З дороги державного значення не можна не помітити село Гостинне. На нього вказують два покажчики: дорожній знак і колись гоноровита стела.
Щодня жвавою трасою проходять тисячі машин — і всім Гостинне дає добрий настрій. А як воно саме живе? До села веде простора асфальтівка, стовбури дерев обабіч якої побілені вапном. За ними зеленим килимом стелиться пшениця, а на околиці села видно охайне приміщення ферми. Якщо нині у невеликому селі є ферма, отже, тут живуть справжні господарі.
Миру і здоров’я!
З немирівської маршрутки зійшла жінка з господарською сумкою. Налаштовується пішки йти до села. Привітався й зауважую їй, що зараз приїде Медвежанський сільський голова Станіслав Бадюк, тож підвезе. Розмовляємо. Павлина Калениківна (так її величають) зауважує, що коли вона тут оселилася на початку 1964 року, то це була Березівка. А вже 30 жовтня того самого року, коли народилася її Таня, село вже називалося Гостинне.
Цікавлюся, як її, родом із сусідніх Кудлаїв, тут прийняли. «Та гостинно. Мені село відразу сподобалося: люди добрі, краєвиди мальовничі. Зручно воно розташоване — до райцентру недалеко. Мені від дому близько було до ферми, де я 27 років працювала дояркою. Колгосп наш був заможним», — вдається до спогадів жінка. А тут саме під’їхав Станіслав Антонович.
«У Березівці та Селищі були свої колгоспи, а півстоліття тому об’єднали їх, а разом з ними і два села в одне. Чому не залишили назву одного з них, а назвали Гостинне? Про це ми запитаємо у чоловіка Павлини Калениківни Василя Бадюка. Йому 77 років, має знати», — сказав він.
Із першого погляду на Василя Павловича помітно, що він працею йшов по життю. Так і є: 16-річним хлопцем став до роботи в колгоспі. Спочатку працював водовозом, себто кіньми бочку з водою вивозив на поле, де трудилися рільничі ланки та механізатори. Згодом йому доручили більш відповідальну справу — оберігати від розкрадання скирти у полі. Потім, закінчивши курси механізатора, працював трактористом, а згодом — електриком, шофером, механіком.
«Коли укрупнили сусідній Тиврівський район і наші Березівка та Селище відійшли до нього, то почалася плутанина у звітності в паперах, а також на пошті, бо там було і тепер є село Селище. Тому в жовтні 1964 року два села об’єднали в одне — Гостинне. Звідки взяли назву? Та з життя. В обох колгоспах не було сварок, їхні керівники розуміли людей. У нас справді здебільшого люди гостинні», — пояснив він.
Цікавлюся: які життєві настанови давали своїм дітям? «Своїм дітям я завжди казав, щоб працювали і не зазіхали на чуже. Будеш працювати — то й матимеш», — зауважив голова родини. А його дружина додала: «Мир і здоров’я — це основне. Буде це — буде все».
Нехай війни залишаться в минулому
Краяни припускають, що ще у сиву давнину Березівка та Селище були одним селом. А потім вони розташувалися по обидва боки річки Гульківка задля того, щоб ходити одне до одного в гості і, звісно, родичатися. Ця версія має підгрунтя: якраз між ними, на березі річки, археологи виявили скіфське городище, зведене в ІV столітті до нашої ери. На його території люди знаходили старий глиняний посуд, кресала, мідні ложки тощо. В городищі був вхід у підземелля, запевняють, такий, що вершник міг проїхати.
Після війни за наказом голови колгоспу вхід засипали, щоб уберегтися від біди, бо діти почали туди лазити. Потім на цій території посадили ліс. Тепер про городище нагадують залишки високого земляного валу.
Сільський голова запевнив, що звідси підземний хід веде до одного з найбільших на території нашої країни скіфських городищ за містом Немирів, а другий — у Шендирівський ліс, у Тиврівському районі. Артефакти свідчать, що ними користувалися не лише скіфи, а й пізніше, за часів нападів татар і турків. Нагадує про себе підземелля і тепер.
Якось чоловік копав криницю, то як ударив ломом, а той вирвався рук і аж загув униз. Або таке розповідають. У селі Медвежа біля магазину провалилася земля, і завезли п’ять вантажівок піску, щоб засипати яму. Видається неймовірним, що скіфи могли зробити підземний хід завдовжки майже 10 кілометрів. «У нас старі погреби зовсім без опор стоять. Викопували у суглинистому грунті яму, згодом робили східці й замість ляди будували горловину (вхід). По сто років вони так стоять», — зауважив гурт місцевих.
Розмова про минуле, коли не раз доводилося боронити рідну землю від ворогів, нагадала про тривожне сьогодення і зовсім не гостинну поведінку північного сусіда. «Не хочемо війни. В Росії українців багато, а в Україні — росіян. Мій сусід Михайло давно живе у Москві. Троє вихідців із нашого села там мають родини і вже онуки влітку приїжджають сюди до бабусь. Нехай війни залишаться в минулому», — зазначив Володимир Григоренко.
