СІЛЬСЬКА ГЛИБИНКА

Закарпатський Вертеп має точку опори в самому собі

Зміст слова "вертеп" вкладається в коротке пояснення: різдвяна вистава. У часи свого виникнення - близько тисячі років тому - вертепи мали форму лялькового театру, однак за останні кілька століть, зокрема на західних землях нашої країни, вони перетворилися в театр із живими акторами.

У перекладі зі старослов'янської слово "вертеп" означає "печера". Не випадково воно використовується для позначення таємничого місця народження Ісуса Христа. Жителі Вертепа, що в Хустському районі Закарпаття, вірять, що назва їхнього села має саме цю першооснову.

Історики згадують ще про дві. Відомо, що вертепою називають провалля, яр, ущелину. Місцевий рельєф зі стрімкими узвишшями і западинами дивним чином відповідає такій назві. На користь цієї версії й те, що самі жителі вживають назву рідного села в жіночому роді.

Третя версія є "розбійницькою", адже переносне значення слова "вертеп" - зборище грабіжників і злочинців. Оскільки Вертеп здавна розташовувався на шляху, що вів із Мукачевого до Хуста (нині автомагістраль пролягає на півтора кілометра правіше), на ньому могли коїтися різні темні справи.

Близько півтора десятка сімей мають однакове прізвище - Роман. Мабуть, це підштовхнуло охочу до перейменувань радянську владу до того, що Вертеп у 1944-му назвали Романівкою. Нововведення не прижилося - і у 1948-му селу повернули стару назву.

Дозвольте поколядувати

На Різдво жителі цього села, а найперше діти та підлітки, масово колядують. Старожили, яким по 90 і більше років, кажуть, що за їхньої пам'яті тексти пісень-колядок, як і сюжети вертепів (вистав) не зазнали змін. У тому ж різдвяному контексті цікавим є те, що в селі дуже багато Марій і жодного Йосипа.

Гафія Ліхтей, якій у травні виповниться 98 років, колядувала достоту так, як і нинішні дітлахи. Ходила від подвір'я до подвір'я, виспівуючи під вікнами "У Вифлеємі новина", "Рождество твоє, Христе Боже наш", "По всьому світу стала новина" та інші колядки. "За мого дитинства, - каже Гафія Андріївна, - вікна були низенько, через них господарі добре бачили колядників. Давали нам колачі (тістечка) і цукрики". Тепер передвісники Різдва Христового не заходять до хати, зупиняючись у коридорі або сінях. Інколи, коли господар перебуває на подвір'ї, йому співають просто там. Перед тим обов'язково просять дозволу, який одразу й одержують. За колядування їм віддячують грошима, причому в останні роки кожному коляднику дають не менш ніж по гривні. Мета в дітлахів - обійти якнайбільше хат, щоб наколядувати купу грошей.

Четвертокласник Станіслав Козар каже, що торік 260 гривень наколядував. Падав сильний дощ і дув вітер, але не оминав жодного подвір'я. Навіть крайні хати сусідніх сіл Широке та Заболотне разом із товаришем Русланом Романом обійшли. Тоді в їхніх руках сяяли саморобні звізди, а тепер на обох - один вертеп. Його допоміг змайструвати та обклеїти блискучим папером, прикрасити образами Діви Матері та Йосипа один із дорослих родичів.

Цього року погода на Святий вечір була чудова, тож усе залежало лише від хлопців. На моє прохання, вони проспівали колядку.

Аж ось здаля доноситься перегук чінговів (дзвіночків): йдуть "бетлегени". В групі з півтора десятка хлопців, а попереду з вертепом (макетом церкви) у руках - двоє ангелів. У святковому білому вбранні, у шапках із хрестами, а всередині вертепа горить запалена свічка. Троє хлопців, одягнутих у біле, - пастирі, ще двоє - діди; на них грубі овечі кожухи-петеки. Інші двоє - хлопці, переодягнені в бабів: до пояса кожної причеплені дзвіночки. До групи входять і двоє жидів, по одному жандармові та солдатові. По хаті нишпорить, перешкоджаючи колядувати, невсипущий чорт.

- Пробачте, що без вашого дозволу через поріг ступаю, не сам я туй, - розпочинає ангел. - Туй мої браття, які прийшли з далекого краю Вифлеєму. Принесли з собов вертеп-Вифлеєм. Він довго лежав порожнім і нарешті був прославлений Богом - Спасителем світу. Якщо дозволите говорити, то ми вам розкажемо, як народився Ісус Христос.

Отримавши дозвіл, перший колядник зове знадвору діда: "Ану зайди і ти, старий!". Разом із ним входить решта "бетлегеньошів": розігрують сценку з життя пастухів, що відтворює народження Сина Божого. Наприкінці звучить побажання: "Вінчуємо вам, пане газдо, сі святки попровадити і в щасті, здоров'ї других дочекати".

