Голова регіональної ради
підприємців столиці
Сергій
ДОРОТИЧ
За стародавніми мапами можна простежити, як розвивалися торгівля і ремесла, цивілізаційні ознаки суспільного поступу людства. У часи, коли ще було небагато потужних держав і їхніх візитівок — перших міських поселень, на крутому березі Дніпра-Славути постав золотоверхий Київ, знаний у світі, як великий торговельний центр, через який мандрували подорожні, залишаючи свої товари і започатковуючи тут власну справу. Історія свідчить, що вже 15 січня 1797 р. в центрі столичного Подолу на Контрактовій площі було започатковано щорічний церемоніал укладання контрактів між купцями з усіх усюд, що ще раз підтвердило славу Києва, як осереддя підприємництва. Є свідчення, що досвід започаткування крамниць, магазинів та ремісничих майстерень із надання сервісних послуг громадянам на перших поверхах житлових будинків середньовічна Європа запозичила саме в Києві.
— А сьогодні, на початку ХХ століття навіть соромно зізнатися, що в проекті Стратегії розвитку Києва до 2025 року немає навіть слова про підприємництво, — каже голова регіональної ради підприємців у Києві, лідер ВГО «Союз захисту підприємництва» Сергій Доротич. — Стратегічний розвиток столичного бізнес-середовища не ввійшов до восьми найбільших стратегічних ініціатив цього важливого для міської громади документа. Йому відмовлено в інноваціях, від нього, виявляється, не залежить добробут і комфорт життя городян та наповнення столичної скарбниці, його відлучено від планів модернізації транспортної та інженерної інфраструктури, будівництва. Одне слово, чужий серед своїх.
Без відповіді «кому?» і «навіщо?»
— Сергію Івановичу, гадалося, що це лише в Радянському Союзі не було сексу і бізнесу. Проте йдеться про стратегію розвитку столиці сучасної європейської держави, в якій не знайшлося місця для підприємництва. Як ви гадаєте, чому?
— Ймовірно, автори забули, що ми живемо в часи ринкової економіки, і що саме підприємець є головним і чи не єдиним інструментом, спроможним втілити нову ідею чи винахід в успішну інновацію. Економічна модель радянської епохи збанкрутіла саме через нерозуміння цього постулату. І навряд чи хтось з опонентів сьогодні заперечуватиме, що вкрай необхідна столичній громаді Стратегія має грунтуватися на ринкових, тобто природних механізмах стимулювання розвитку і конкуренції.
Наша стратегічна ініціатива «Київ — місто підприємництва» включає не якісь ефемерні привілеї чи захмарні висоти, а конкретні параметри, до яких треба прагнути у цій сфері. Рівень задоволеності прозорістю та зрозумілістю правил (процедур) для бізнесу повинен бути вищий за 80%, а рівень зайнятості в малому та середньому бізнесі становити 70%. Передбачено і мінімальну концентрацію сфери послуг та торгівлі: 10 м2 на 10 жителів міста. Як вам така перспектива?
Принаймні, її можна уявити, навіть приміряти до наших реалій. Адже вже сьогодні в центрі Києва, зокрема на Печерську, вже не купиш хліба, молока чи яблук, не кажучи вже про ∂удзики, нитки чи зубну щітку. Можна годинами блукати дорогими бутіками, зате намарно шукати фотоательє, годинникову майстерню, ремонт одягу чи взуття.
Та з-поміж показників добробуту і комфорту життя, запропонованих авторами проекту Стратегії розвитку Києва, про ці щоденні потреби жителів і гостей столиці жодного слова. А наведені там орієнтири подані без прив’язки до конкретного мешканця. Нікого не цікавить, скільки часу знадобиться йому для придбання продуктів, чи зручно буде возити дитину до школи в інший район, або відвідувати музеї і театри, розміщені лише в центрі.
Колись і тепер: торгово-купецький Київ став містом власників автомобілів. Фото з сайту pics.livejournal.com
Монополії на постаменті
— А що криється за красивою назвою «Першокласна інфраструктура»? Чи вже можна малювати в уяві зручні транспортні розв’язки на Лівому і Правому берегах Дніпра, ефективне управління житлом, столичні вулиці без вбогих строкатих маршруток і тисняви в тролейбусах?
— Вочевидь, ще зарано. Їхня величність монополісти не збираються йти у відставку. Наша пропозиція — доповнити підрозділ «Основні напрямки реалізації ініціативи» словами: «…радикальне реформування на конкурентних засадах комунального господарства міста шляхом руйнування існуючої монополії комунальних підприємств (на кшталт Київводоканалу чи Київпастрансу). Забезпечення допуску на ринок малого і середнього бізнесу та розробка чітких критеріїв, що регулюватимуть надання таких послуг».
Фото Володимира ЗАЇКИ
Перспектива розвитку транспорту — чи не найслабша ланка проекту. Даремно тут шукати якихось логічно вмотивованих інновацій, приміром, як у Сан-Франциско та інших мегаполісах, в яких ліва смуга дороги призначена лише для проїзду громадського транспорту та машин невідкладної допомоги. Без інноваційних рішень проблеми транспортних перевезень Київ просто не зможе функціонувати як столиця.