Ходять в гості села
Протягом останніх років Гостинне прийняло до себе три родини з інших областей країни. Чому вони перебралися саме сюди? Та... Гостинне ж, а ще — зручне для проживання і мальовниче. Тут приємно тішать око ліс, розлогий крутий яр, зелений килим полів і чотири ставки.
Показуючи мені село (Медвежанський сільський голова звідси родом), Станіслав Бадюк ішов відомими з дитинства стежками легко, хоч днями відбігав два тайми у футбол. Свого часу, повернувшись додому після закінчення вишу, він створив футбольну команду з двох сіл, яка навіть на першість області грала, а тепер змагається на першість району. А ще він грає на трубі. Традиція мати в селі власний духовий оркестр — з довоєнних часів. В окрузі такий один. Усі музиканти — тутешні. Тож не позичають музику, а мають власну на свята чи коли людину проводять в останню путь. Зауважимо, що Станіслав Бадюк понад 20 років поспіль очолює сільську раду. Ось таку довіру має від громади.
Хоч Гостинне за подільськими мірками село середнє, будинки тут здебільшого добротні і гарні. Воно газифіковане. А невдовзі у центрі села буде створено сучасні дитячий і спортивний майданчики. «Гроші в сумі 80 тисяч гривень надає господарство «Зоря Поділля», центральна контора якого в іншому районі, проте в наших односельців воно орендує понад 1100 гектарів землі. Частину матеріалів уже придбали», — повідомив сільський голова.
Ідемо з ним у дитсадок. Дорогою він розповідає, що Гостинне і Медвежа щодня ходять одне до одного в гості. З останнього мікроавтобус привозить сюди малят у дитсадок, у свою чергу, гостинецьких учнів автобус забирає до тамтешньої школи. А ще на два села — один будинок культури. До речі, гарне приміщення. У Гостинному свого часу теж були клуб і школа-дев’ятирічка. Та дітей стало менше, і через це вісім років тому школу перепрофілювали на дитсадок.
У приміщенні дитсадка кімнати простори й світлі, а від підлоги до стелі така висота, що, підстрибуючи, не дістанеш. Малятам тут затишно і цікаво. З незнайомим дядьком вони гостинно привіталися і жваво почали показувати свої іграшки. «Нині у нас 26 дітей. Перспектива є, адже молодь залишається у селі», — сказала завідувач дитсадка Світлана Помаглюк.
Гостинці від фермера
Раніше в селі був заможний колгосп імені Богдана Хмельницького, потім СТОВ «Гостинне». Також давав роботу місцевий завод, який виготовляв цеглу та плитку. Та коли їх не стало, життя змінилося. Володимир Григоренко, який працював механізатором у колгоспі, запевнив, що тепер складно працевлаштуватися.
«У сина є права шофера, проте на роботу його не беруть, бо перша вимога — не менше трьох років стажу. А де їх узяти хлопцеві? То колись були колгоспи й автопарки, молодим спочатку давали стару машину, потім кращу або нову, якщо добре працює. Або таке: після 45 років тепер теж не хочуть брати на роботу, бо вже старий. А де людині набути стажу до пенсії?» — зауважив він.
Саме через брак роботи Володимир відокремився зі своїм земельним паєм. Господарювати самостійно складно. Він розповів, що «за один скат (шину. — Авт.) до великого колеса трактора МТЗ треба віддати три тонни пшениці». А грунти тут бідні — суглинисті і, щоб отримати високий урожай, треба вносити органічні добрива. Водночас закупівельна ціна на молоко, яка становить 2 гривні за літр, що менше від вартості пляшки газованої води, не зацікавлює утримувати корів.
Утім, череда в селі неабияка, бо треба з чогось жити.
Основний працедавець у Гостинному — фермерське господарство «Нова господа», яке очолює Надія Долованюк. Вона розповіла, що на ноги ставали поступово. Нині господарство обробляє 422 гектари ріллі. Спеціалісти знають, що на цю площу і 10 працівників достатньо, але в них мають роботу 45 осіб. Це завдяки тваринницькій галузі: на фермі утримують 550 голів великої рогатої худоби (зокрема 200 корів) та ще поголів’я свиней та овець.
«Нині вести господарство складно. Та ми любимо своє село і хочемо, щоб кожному жилося в ньому добре. Своєчасно виплачуємо зарплату людям і розраховуємося за оренду земельних паїв. А в дитсадок молоко даємо безкоштовно, допомагаємо транспортом», — сказала фермер.
ДОВІДКА «УК»
Гостинне лежить за 7 км від райцентру Немирів та за 2,5 км від села Медвежа, до сільської ради якого воно належить. У ньому 219 дворів, 380 жителів. Є два магазини, відділення зв’язку, амбулаторія сімейної практики загальної медицини, бібліотека, дитсадок. Газифіковане у 2003 році. Основний працедавець — фермерське господарство «Нова господа». 22 селян виокремилися зі своїми земельними наділами і господарюють самостійно.