На трьох вулицях усе є

Раніше населені пункти Вертеп і сусіднє Заболотне були частинами одного великого села, історична назва якого - Вишній Шард. У післявоєнний час та з приходом у край радянської влади на його основі утворили аж три села: найбільше з них має назву Широке і належить до Виноградівського, два інші - відповідно до Хустського та Іршавського районів.

Вертеп міститься на 100 м вище над рівнем моря від Рокосова, де сільська рада, і віддалений від нього на 6 км, а відстань до райцентру Хуст - понад 10. Однак не в характері вертепівців вдовольнятися "задвірним" становищем. Нехай їх у селі всього 465, а вулиць лише три, однак вертепівці мають і навчально-виховний комплекс, і осередок культури. Три десятиліття тому за "грузинським" проектом під спільним дахом розмістилися ФАП, бібліотека, клуб, дитсадок і школа І ступеня зі спортзалом. Споруда на два поверхи нагадує квадрат, усередині якого - просторе подвір'я.

Усі заклади дбайливо збережені, і в них вирує життя. Завідувачка клубу Марія Роман сама і за техпрацівницю, і за художнього керівника. Разом із дітьми влаштовує концерти і вистави, перед Різдвом навчала їх віншувати та щедрувати.

Бібліотекар Марія Вийбер торік придбала літератури на 4 тис. грн. Загалом у неї на збереженні 5,7 тис. книжок. Сюди протоптали доріжку і школярі, і студенти вишів, які приїжджають до рідного села на вихідні.

- Наші діти після чотирьох перших класів навчаються у школах села Широке, - каже Марія Миронівна. - Але до рідної бібліотеки дорогу не забувають.

Місцеві юнаки і дівчата часто обирають професії у царині культури. Даються взнаки мальовнича природа і людське середовище, в якому зростають. Понад десяток їх закінчили Ужгородський коледж культури та мистецтв, нині шестеро вчаться на заочному факультеті Київського національного університету культури і мистецтв у обласному центрі. А от Юрій Роман має здібності до науки: студіює на двох факультетах Чернівецького державного університету. За успіхи в навчанні удостоївся навіть прийому у Президента України.

Тут сформувався свій колектив виконавців народної музики: Василь Терпай, Юрій Скорондяк та його донька Оксана грають на різних інструментах і співають. Їх мало не щовівторка, щочетверга та щосуботи запрошують на весілля до навколишніх сіл. Найбільше люблять народну музику та найчастіше запрошують на Іршавщину, в тому числі в село Ільниця, де народився та виріс народний артист України Іван Попович. Тож двадцятирічна Оксана, яка вдень навчає співу школярів, увечері рушає на святкові події до дорослих. Вона змалку грає на фортепіано, тепер опановує ще й скрипку. Хоче закінчити навчальний заклад і стати музикантом-професіоналом.

Годує закордон і... обійстя

Раніше, коли в Хусті діяли багато промислових підприємств, а в селі - бригада колгоспу, із працевлаштуванням не було проблем. Нині вертепівці шукають роботу в основному за кордоном. Попри те, що чоловіки, здебільшого, у від'їзді, сім'ї від звичного укладу життя не відмовляються. Звичайним є утримання на власному обійсті корів, свиней та іншої живності.

Так, на 159 дворів у Вертепі налічується 96 корів, чимало телят. Поряд із цим, майже в кожному дворі вирощують полуницю. Сім'я в середньому вирощує 15 соток цих ягід, що в урожайні роки забезпечує чималий доважок до сімейного бюджету.

- Працювати треба багато, однак люди не лінуються, - каже корінний вертепівець Іван Роман.

Ще одне звичне заняття місцевого люду - плетіння березових віників - переросло в бізнес. Цим його видом займаються кілька десятків сімей. Одні плетуть, другі продають. Вертепівські віники можна придбати навіть в Угорщині. Є навіть віники із оздобленням, так звані "цифровані". Протягом дня добрий майстер може виготовити їх до 100 штук.

КOЛЯДКA  З  ВЕРТЕПУ

У Вифлеємській страні Вифлеєм стоїть.
Звізда над вертепом низенько блистить,
Небеса сіяють, ангели поють,
Предвічному Богу хвалу воздають.

Пастушки на полі стадо стерегли,
Кой Пречисту Діву в вертепі знайшли.
Прийшли до вертепи стаду корму дать -
Подивились в яслі, а там Божа Мать.

На ручках тримає і кормить його
І ручки цілує сина своєго.
О Господи Боже, Спасителю наш,
Ти нам благословив сесь веселий час.

ДOВІДКA "УК"

Перші згадки про давні поселення на нинішній території Вертепа відносяться до 1350-1385 років. Нині в селі 465 жителів, а вулиць лише три, однак вертепівці мають і навчально-виховний комплекс, і осередок культури.