрібно… 36 років. То на яку ефективність розраховуємо?
Та навіть якщо перевіряєш всі без винятку підприємства-боржники і вживаєш заходів, усе одно борг залишається.
Не хочу кидати камінець у чийсь город, однак у службі зайнятості, яку недавно ліквідовано і передано до складу Мінсоцполітики, в розрахунку на одного працівника 26 безробітних. Відчутна різниця? Хоч питання, якими опікуємося, у чомусь суміжні.
— А якими повноваженнями наділено інспекцію і наскільки тісна співпраця з прокуратурою, судами та іншими правоохоронними органами?
— У тім і річ, що інспектор має повноваження, а не важелі впливу на порушника! Наприклад, відповідно до адміністративного законодавства розмір штрафу на керівників, які не виплачують зарплату, коливається від 510 до 1700 гривень. Це те ж саме, що слона вкусить комар, бо, як правило, ті, від кого залежить заробіток працюючих, оперують іншими сумами, значно більшими за штрафи.
Значну частину матеріалів передаємо до прокуратури, судів, аби з порушників запитали з усією суворістю закону. Та, на жаль, тільки малесенька частина матеріалів знаходить реальну правову оцінку, а основна маса подань завершується відмовою в порушенні кримінального провадження. Суди також не відстають — сваряться на порушників пальчиком та закривають справи за малозначністю, при цьому повністю усвідомлюючи, що відбулося правопорушення! І таких «закриттів» третина.
А мені хочеться запитати у таких суддів: якби їм місяцями не виплачували зарплату, то як би вони реагували на такі неподобства? Тож відчутного результату можна буде досягти лише спільними зусиллями.
— Які пропонуєте законодавчі рецепти для оздоровлення ситуації?
— Щоб будь-якому суб’єкту господарювання було невигідно не платити людям заробітну плату. Бо якщо зарплатні борги не віддають, у цьому є зацікавлені.
Звернімося до досвіду європейських країн, де навіть не уявляють, що працівникові роками можна не віддавати зароблене. Наприклад, у Франції, Англії, Німеччині законодавство передбачає максимально жорсткі санк?ції до керівників і власників, які лишень спробують затримати зарплату. Тож і Україна повинна не на словах, а на ділі проявити правову волю і розпочати запроваджувати нові стандарти.
Насамперед на часі прийняття окремого нормативно-правового акта, в якому були б розширені та врегульовані всі аспекти роботи інспекції з питань праці та передбачено реальний механізм співпраці всіх державних органів — прокуратури, суду, внутрішніх справ тощо.
Сама ж інспекція не може залишатися в ролі бідного родича: те фінансування, що маємо порівняно з багатьма службами, мізерне, хоча також перебуваємо в підпорядкуванні Мінсоцполітики. Йдеться насамперед про збільшення штатної чисельності інспекторів.
Необхідно ухвалити закон про стягнення штрафу з підприємства за несвоєчасну виплату зарплати. При цьому працівник повинен отримувати компенсацію за кожен день затримки.
Та навіть за нинішніх проблем та суперечностей законодавства інспекція виконує свої функції, бо кожна людина має вчасно отримувати кожну зароблену гривню.
Олександр ВЕРТІЛЬ,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ "УК"
Сергій ДВОРНИК. Народився 1967 року в селі Мерки на Сумщині. Закінчив Сумський педагогічний інститут та Національну юридичну академію імені Я. Мудрого. Працював міським головою, в податкових органах та банківській системі, двічі очолював районну раду, був головою РДА. Із квітня 2011 року — начальник Територіальної державної інспекції з питань праці в Сумській області. Доктор філософії в галузі права.
Ми в Google+