Скрізь у світі є приватні перевізники. Та ви й не побачите там аварійних автобусів з брудними підлогами, нетверезого водія за рулем, взятих зі стелі тарифів. Невеликі приватні компанії успішно конкурують у сфері надання комунальних послуг, від чого виграє передусім споживач. А наші нинішні монополії сплять і бачать себе у граніті — назавжди.
Друга ініціатива, запропонована регіональною радою підприємців столиці, — визначити одним із пріоритетів Стратегії розвиток Києва як фінансово-ділового центру країни. Певна річ, підставою для цього повинні бути не офшорні капітали, а розвинутий підприємницько-промисловий та інтелектуально-освітній потенціал столичної громади. Це підсилить місію української столиці як глобального інфракомунікаційного центру між Європою, Азією та Африкою у геополітичному, економічному, культурному і транспортному вимірах.
Гадаю, кожен киянин буде пишатися «містом підприємництва», яке заохочуватиме городян до досягнень і розвитку, створить умови для ведення бізнесу й інвестування, стане не всеїдним поглиначем робочої сили з регіонів, а точкою росту в країні. В такій столиці гармонійно співпрацюватимуть соціально-активна громада і професійна інноваційна влада, що спільно наближатимуть життя городян до європейських стандартів та якості буття.
Чи можливе життя без МАФів?
— Сергію Івановичу, а як доцільніше розв’язати проблему розміщення в столиці малих архітектурних форм? Цікавою видається ваша пропозиція щодо розміщення суб’єктів підприємницької діяльності на перших поверхах житлових будинків. Подейкують, аби перевести квартиру на першому поверсі з житлового в нежитловий фонд треба заплатити кілька десятків тисяч зелених, зокрема в центрі це тягне на 100 тис. доларів. То чи є інший вихід з цієї ситуації?
— Дивуватися не варто: поняття «житловий і нежитловий фонд» — також радянський рудимент. Хоча переважна більшість власників такого житла ладна була б обміняти його на пристойніше. Водночас малий і середній бізнес за дотримання певних будівельних норм (приміром, окремого виходу), активніше міг використовувати ці приміщення для своїх потреб без шкоди оточуючим.
Влада може і повинна перевести ці процедури на засади декларування, як це робиться в Європі, або принаймні максимально спростити процедуру переведення житлового фонду в нежитловий. Сьогодні в Києві майже 50 тисяч сімей отримують дохід з малих архітектурних форм (МАФів). Закрити або заборонити їх встановлення, як це робить чинна влада, щонайменше нерозумно. Справді, подекуди вони відчутно заважають перехожим, як-от, поблизу станцій метро, та і якість обслуговування в них з огляду на невелику площу, заслуговує на покращення.
Проте є інший, цивілізованіший вихід: перевести таку малу і середню торгівлю на перші поверхи житлових будинків, встановивши суворі норми їхньої роботи, аби не створити незручності жильцям. Так роблять у всіх столицях світу. Маленькі магазинчики, майстерні, перукарні там розміщують на перших поверхах багатоповерхівок, що дуже зручно для їхніх мешканців.
Національність — киянин
— Доводилося чути оцінку проекту згаданої Стратегії, мовляв, вона написана не для Києва, а для якогось зовсім іншого міста, скорше, навіть не для нашої країни. І що буде забудовано чи не кожен сантиметр зелених схилів на столичних набережних по обидва дніпровські береги, залито бетоном Гідропарк та Труханів острів…
— Тобто в перспективі Київ перетвориться на справжнісінький кам’яний мішок. Навряд чи така перспектива прикрасить наше древнє і неповторне місто, зробить його зручним для життя городян і принадливим для гостей.
Ті, хто по-справжньому щиро переймається ймовірною втратою самобутності й оригінальності нашої столиці, чия національність, за словами відомого київського архітектора, професора Володимира Нікітіна, — кияни, очікують, що автори проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року обов’язково врахують ці зауваження і пропозиції при доопрацюванні документа.
Наша регіональна рада підприємців зібрала, узагальнила і надіслала свої пропозиції голові Київської міськдержадміністрації Олександру Попову та сподівається, що нас почують на Хрещатику, 36. Ми готові підставити своє плече міській владі і впевнені, що від цього виграють усі.
Ірина НАГРЕБЕЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Сергій ДОРОТИЧ. 37 років, народився на Львівщині. За фахом механік автотранспорту, фінансист. Займався бізнесом, був членом Ради імпортерів та Ради зовнішньоекономічної діяльності при Кабінеті Міністрів, заступником голови Київської облради. З травня 2008 року по липень 2009 року — перший заступник голови Держкомітету з питань технічного регулювання та споживчої політики. У 2009 -2010 рр. — перший заступник міністра регіонального розвитку та будівництва. Кандидат наук з державного управління.